4. Другорядні члени речення і способи їх вираження

Другорядними називаються члени речення, що пояснюють головні або інші другорядні члени й синтаксично залежать від них. Відповідають на питання непрямих відмінків. Другорядні члени речення – це додатки, означення й обставини. У сучасних посібниках для шкіл і вищих навчальних закла­дів зберігається традиційний підхід до другорядних членів ре­чення, які розглядаються як логіко-граматичні категорії.

ДОДАТОК – другорядний член речення, який пояснює в реченні слова зі значенням дії або ознаки, пов’язаний із поясненим словом об’єктними відношеннями й відпо­відає на питання непрямих відмінків, напр., писати олів­цем, фарбувати стіни, завідувач кафедри, реконструкція майдану. Найчастіше в ролі додатків виступають іменники в непрямих відмінках, узагальнено-предметні займенники, кількісні числівники, напр., копали заступом, стежили за дітьми; співали з ними, похвалити нас; додати десять, відняти сімнадцять. Інші частини мови або їхні форми й розряди (прикметники, дієприкметники, порядкові чис­лівники, особові форми дієслова, прислівники, службові слова, вигуки) можуть виконувати роль додатків у разі субстан­тивації.

Прямий додаток залежить від члена речення, ви­раженого перехідним дієсловом, і означає об’єкт дії та її наслідок. Виражається знахідним відмінком без приймен­ника. Напр.: Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі ко­си... (Леся Українка).

Непрямий додаток залежить від чле­нів речення, виражених неперехідним дієсловом, іменни­ком, прикметником, прислівником і виражається фор­мами непрямих відмінків без прийменників і з прийменниками (крім знахідного без прийменника) та інфінітивом і виражає побічний об’єкт дії (стану, ознаки). Напр.: Сумно було Максимові серед широкого, пустого степу (Панас Мирний).

ОЗНАЧЕННЯ (атрибут) – другорядний член речення, який ука­зує на ознаку, якість або властивість предмета й підпо­рядковується іменникові. У ролі морфологізованого означення виступає прикметник, напр., похмурий вечір, стигла виш­ня, зелений ряст. За характером синтаксичного зв’язку з пояснюваним словом означення поділяють на узгоджені та неузгоджені.

Узгоджене означення виражається прикметником, займенником прикметникової форми, порядковим чис­лівником, дієприкметником та кількісним числівником у непрямих відмінках. Узгоджене означення стоїть у тому само­му відмінку, роді й числі, що й пояснюваний імен­ник. Напр.: Вітер стугонів залізним дахом (О. Гончар).

Неузгоджене означення може виражатися іменником у формі непрямих відмінків (без прийменників і з прий­менниками), особовим займенником у присвійному значенні (його, її, їх), прислівником, інфінітивом, чис­лівником, синтаксично неподільним словосполученням, фразеологізмом. Напр.: На тлі золотого світла випина­ється струнка постать сарни (М. Коцюбинський); Його сили були вичерпані (І. Франко) тощо. Неузгоджені означення підпорядковуються означуваному слову за допомогою підрядних зв’язків керуванням прилягання, звичайно сто­ять після означуваного слова, напр., голос правди, Київ сьогодні, прагнення вчитися, літак АН-140. Можуть ви­ражатися як одним словом, так і цілим словосполучен­ням, яке треба розглядати як один член речення (буди­нок на дев’ять поверхів, людина старої дати, хлопець ве­селої вдачі, комп’ютер нового покоління). Різновид узго­дженого означення – прикладка.

ПРИКЛАДКА – різновид означення, виражений іменни­ком, який узгоджується з означуваним словом у відмінку. Прикладка буває препозитивна (мати-природа, Дніпро-ріка) і постпозитивна (дівчина-красуня, парубок-велетень). Прикладка може бути виражена одним словом (непоширена) або сполученням слів (поширена).

За зна­ченням прикладки можна поділити на такі основні групи: 1) прикладки, що означають власні географічні назви (річка Уж, село Довге, гори Карпати, озеро Балхаш, острів Хортиця і т. ін.); 2) прикладки, що означають умовні назви органі­зацій, підприємств, газет, журналів тощо (корабель «Петро Сагайдачний», часопис «Дзвін»); 3) прикладки, що харак­теризують особу за її віком, фахом, національністю то­що (хлопець-українець, науковець-поляк, робітник-винахідник); 4) прикладки, що означають якість або властивість предмета (велетень-дуб, злочинець-шуліка); 5) прикладки, вира­жені загальним іменником, коли він поєднаний з іме­нем або прізвищем (дід Іван, професор Тимченко, академік Кримський) та ін.

ОБСТАВИНА – другорядний член речення, який пояс­нює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставин є прислівник. Обставина може виража­тися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологіч­ними зворотами прислівникового значення. Відповідно до значення виокремлюють такі види обставин:

1) Обставини міри і ступеня характеризують дію, стан чи ознаку за сту­пенем або мірою їх вияву. Напр.: Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кі­лометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Ліни­вий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказ­ка);

2) Обставини способу дії позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи вияву ознаки. Напр.: Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький);

3) Обставини часу вказують на час дії, стану, ознаки. Напр.: Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так ко­ло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський);

4) Обставини причини означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. Напр.: Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був... (А. Головко);

5) Обставини мети означають мету дії. Напр.: Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

6) Обставини умови означають умову, за якої відбувається дія. Напр.: Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка);

7) Обставини допустовості означають умову, усупереч якій щось відбувається. Напр.: І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).