2. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання

Необхідність отримання матеріальної підтримки від батьків повнолітніми працездатними дітьми пов'язана з тим, що в сучасному суспільстві досягнення економічної самостійності часто відбувається пізніше досягнення повноліття. Не маючи права на отримання аліментів, діти, що виховуються тільки одним із батьків, опиняються в менш привілейованому становищі, ніж ті, які ростуть у повній сім'ї. Тягар їх утримання під час навчання після 18 років повністю лягає на плечі одного з батьків, що приживає з дитиною спільно, що навряд чи можна визнати справедливим[22,с.232].

Загальним обов'язком батьків, який покладається на них Сімейним кодексом, є обов'язок утримувати своїх дітей. За загальним правилом, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття (18 років). Після цього батьки можуть продовжувати утримання, але це є їхнім правом, а не обов'язком, за виключенням випадків, передбачених Главою 16 СК.

На нашу думку, окремого тлумачення вимагає використання в нормі в множині слова «батьки». Це означає, що  обов'язок  по утриманню  повнолітніх дочки, сина  покладається законом на кожного з батьків, матір і батька. Позов про стягнення аліментів може бути поданий як до матері, так і до батька. Тому якщо позов поданий одночасно до матері й батька, суд визначає окремо розмір аліментів, що стягуватимуться з кожного з них.

Підстави виникнення обов'язку по утриманню дочки, сина також установлюються судом стосовно кожного з батьків. З'ясовуються окремо можливість матері й батька надавати матеріальну допомогу. Тому розмір аліментів, присуджених з матері й батька, може бути різним.

Умовою виникнення у батьків обов'язку щодо утримання дитини є походження дочки, сина від батьків (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення, факт біопоходження). Відповідно до СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів громадянського стану[23,с.321].

Правовідносини по утриманню батьками своїх повнолітніх дочки, сина мають певну специфіку порівняно із правовідносинами по утриманню батьками своїх дітей: а) вони виникають і припиняються у зв'язку з іншими обставинами, тобто за іншими підставами; б) мають особливий суб'єктний склад тощо.

Батьки продовжують бути зобов'язаними утримувати свою дитину після досягнення нею повноліття за наявності у сукупності таких обставин:

1. дочка або син є непрацездатними. Відповідно до законодавства, непрацездатними є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника[8, ст.1].

Отже українське законодавство виділяє три основні види непрацездатності: непрацездатність за віком, непрацездатність за станом здоров'я та непрацездатність у зв'язку із входженням особи до групи осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Важливою є непрацездатність повнолітньої дитини за станом здоров'я, тобто наявність у дитини статусу інваліда. Інвалідом визнається особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті[9, ст.1].

Непрацездатними також є особи, які досягли пенсійного віку. За загальним правилом, пенсійний вік настає для чоловіків в 60 років, для жінок - в 55 років[10,ст.12]. Звідси слідує, що право на матеріальне утримання мають також повнолітні діти, які досягли пенсійного віку. Хоча на практиці випадки звернення осіб пенсійного віку до своїх батьків з вимогою про надання утримання не зустрічаються.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групу інвалідності. Раніше непрацездатними беззастережно визнавалися інваліди І й II групи. Інваліди III групи вважалися частково працездатними, тому питання про стягнення аліментів на таких осіб вирішувалося судом з урахуванням конкретних обставин справи, а саме залежно від реальної можливості інваліда заробляти кошти для існування. Після тривалих наукових дискусій інваліди III групи також віднесені сімейним законодавством до категорії непрацездатних осіб. Однак та обставина, що в інвалідів III групи зберігається значний відсоток загальної працездатності, є дійсно немаловажною. Тому суд при визначенні розміру аліментів у кожному конкретному випадку має враховувати ступінь втрати працездатності повнолітніми дочкою, сином. Статус інваліда, пенсіонера засвідчується документами відповідного державного зразка. Ці документи подаються суду на підтвердження факту непрацездатності особи.

1. непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги. Під потребою матеріальної допомоги розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги - пенсій та допомог у зв'язку з інвалідністю. При цьому якщо особа, хоча і є інвалідом з дитинства, але отримала професію (наприклад, програміста) та самостійно заробляє гроші, вона не може вимагати утримання від своїх батьків.

