
- •§ 1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові
- •§ 2. Граматична форма і граматична категорія
- •§ 3. Частини мови в українській лінгвістичній традиції. Принципи виділення частин мови
- •Іменник
- •§1. Визначення, граматичне значення та синтаксична роль іменників. Поняття граматичної предметності
- •§2. Семантичні групи іменників та їх граматичні особливості
- •§ 3. Категорія роду іменників
- •§ 4. Категорія числа, її граматичне вираження
- •§ 5. Категорія відмінка іменників
- •§ 7. Відміни іменників
- •Прикметник
- •§1. Визначення прикметника як частини мови
- •§ 2. Повні і короткі прикметники
- •§ 3. Лексико-семантичні групи прикметників
- •§ 4. Форми ступенів порівняння якісних прикметників
- •Числівник
- •Займенник
- •§ 2. Семантичні групи займенників
- •Дієслово
- •§ 1. Дієслово як особливий функціональний клас слів в українській мові. Семантика дієслів. Граматична парадигма дієслова
- •§ 2. Інфінітив, його значення та місце в системі дієслівних форм
- •§ 3. Категорія особи, числа й роду
- •§ 5. Категорія виду дієслів
- •§ 6. Категорія часу у відношенні до категорії виду
- •§ 7. Категорія способу
- •§ 8. Перехідні і неперехідні дієслова
- •§ 9. Безособові дієслова
- •§ 10. Дієприкметник
- •§ 11. Дієприслівник
- •Прислівник
- •§ 1. Місце прислівника в системі інших частин мови. Морфологічні ознаки та синтаксична роль прислівників
- •§ 2. Семантична класифікація прислівників
- •§ 3. Групи прислівників за походженням. Явище адвербіалізації в українській мові
- •Прийменник
- •§ 1. Значення і роль прийменників у системі частин мови
- •§ 2. Класифікація прийменників за походженням
- •Сполучник
- •§ 1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови
- •§ 2. Поділ сполучників за структурою і способом уживання
- •§ 3. Синтаксичні функції та синоніміка сполучників
- •§ 1. Частка як окремий функціональний клас слів. Структурні різновиди часток
- •§ 2. Функціональні різновиди часток
- •§ 1. Проблема мовного статусу вигуків
- •§ 2. Семантична класифікація вигуків
- •§ 3. Інтер’єктивація в українській мові
§ 10. Дієприкметник
Написати правило, що таке дыэприкметник: стор.44
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію виду, часу і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого утворений (виконувати – виконуючий, написати – написаний).
Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі і відмінку.
За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна з цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).
АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ вказують на ознаку дійового предмета: любляча мати, зів’яле листя, осиротілі діти. Активні дієприкметники теперішнього часу виражають ознаку, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Вони утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду з додаванням суфікса -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): лежать – лежачий, ревуть – ревучий. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка. Утворюються від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: збідніти – збіднілий, дозріти – дозрілий. ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться тільки від основи інфінітива перехідних дієслів: 1) за допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писати – писаний, віяти – віяний, якщо основа інфінітива має тематичний суфікс -ува- (-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який в наголошеній позиції початкове у змінює на о: бетонувати – бетонований, адресувати – адресований; 2) за допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи інфінітива ни -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-і-), та на приголосний: варити – варений, носити – несений. При творенні цих дієприкметників відбуваються морфонологічні чергування д/дж (попередити – попереджений), зд/ждж (заїздити – заїжджений), г, з/ж (зберегти – збережений), с/ш (заносити – заношений), к, т / ч (спекти – спечений), ст/щ (вимастити – вимащений), б, п, в, м, ф / бл, пл, вл, мл, фл (послабити -послаблений, оформити – оформлений); 3) за допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на -и- (-і-), -а-(-я-), -у-, -ер-: мити – митий, гріти -грітий, дерти – дертий. Від основи інфінітива, яка закінчується на -о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен- (-єн-) і -т-: колотий і колений, поротий і порений. Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу і вживаються частіше, ніж активні.
Крім того, дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито.