Прийменник

§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови

Прийменник – службова частина мови, треба дописати з книжки стор.52

§ 2. Класифікація прийменників за походженням

За походженням розрізняють первинні (первісні) і вторинні (похідні) прийменники.

Первинних прийменників небагато відносно їх загальної кількості: на, у (в), за, від (од), над, до, без, для, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об). Вони відрізняються від вторинних більшим ступенем абстрактності й узагальненості значень, давністю походження та повною чи частковою втратою джерел утворення.

Вторинні, чи похідні, прийменники виникли на базі різних частин мови, від слів з конкретним лексичним значенням порівняно недавно. Ці прийменники утворилися:

1. від прислівників (їх найбільше): навколо, близько, всупереч, вверх, вслід, ззаду, спереду, уздовж, навкруги, обабіч, проти, поруч, мимо, насупроти, згідно, напередодні, назустріч;

1. від іменників: край, кінець, протягом, коло, круг, внаслідок, перед, шляхом тощо;

1. від дієслів: завдяки, виключаючи, незважаючи на тощо.

1. За структурними ознаками та морфологічною будовою розрізняють прийменники прості – з однією кореневою основою (за, до, про, з, між); складні – утворені з двох чи більше первинних прийменників (поверх, заради, поза, щодо, із-за, з-поміж); складені – утворені з різних категорій повнозначних слів і прийменників (у напрямі до, незважаючи на, згідно з, слідом за). Складні прийменники належать до розряду первинних, а складені – до вторинних.

Дописати якы за будовою: прості і складні і написання прийменників стор.52

Сполучник

§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови

Сполучник – службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин складного речення. Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Є сполучники однозначні і багатозначні. Однозначні виконують лише функцію зв’язку слів, функцію сполучення – бо, якщо, якби, так що, хоч та інші. Багатозначні сполучники можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживаються сполучники підрядності що, як, коли, де і т.д.

§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання

За походженням виділяється два типи сполучників: непохідні (і, а, бо, ні, та, чи тощо) і похідні, які утворилися від дієслів (хоч, лише, незважаючи на те що) частково від займенників (щоб, якщо, тим-то), від прислівників (буцім, де, коли, куди, однак, дарма що).

За будовою вирізняється три типи сполучників: прості – це непохідні сполучники; складні (також, якщо, немовби, начеб, нібито, щоб, цебто, причому, притому, зате, проте); складені (тому що, лиш тільки, у зв’язку з тим, що, внаслідок того що, через те, що, завдяки тому що, під впливом того, що, незважаючи на те що, подібно до того, як та ін.).

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (одномісні), повторювані (багатомісні) і парні (двомісні)²⁴. Одиничні сполучники розташовуються між поєднуваними компонентами структур і позиційно тяжіють до одного з них, не повторюючись при цьому. До них належать сполучники і, а, але, та, зате, проте, щоб, якби, тому що, як тільки. Повторювані сполучники виступають як послідовності одних і тих же одиниць, уживаних перед кожним компонентом тієї або іншої синтаксичної конструкції (і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то). Наприклад: А шлях не спить: то той стрінеться, то інший, то возом їде, то йде (Марко Вовчок). Парні сполучники – це поєднання двох позиційно віддалених і формально відмінних елементів, що функціонують у так званих закритих синтаксичних конструкціях, утворюваних поєднанням двох граматично рівнозначних, але спеціалізованих у плані семантико-синтаксичних відношень компонентів (не тільки...а й; як...так і; хоч...але, якщо...то; оскільки...то та ін.). Наприклад: Як квіти поливає, то кожного ранку співає (Леся Українка).