Синтаксис тема: словосполучення

1. Предмет синтаксису.

2. Словосполучення як некомунікативна синтаксична одиниця.

3. Типи словосполучень.

4. Синтаксичні зв’язки в словосполученні.

5. Семантико-синтаксичні відношення в словосполученні.

1. Предмет синтаксису.

Синтаксис мови — це синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць та правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис як наука — це розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць. Синтаксис пов’язаний із морфологією, лексикологією, правописом, стилістикою тощо.

Москаленка та інших дослідників.

Синтаксис як наука складається з таких частин:

1."МАЛИЙ" СИНТАКСИС (Синтаксис синтаксем, синтаксис словосполучення).

2."ВЕЛИКИЙ" СИНТАКСИС (Синтаксис простого речення, Синтаксис складного речення, Синтаксис тексту).

Синтаксема – мінімальна неподільна семантико-синтаксична одиниця, яка виступає одночасно як но­сій елементарного смислу і як конструктивний ком­понент більш складних синтаксичних побудов. Характеризується набором синтаксичних функцій. Бере участь у формуванні син­таксичних одиниць вищого рангу.

Словосполучення – синтаксична одиниця, що утворю­ється поєднанням двох або більше повнозначних слів (слова і словоформи) на основі підрядного чи сурядного граматично­го зв’язку. Бере участь у формуванні простого речення. Основний компонент – словоформа.

1. Словосполучення як некомунікативна синтаксична одиниця.

Словосполученням називається мінімальне смислове і граматичне об’єднання слів у складі речення. Словосполучення складається з двох або кількох повнозначних слів, зв’язаних за змістом і граматично організованих за властивими даній мові законами, і утворює розчленоване позначення єдиного поняття. В систему комунікативних засобів кожне словосполучення входить тільки в складі речення і через речення.

Не можна вважати словосполученнями:

1) складені граматичні форми дієслів наказового способу (нехай рацюють, хай зеленіє) давноминулого та майбутнього часу, ступенів порівняння;

2) поєднання службового і повнозначного слова типу назустріч долі, довкола хати, незважаючи на негоду;

3) складені термінологічні назви: бертолетова сіль, гайморова пазуха, голосові зв’язки, білий вірш;

4) поєднання підмета й присудка;

5) фраземи: крутити носом, собаку з’їсти, біла ворона;

6) лексикалізовані словосполучення типу Чумацький Шлях, Ужгородський національний університет;

7) сурядні словосполучення.

Словосполучення має спільні риси із словом і реченням і водночас відрізняється від них.

Зв’язок словосполучення і слова:

І словосполучення, і слово виконує номінативну функцію. Однак якщо слово називає поняття нерозчленовано, то словоспо­лучення дає розчленовану назву предметам, діям, озна­кам, напр.: зірка — яскрава зірка, написати — написати листа, швидко — дуже швидко тощо. Тільки сталі слово­сполучення наближаються до слів і тому можуть бути за­мінені одним словом, напр.: замилювати очі — обдурю­вати, пекти раків — соромитися, пасти задніх — відставати тощо. На відміну від слова словосполучення має складнішу будову.

Зв’язок словосполучення з реченням:

З реченням словосполучення споріднює те, що обидві ці одиниці складаються із слів, крім того, на основі слово­сполучень будуються речення. Проте між ними найголовніші відмін­ності між словосполученням і реченням полягають у про­тиставленні таких ознак:

а) словосполучення не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації);

б) не має інтонаційної і смислової завершеності, властивої реченню;

в) словосполучення – це одиниця непредикативна;

г) словосполучення складається мінімум із 2 повнозначних слів, а речення – з одного, двох чи кількох слів.