На підставі ч. 4 ст. 75 СК України в юридичній літературі пропонується визначати факт потреби в матеріальній допомозі шляхом порівняння доходу особи з прожитковим мінімумом, установленим законом. Тобто особу пропонується вважати нужденною тоді, якщо вона забезпечена коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Такий підхід важко визнати справедливим. Непрацездатні дочка, син можуть фактично потребувати матеріальної допомоги і в тому випадку, якщо вони забезпечені коштами в розмірі, який відповідає, а в деяких випадках, навіть, перевищує прожитковий мінімум. З законодавчого визначення прожиткового мінімуму випливає, що такої вартісної величини достатньо в разі нормального розвитку подій, тому що у визначенні йдеться про збереження здоров'я, мінімальний набір товарів і послуг, задоволення основних потреб тощо. Однак непрацездатна особа окрім задоволення звичайних потреб змушена здійснювати витрати на відновлення здоров'я, лікування, оплату стороннього догляду тощо, з тим, щоб наблизити своє життя до нормального.

Характер і розмір необхідних витрат можуть різнитися залежно від ступеня непрацездатності, місця проживання, інших умов життя особи. На нашу думку, норма ч. 4 ст. 75 СК України не дозволяє врахувати всі особливості конкретної життєвої ситуації. Тому можна зробити висновок, що суд при встановленні потреби дочки, сина у матеріальній допомозі має брати прожитковий мінімум тільки за основу і вирішувати справу з урахуванням всієї сукупності фактичних обставин[50,с.231].

3) наявність у батьків можливості надати таку допомогу. Батьки не будуть зобов'язані утримувати повнолітню дитину, якщо вони самі є непрацездатними та потребують допомоги або якщо їхній заробіток не дозволяє їм здійснювати утримання.

Батьки, за загальним правилом, мають добровільно утримувати свою непрацездатну дитину. В разі відмови батьків від надання утримання аліменти можуть бути стягнені з них рішенням суду за позовом як самої дитини, так і того з батьків, з яким проживає дитина.

Обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей є аліментним обов'язком першої черги. Це означає, що батьки повинні платити дітям аліменти незалежно від наявності інших осіб, яких вони забезпечують. Однак наявність в одержувача аліментів чоловіка або повнолітніх дітей, які також є відносно нього аліментно - зобов'язаними особами першої черги, враховується при визначенні розміру аліментів[22, с.221].

 Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягай повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою[16,п.15].

Таким чином, обов’язок батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина є самостійним обов’язком. Після досягнення дитиною вісімнадцяти років за наявності передбачених в законі умов для виникнення права на утримання необхідно знову звернутися до суду для примусового стягнення аліментів, якщо матір, батько не виконують свої обов'язки добровільно.

В сімейному кодесі не міститься спеціальної норми, яка закріплювала б підстави припинення права на утримання повнолітніх дочки, сина. У главі 9 СК України, яка регулює відносини по утриманню між подружжям, така норма передбачена. Відповідно до СК України підстави припинення права на утримання можна поділити на дві групи [2, ст. 82].

До першої групи підстав належать ті обставини, які підтверджені відповідними документами. Встановлення їх рішенням суду не потрібно. Тому право на утримання припиняється автоматично від дня настання цих обставин. До них можна віднести поновлення працездатності одержувача аліментів. До другої групи підстав належать ті обставини, наявність яких має бути встановлена судом:

а) припинення потреби одержувача аліментів в матеріальній допомозі;

б) припинення можливості платника аліментів надавати матеріальну допомогу.

Кожна із цих обставин може бути предметом спору, тому встановлюється судом і підлягає доказуванню заінтересованою стороною. У випадку встановлення судом зазначених обставин стягнення аліментів припиняється від дня набрання чинності рішенням суду.

Визначення моменту, коли припиняється право на утримання повнолітніх дочки, сина, є не менш принциповим і важливим. В главі 16 СКУ не визначено, в якому порядку припиняється право на утримання. Ймовірно, це питання можна вирішити за допомогою аналогії закону. Таким чином, підстави припинення права на утримання дочки, сина також можна поділити на дві групи. Право на утримання припиняється автоматично у разі:

а) поновлення працездатності дочки, сина; 

б) смерті однієї із сторін зобов'язання. 

Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. Право на утримання припиняється за рішенням суду у разі:

а) припинення потреби дочки, сина в матеріальній допомозі;

б) припинення можливості батьків надавати матеріальну допомогу. В цьому випадку право на утримання припиняється від дня набрання законної сили рішенням суду.

Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів:

1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років;

2) продовження ними навчання.

Сімейний кодекс не конкретизує, в якому навчальному закладі така особа буде продовжувати навчання. Отже для отримання права на батьківське утримання, дитина може навчатися в будь-якому навчальному закладі будь-якої форми власності.

3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі.

