- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 7. Відміни іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •Числівник
- •Займенник
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •Прийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 5. Категорія виду дієслів
Залежно від контексту дієслова бувають доконаного і недоконаного виду.
Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання: 1) дію, повністю завершену чи на певному етапі виконання (сніг розтанув, сонце зайшло); 2) дію, повторювану до певної межі (попереписував вірші, попідписував зошити); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, крикнув, смикнув, грюкнув, гримнув тощо).
Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності (сонце сходить, двері підпирають), багаторазовість дії (постукувати, покрикувати). Видове значення не впливає на семантику дієслова: читати – прочитати, стояти – стати, допікати – допекти,
Є такі засоби творення видових пар:
Суфіксальний спосіб творення: чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-): організовувати – організувати, -ува- (-юва-)/-и-(-і-): зменшувати – зменшити -а-/-и-: рішити – рішати, рушати – рушити, ступати – ступити,
Префіксальний спосіб творення: в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Напр: писати – переписати – підписати – надписати – дописати – відписати.
Комбінований спосіб творення, в якому поєднуються обидва вищеназвані способи: заводити – завести, виїжджати – виїхати, стирати – стерти.
Зрідка видові пари творяться внаслідок семантичного зближення різнокореневих основ: брати – взяти, ловити – впіймати, говорити – сказати, шукати – знайти.
Дієслова недоконаного виду мають три часові форми: теперішній, минулий і майбутній (складну і складену форми), дієслова доконаного виду – минулий і простий майбутній.
§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
Категорія часу – це граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. Дія відбувається в трьох планах: 1) одночасно з моментом мовлення; 2) після моменту мовлення – тобто в теперішньому і майбутньому планах. Категорія часу тісно пов’язана з категорією особи і виявляється в особових формах. Час дієслова визначається морфологічно в дійсному способі. Виділяються такі часові форми: теперішнього, минулого, давноминулого і майбутнього.
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС означає співвідносність дії з моментом мовлення. Його мають лише дієслова недоконаного виду. Момент мовлення може збігатися або не збігатися з моментом безпосереднього говоріння. Залежно від цього розрізняють пряме і відносне вживання форм теперішнього часу.
МАЙБУТНІЙ ЧАС недоконаного виду означає дію, яку буде здійснено після моменту мовлення. Відомі дві форми майбутнього недоконаного: синтетична й аналітична. Синтетична форм утворюється за такою моделлю: інфінітив + суфікс майбутнього часу -м- + тематичний суфікс -е- + особове закінчення: читати-м-у, читати-м-е-ш. Аналітична форма складається з особових форм дієслова бути й інфінітива основного дієслова недоконаного виду: буд-у ходити, буд-еш читати.
МАЙБУТНІЙ ЧАС доконаного виду означає дію, яку буде здійснено в момент мовлення або після нього. Здебільшого дія майбутнього доконаного виду відбувається після моменту мовлення, рідше – в момент мовлення. У цьому разі майбутній час набуває значення теперішнього.
МИНУЛИЙ ЧАС означає дію, яка відбулась або відбувалась до моменту мовлення. Його форми творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса -в (після голосного), його варіанта -л- (перед голосним), а також нульового суфікса (після приголосного): носи-ти + л, в,= носила, носило, носив. Дієслова минулого часу бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова недоконаного виду в минулому часі означають переважно дії, які виконувалися у минулому й не пов’язані з моментом мовлення в теперішньому часі. Дієсловам минулого часу доконаного виду властива результативність дії, її завершеність: писав – написав.
ДАВНОМИНУЛИЙ (ПЕРЕДМИНУЛИЙ) ЧАС означає минулу дію, яка відбувалася перед іншою минулою дією. Форми минулого часу аналітичні і творяться додаванням до дієслова минулого часу переважно доконаного виду основної дії родової форми минулого часу допоміжного дієслова бути.