1.2 Румунія у міжвоєнні роки. «Причорноморська міні імперія»

 У 1919-1920 рр. становище в країні було досить нестабільним: робітники виступали за зменшення тривалості робочого дня, селяни вимагали аграрної реформи. Під натиском виступів населення, вимоги робітників були задоволені.

У зовнішній політиці Румунія підтримувала існування Версальсько-Вашингтонської системи.

 До 1927 р. було завершено аграрну реформу, внаслідок якої селяни отримали 3 млн га. 

У період з 1922 р. до 1928 р. при владі у країні знаходилася національно-ліберальна партія. Великим  здобутком під час її правління було прийняття конституції 1923 р., що закріпила всі демократичні свободи. 

У 1924 р. в Південній Бессарабії спалахнуло кероване комуністами Татарбунарське повстання, метою якого було встановлення радянської влади і від’єднання Бессарабії. Але воно мало локальний характер і зазнало поразки.

 Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У середині 20-х рр. розгорілася боротьба за наступника румунського престолу.  Політична боротьба розгорнулась між Каролем і Михаєм, королем став шістнадцятирічний Михай.

У роки кризи виросла популярність правоекстремістських організацій, наприклад як "Залізна гвардія", що використовували націоналістичні гасла, близькі до народу, разом  з соціальною демагогією. Рівнялися  вони на італійських фашистів. Активізувалася і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді закінчувалися кривавими сутичками.

 У 1934 р. Румунія  почала виходити з кризи. До влади прийшли  так звані "нові ліберали", які були тісно пов’язані з фінансовими колами і королівською сім’єю. Але встановити порядок у країні їм не вдалося. Економічна криза 1936-1937 рр. Загострювалася криза і на виборах 1937 р.  жодна з партій не набрала більшості голосів. Скориставшись такими умовами 10 лютого 1938 р. Кароль ІІ здійснює переворот в країні. Було прийнято нову конституцію, відповідно до якої якою король отримав всю владу, а парламент перетворився в дорадчий підвладний орган. Головними опорами короля в його політиці були: армія та «Залізна гвардія». 

1.3 Диктатура Антонеску

6 вересня 1940 р. під тиском Й.Антонеску Кароль ІІ був змушений зректися трону на користь Михая. Останній же майже був відсунутий від влади. У Румунії встановилась диктатура Антонеску. 

У країні відразу розпочалася антисемітська кампанія, почалася „румунізація” власності і бізнесу. Встановлювався поліцейський режим. Державу було проголошено легіонерською, а Антонеску став — вождем держави. У країну введено німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. 

В основі  курсу політики  лежала ідея “Великої Румунії”, яка базувалася на державному централізмі, тотальному контролі над громадськістю, запереченні етнічних та національних прав нерумунського населення країни. Відверта антиукраїнська політика румунського уряду здійснювалася через заходи румунізації українського населення Бессарабії та Північної Буковини. Політика румунізації здійснювалася паралельно ліквідації попереднього територіально-адміністративного устрою в умовах надзвичайного стану і масштабних репресій. Румунізація охопила культурно-освітні, духовні, соціально-економічні організації і товариства. Тотальний державний тиск викликав відкриті й приховані форми протесту і опору, зокрема в січні 1919 р. відбулося Хотинське, а в вересні 1924 р. Татарбунарське національно-визвольні повстання.

Із середини 1930-х рр. в Румунії посилюються шовіністичні настрої, активізуються праворадикальні політичні сили. На цьому тлі все більший наголос робився на “націоналістичному напрямку” у внутрішній та зовнішній політиці. Українське питання було частиною комплексу суспільно-політичних і соціально-економічних аспектів політики унітарної конституційної монархії Румунії, яка намагалася вирішити його твердо дотримуючись принципу моно націоналізму.

6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. 22 червня Румунія підтримала напад на СРСР і захопила Бессарабію та Одесу.