3.Постулати класичної школи політекономії

Певний час панувала думка, яку пропагував К. Маркс, що до нової класичної школи відносяться ті вчення, які ґрунтуються на трудовій теорії вартості, тобто вчення Петті, Буагільбера, Кене, Сміта, Рікардо і Сисмонді. В той же час, погляди таких видатних економістів, як Сей, Мальту, Дж. С. Мілль та інших, оголошувались вульгарними, ненауковими.

Проте уявлення про поняття “класичний” стосовно розвитку економічної думки розширились. Як писав у цьому зв’язку визначний російський економіст М. Д. Кондратьєв (1892 – 1933), на всьому вченні класиків “лежить проповідь господарського устрою, що опирається на принцип свободи індивідуальної господарської діяльності як ідеалу”. Отже, до класичної політичної економії варто віднести всі концепції, в основі яких знаходяться принципи свободи підприємництва і вільної торгівлі, тобто економічного лібералізму. Ці принципи відбито в вислові, який став гаслом класичної школи: “laissez taire, laissez passer”, або “хай все йде так, як йде”, який приписується французькому економісту, фізіократу Вінсенту де Гурне (1712 – 1759). Це словосполучення означає вимогу повного невтручання держави в економічне і ділове життя. При цьому з кінця XVII – початку XVIII ст. Ідея “економічного лібералізму” перетворилась у своєрідний девіз ринкової ліберальної економічної політики. І саме з цього часу зароджується нова теоретична школа економічної думки, яку пізніше й назвуть класичною політичною економією.

Класична школа повела рішучу боротьбу з протекціоністською ідеологією меркантилістів, звернувшись до найновіших досягнень економічної науки тієї доби і розгорнувши фундаментальні теоретичні дослідження. “Класики”, на відміну від меркантилістів, по суті, заново сформулювали і предмет, і метод вивчення економічної теорії, перенісши теоретичні дослідження із сфери товарного і грошового обігу в сферу виробництва і застосувавши для цього нові методологічні прийоми, які забезпечили проведення достатньо глибокого наукового аналізу економічних явищ і процесів. Таким чином, у свій “класичний період” політична економія набула рис дійсно наукової дисципліни, що вивчає проблеми економіки вільної конкуренції (вільного підприємництва).

У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи:

- перший етап – етап зародження; він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників, як В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантильон, Д. Юм, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрбо;

- другий етап повністю пов’язаний з творчістю засновника економічної науки А. Сміта;

- Третій етап – етап розвитку класичної школи; це творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта – Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо;

- Четвертий етап – етап завершення; він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж. Сисмонді, Н. Сенсора, Ф. Бастіа, Г. Ч. Кері, Дж. С. Мілля.

4.Розвиток економіки Стародавнього Єгипту

Від найдавніших часів Єгипет був під владою -фараонів. Фараон, по-єгипетському «пер-о», означає «великий дім» -— у такий образний спосіб єгиптяни означали найвищу владу. Своїх володарів єгиптяни шанували, як мало хто з інших народів.

Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні для пасовиськ. Тому мисливський промисел витіснило тваринництво. Ще в IV тис. до н.е. єгиптяни винайшли ніломір, він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розміри паводка. В епоху Нового царства (1580-1555 рр. до н.е.) було винайдено шадуф, за допомогою якого два робітники за світловий день могли полити до пів гектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у І тис. до н.е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються і нинішні єгипетські селяни.

Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. У Верхньому Єгипті сяк-так дряпали землю, щоб не утворилося солончаків, а у Нижньому зерно висівали прямо в не спушений мул і відразу ж вигонили на засіяне поле домашню худобу, щоб утоптати його в мулистий ґрунт. Жали високо, зрізуючи самі колоски, які потім лущили на току, ганяючи по ньому віслюків.

Основним багатством у Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культура тваринництва та птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. У цілому сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивним шляхом і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Досить широко були розвинуті ремесла. Особливих успіхів єгиптяни досягли в таких ремеслах, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо.

Пізніше єгиптяни почали освоювати бронзове виробництво, хоча.в добу Середнього царства (2050-1750 рр. до н.е.) ще користувалися переважно кам'яними та мідними знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїли технологію видобутку та обробки золота. Зі зростанням міст почалося будівництво захисних стін і фортифікаційне будівництво. Створили оригінальну архітектуру.

У період Стародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо єгиптяни вимінювали в нубійців бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт - миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен - промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней.

Висновок:Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Воно залишалося високоефективним навіть в періоди занепаду держави та характерним переважно для розвитку зернового господарства. Єгиптяни створювали просту, надійну басейнову систему іригації, яка довгий період зберігала воду на полях, протягом якого зернові культури проростали і дозрівали. Згодом вони винайшли ніломір, шадуф і колесо сакіє, що давало змогу інтенсивно освоювати високі поля. В Стародавньому Єгипті завдяки іригаційній системі був високий валовий збір зернових культур. Вирощувались: ячмінь, сорго, пшениця - емер, часник, огірки та льон. Розвивалося садівництво та виноградарство.