Навчання дитини має бути її основним заняттям, отже якщо дитина навчається на заочному відділенні і має можливість працювати та заробляти собі на життя, обов'язку батьків утримувати таку дитину не виникає. Тому в разі спору потреба в матеріальный допомозі має бути встановлена судом. Про наявність такої потреби можуть свідчити навчання на платній основі, необхідність забезпечення житлом за місцем навчання тощо. Докази на підтвердження зазначеної обставини надаються суду заінтересованою стороною.

4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Тобто батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину [16, п.20].

 Обов'язок по утриманню повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання, не є продовженням обов'язку по утриманню дитини до вісімнадцяти років. Це два самостійні обов'язки, які закріплені в різних главах СК України. Вони мають власні підстави виникнення і припинення. Розмежування між ними, дійсно, є не досить явним, якщо дитина вирішила продовжити навчання відразу по закінченні загальноосвітнього навчального закладу. У цьому випадку обов'язок батьків по її утриманню, на перший погляд, немов би й не припиняється. Тим більше так здається у випадку, якщо утримання надається батьками добровільно.

Аліменти на повнолітніх дочку, сина можуть бути визначені у трьох основних формах:

1) у твердій грошовій сумі, тобто у фіксованому розмірі в гривнях, який буде однаковим протягом всього періоду сплати аліментів;

2) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Тобто сума аліментів буде відраховуватися не тільки із заробітної плати платника, але і із будь-яких інших отриманих ним доходів. В такому випадку сума аліментів, сплачуваних батьками на утримання повнолітньої дочки, сина, в кожному місяці буде різною.

3) у змішаній формі, що означає, що аліменти можуть складатися із певної твердої суми, яка гарантована буде виплачена в якості утримання, та із певної частини доходу платника, яка буде збільшувати суму утримання.

При визначенні розміру аліментів на повнолітніх дочку, сина суд враховує такі обставини:

• стан здоров'я та матеріальне становище повнолітніх дочки, сина;

• стан здоров'я й матеріальне становище платника аліментів;

• наявність у платника аліментів дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інших дочки, сина;

• можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином;

• інші обставини, що мають істотне значення.

 Стан здоров'я і матеріальне становище особи, як правило, перебувають між собою у прямому зв'язку. Стан здоров'я визначає не тільки працездатність особи, а й коло її потреб. Тому при розгляді спору про стягнення аліментів суд в першу чергу з'ясовує стан здоров'я і матеріальне становище повнолітніх дочки, сина і того з батьків, хто є платником аліментів.

Стан здоров'я підтверджується відповідними медичними висновками. Матеріальне становище особи визначається, виходячи з вартості приналежного їй майна, рівня її доходів, а також величини витрат, які здійснюються нею на утримання себе й членів своєї сім'ї.

Крім того, суд враховує наявність у платника аліментів дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інших дочки, сина. Головне значення має те, що він зобов'язаний утримувати зазначених осіб за законом. Тому це суттєво впливає на його матеріальне становище.

Закон рівною мірою покладає обов'язок щодо утримання повнолітніх дочки, сина на обох батьків. Однак вимога про надання утримання може бути заявлена тільки до одного з батьків. Крім того, повнолітні дочка, син можуть набувати в сімейних відносинахінших ролей (батьки, чоловік, дружина) стосовно інших осіб. Тому обов'язок щодо їх утримання може виникати не тільки у батьків, а й інших осіб. Іншими словами, позивач нерідко має право на утримання одночасно від декількох осіб. Тому суд має враховувати це при визначенні розміру аліментів з відповідача.

 Важливо відмітити, що відносини щодо утримання батьками своїх повнолітніх дочки, сина можуть регулюватися договором. З метою врегулювання цих відносин можуть укладатися два види договорів:

1) договір про сплату аліментів [2,ст. 189];

2) договір про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно [2,ст. 190].

Дитина, яка досягла 14 років, бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно[2, ст.190]. Однак повнолітні дочка, син мають повну цивільну дієздатність і є самостійними учасниками і цивільних, і сімейних відносин. У цьому зв'язку виникає питання щодо суб'єктного складу договорів, які можуть укладатися на підставі статті 190 СКУ. Зі системного аналізу законодавства можна зробити висновок, що зазначені види договорів можуть укладати:

а) матір і батько поміж собою;

б) матір, батько з повнолітніми дочкою, сином. Іншими словами, одержувачем аліментів за договором про сплату аліментів і набувачем права власності на нерухоме майно за договором про припинення права на аліменти можуть виступати повнолітні дочка, син.