Загальний порядок прийому до роботи

Згідно з законодавством власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від виробника, який поступає на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством. (СТ. 25 КЗпПУ)

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (а якщо певна особа поступає на роботу вперше,- довідку про останнє заняття) та паспорта.

Якщо для виконання трудової функції або для займання посади обов’язково потрібні спеціальні знання (лікар, вчитель), робітник при укладенні договору зобов’язаний подати документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію).

В окремих випадках, передбачених законодавством, прийому особи на роботу передбачається обов’язковий медичний огляд.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. (Ст. 24 КЗпПУ)

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний:

1. роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2. ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3. визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4. проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. (Ст. 29 КЗпПУ)

Під час працевлаштування майбутній медичний працівник має надати роботодавцеві документи, визначені чинним законодавством (паспорт, трудову книжку), а також документи, які підтверджують відповідальність спеціальним освітнім та кваліфікаційним вимогам:

• диплом державного зразка про медичну освіту;

• сертифікат медичної сестри, виданий медичним навчальним закладом;

• свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом (закладом післядипломної освіти) I – III рівнів акредитації відповідно до Положення, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 7 вересня 1993 р. № 198.

Далі медичного працівника ознайомлюють з посадовими обов’язками, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці тощо. Особливе зазначення має дотримання роботодавцем наданих державою гарантій щодо тривалості робочого часу, відпусток та оплати праці. Так, для працівників деяких медичних спеціальностей робочий тиждень не може перевищувати 33 год.. Ось чому працівники служби кадрів закладу охорони здоров’я повинні чітко знати визначену відповідними наказами Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України тривалість робочого тижня для всіх медичних спеціальностей, представники яких працюють у закладі.

Якщо роботодавець вважає за потрібне встановити для медичного працівника термін випробування, така умова має бути викладена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Відповідно до ст. 27 КЗпП термін випробування для медичних спеціалістів не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілковим комітетом – шести місяців.

Згідно зі ст. 26 КЗпП, випробування не встановлюють під час прийняття на роботу для:

• осіб, які не досягли 18 років;

• молодих робітників після закінчення професійних навчально – виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

• осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної служби;

• інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико – соціальної експертизи.

Випробування не встановлюють також під час прийняття на роботу в іншу місцевість або під час переведення на інше підприємство, установу, організацію тощо.

Якщо термін випробування закінчився, а медичний працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і подальше розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У період випробування на медичного працівника поширюються усі положення чинного законодавства про працю, він є штатним працівником закладу охорони здоров’я, має право на соціальні та на інші гарантії, отримує заробітну плату згідно з визначеним посадовим окладом.

Крім того, має право виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або фізичної особи у вільний від основної роботи час. Такі правовідносини називають сумісництвом. Не може вважатися сумісництвом робота, що виконується епізодично, без певної посади, без регулярної оплати.

Для роботи за сумісництвом згоди роботодавця за місцем основної роботи не потрібно. Якщо медичний працівник працює за сумісництвом в одному й тому самому закладі охорони здоров’я або в однієї й тієї самої фізичної особи – підприємця, то укладаються два трудові договору з одним роботодавцем.

Обмеження щодо роботи за сумісництвом стосуються зазвичай керівних працівників і державних службовців, а також професій, що передбачають роботу зі шкідливими умовами праці. Так, працювати за сумісництвом не можуть керівники державних закладів охорони здоров’я, їх заступники, керівники структурних підрозділів державних закладів охорони здоров’я та їх заступники, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.