- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 7. Відміни іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •Числівник
- •Займенник
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •Прийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
Написати правило, що таке частка стор.54
Зі структурного погляду частки поділяються на прості, складні і складені. До першого різновиду належать одиниці елементарної структури типу би (б), же (ж), бо, ні, не, ну; до складних належать ніби, нібито, адже, лише, справді, однак, просто, нехай та інші; до складених: а то, навряд чи, всього-на-всього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, хай би, хоч би та ін.
§ 2. Функціональні різновиди часток
За виконуваними функціями розрізняють такі різновиди часток: 1) формотворчі; 2) заперечні; 3) стверджувальні; 4) питальні; 5) модальні; 6) вказівні.
Формотворчі частки хай (нехай), би (б), бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального і умовного способів дієслова: нехай буде, нехай би прислала.
Заперечні частки не, ні, ані виражають повне чи часткове заперечення змісту повідомлення. Частки ні, ані можуть виступати у ролі єднальних сполучників.
Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або ж таку ситуацію, що обов’язково має бути реалізована. Крім того, відповідні службові елементи, як і заперечні частки, мають супровідні модальні значення увиразнення, спеціального виділення того або іншого повідомлення.
Заперечні та стверджувальні частки у відповідних комунікативних ситуаціях набувають функцій слів-речень.
Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже) поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності, зокрема таких її проявів. Як сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра тощо. Наприклад: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О.Гончар).
Модальні частки виражають суб’єктивне ставлення до повідомлюваного, емоційну оцінку, безпосередню реакцію мовця, спричинювану відповідними ситуативно-комунікативними умовами. У складі модальних виділяються частки зі значенням:
припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи тощо). Наприклад: Тепер мовби трошечки легше (Леся Українка);
підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення цілого повідомлення або окремих його частин (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його тощо). Наприклад: А з неба місяць так і сяє (Т.Шевченко);
волевиявлення, спонукання до дії (давай, давайте, годі, ну, же (ж), так тощо). Наприклад: Годі ж нудитись, складаючи руки... (П.Грабовський);
переповідності, встановлення зв’язку повідомлення з його джерелом, з іншими подіями і фактами (мов, мовляв тощо). Наприклад: Докія Петрівна послала, мовляв, діло якесь є (А.Головко).
Вказівні частки (ось, осьде, он,онде, ген, от, то, ото, оце, це, воно) виступають у дейктичній функції. Вони використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх. Наприклад: І що воно за дитина, ніяк не заплаче (К.Гордієнко).
ВИГУК