Тема 12

НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС У ПРИРОДОКОРИСТУВАННІ

1. Сутність науково-технічного прогресу в сфер! природокористування

Науково-технічний прогрес за своїм визначенням — це розширення можливостей більш ощадливого використан­ня природно-ресурсного потенціалу і його відтворення, екологізацїї суспільного виробництва та всієї людської життєдіяльності за умови впровадження технологічних та ресурсозберігаючих інновацій.

У змісті цього явища за його проявами має розрізнятися два голов­них аспекти — економічний і власне техніко-технологічний. У першому розумінні — економічному, науково-технічний прогрес, сприяючи зро­станню суспільного благополуччя, значно розширює економіко-фінансові можливості держави для здійснення еколого орієнтованих зрушень як у структурі національного господарства, так і у техніко-технологічній базі суспільного виробництва.

Таким чином, в економічному аспекті науково-технічний прогрес за­безпечує позитивні зміни у співвідношенні економічних і екологічних інте­ресів як щодо окремих суб’єктів суспільного виробництва (підприємств).

• так і щодо народного господарства в цілому. Відсутність чи уповільнення прогресу гальмує такі зміни.

Україна може бути красномовною ілюстрацією взаємозв'язку еко­номіки і екології. Тут упроваджено практично весь арсенал методів економічного механізму природокористування і охорони навколишньо­го середовища. Аге, враховуючи кризові явища в економіці в цілому, розвиток науково-технічного прогресу певним чином гальмується, тому збереження такого балансу є дуже актуальним.

У другому, більш звичному розумінні, науково-технічний прогрес означає розвиток і розширення технічних засобів і технологічних можливостей у всіх сферах людської діяльності. Щодо природних ресурсів, які використовуються в процесі людської життєдіяльності, він має надзвичайно багатоаспектний прояв. Головними складовими його впливу є такі:

повніше використання наявних джерел природних ресурсів і скорочення втрат при їх первинному вилученні (з надр тощо). Це стримує освоєння нових об’єктів (родовищ корисних копалин, лісових площ тощо) і зменшує таким чином техногенний тиск на навколишнє природне середовище;

• економніше та ощадливіше використання видобутих природних ресурсів — мінеральної сировини і палива, деревини, води тощо. Це, по суті, процес інтенсифікації, оскільки дозволяє отримувати більше продукції та енергії з одиниці задіяних при­родних ресурсів;

розширення можливостей зменшення негативного техногенного впливу на природні ресурси (забруднення ґрунтів, води і повітря), що дозволяє відвертати погіршення їх якості. Це забезпечується як упровадженням досконаліших технологій, так і локалізації за­бруднень;

розширення використання відходів виробництва та споживання як сировинних та енергетичних джерел. Це збільшує відповідні резерви, стримує освоєння нових джерел тощо; все активніший перехід на вторинне ресурсовикористання, ре- цикпінг матеріалів, їх рекуперацію (відновлення властивостей) тощо.

Реально зазначені складові впливу науково-технічного прогресу найчастіше перехрещуються, взаємодоповнюють одна одну. Але в практичному сенсі виокремлення деяких із зазначених проблем спри­яє застосуванню програмно-цільових методологій і прискоренню їх вирішення.

Ці аспекти мають для України надзвичайну важливість, враховуючи як кризовий стан довкілля, так і надзвичайно масштабне нагромадження від­ходів на її території багато з яких є, як з’ясовано, цінною сировиною.

Так само доцільним є виокремлення проблем повнішого вилучення і використання природних ресурсів, таких як корисні копалини, деревина тощо.

В Україні, за офіційними даними, використання недосконалої тех­нології видобування та переробки мінеральної сировини призводить до того, що у надрах залишається чимала частина розвіданих запасів. Щодо нафти — це до 65 %, вугілля — до 23 %. залізних руд — до 25 % при під­земному видобуванні та 8—10 % при відкритому кар'єрному способі. У зв’язку з цим доцільно розробити програму технічного переоснащення підприємств гірничо-видобувної галузі з метою вдосконалення технологій видобутку, повнішої та комплекснішої розробки родовищ та переробки корисних копалин, мінімізації обсягів відходів з максимальним іх вико­ристанням у виробництві.

При більш узагальненому розгляді науково-технічного прогресу як важеля екологізації і раціонального (економного) використання при­родних ресурсів доцільно акцентувати увагу на таких напрямах:

• Розвиток екологічно чистого виробництва.

• Упровадження безвідходних технологій, що означає (і має своїм наслідком): комплексне використання сировини і енергоносіїв, створення замкнених газо- і водооборо: них систем, застосуван­ня принципово нових підходів до вилучення, збагачення, пере­роблення сировини і матеріалів — біотехнологій.. геоіехнологій тощо.

• Реалізація засад ресурсозбереження в усьому ланцюзі суспіль­ного виробництва на шляху його інтенсифікації і зниження ресур- соємності (водо-, земле-, метало-, енерго- тощо).

У рамках другого напряму заслуговує на окремий розгляд проблема відходів і питання вторинного ресурсокористування з цілому. Цей аспект у науково-технологічному і соціально-економічному плані набуває певної всеосяжності і в цілому претендує на статус відповідної ідеології та за­гальнолюдської стратегії ресурсокористування.