2. Принципи національної екологічної політики

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населен­ня від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Екологічне законодавство визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Територіальна організація України спрямована на поєднання загаль­нодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

Територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони при­роди визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і поділяється на:

• загальнодержавні, що поширюються на всю територію України;

• регіональні, що охоплюють територію в межах двох або більше областей та Автономної Республіки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони;

• місцеві, що охоплюють територію в межах Автономної Республіки Крим, області, райони.

Такий об’єктний характер просторового поширення природних систем створив територіальну невідповідність між адміністративними одиницями та природними системами як об’єктами управління. Тому виникає потреба у виокремленні регіонального рівня управління при­родоохоронними заходами.

Сучасна державна система управління природоохоронною діяль­ністю є занадто централізованою та характеризуться елементами відомчості. Це призводить до зниження ефективності управління на ре­гіональному рівні, зокрема щодо напрямів планування та використання інвестицій природоохоронного призначення, а також не дає можливості повністю враховувати територіальні інтереси в створенні екологічно безпечного довкілля.

Державна соціально-економічна політика, у т.ч. міжнародна, по­будована на розумінні виграшів і недоліків, пов’язаних із екологічним станом територій та акваторій (включаючи повітряний простір) країни з урахуванням перспективи розвитку господарства і зміни чисельності населення держави і наявних у їхніх межах природних ресурсів.

В останні роки на підставі аналізу причин, які призвели до складної екологічної ситуації в Україні, в умовах трансформації політичної системи держави, переходу до ринкової економіки і глибокої економічної кризи було практично довершено формування основ сучасної екологічної по­літики, що відповідає внутрішнім потребам і знаходиться в руслі загаль­ноєвропейського природоохоронного процесу.

Передумовами розробки основ національної державної екологобез- печної політики є:

• визначення конкретного впливу забруднення навколишнього середовища на стан здоров’я людини, рослинний і тваринний світ, ландшафти, атмосферне повітря, водні ресурси і ґрунт;

• визначення екологічної місткості територій і прийняття відповідних екологічних квот;

• облік екологічного фактора в ресурсному і фінансовому забез­печенні виробництва;

• створення системи екологічної сертифікації і ліцензування;

• сприяння розвитку екологічного підприємництва і формуванню ринку екологічних послуг.

Національна екологічна політика (НЕП) може бути впроваджена в життя завдяки механізму її реалізації на основі:

• удосконалення діючого природоохоронного законодавства і по­ступового здійснення пакета екологічних реформ;

• розвитку екологічного регулювання виробництва;

• створення ефективної системи моніторингу, стандартизації, нормування, фінансування, ціноутворення, кредитування, сти­мулювання, експертування й ефективного контролю в області охорони навколишнього середовища;

• формування надійної системи екологічної безпеки країни;

• розвитку системи безперервної екологічної освіти впродовж усього людського життя.

Передбачається створення і розробка принципово нових форм і ме­тодів керування охороною навколишнього середовища і використання природних ресурсів на різних рівнях регіоналізації.

Головним положенням НЕП є те, що якість навколишнього середо­вища розглядається як суспільне замовлення державі на виробництво еколого-соціальної продукції, що має вирішальне значення для здоров’я людини і збереження генофонду.

Метою здійснення НЕП, на думку експертів, є поступове скорочення антропогенного тиску на навколишнє середовище завдяки активному державно-суспільному впливу і зміні стереотипів управління природо­охоронною діяльністю.

Найважливіший напрямок державної екологічної політики - інститу- ціональні перетворення з метою формування діючого правового поля та економічного механізму природокористування, включення екологічних вимог у процедуру оцінки соціально-економічної ефективності прийняття управлінських рішень.

Таким чином,

Інституціональні методи екополітики - це методи форму­вання відповідноїринковим принципам і задачам правового й організаційно-економічного середовища.

Змістом цих перетворень буде:

• удосконалювання природоохоронного законодавства, рефор­мування системи екологічних обмежень і регламентацій режимів природокористування з метою їхньої адаптації до умов лібералі­зації та роздержавлення власності;

• послідовний перехід на міжнародні стандарти технологічних процесів і виробництва продукції, що створює необхідні умови для включення України у світову економіку і міжнародну систему забезпечення екологічної безпеки;

• економічне стимулювання за допомогою трансформації подат­кової, кредитної і цінової політики ресурсо- і енергозбереження, впровадження екологічної техніки і технологій;

• забезпечення впровадження системи екологічного менеджменту та оцінки впливу на різних ієрархічних рівнях управління;

• формування ринку робіт і послуг екологічного характеру, розвиток екоаудиту і підприємництва в цій сфері.

Тепер, на думку вчених, ефективність еколого-економічної політики держави може формуватися на основі трьох основних принципів:

• мінімізації антропогенних впливів;

• поетапності ліквідації їхніх негативних наслідків;

• вибіркового підходу до проведення природоохоронних заходів з метою підвищення їхньої ефективності.

У нинішній економічній ситуації, що склалася в Україні у зв’язку з геополітичними умовами, які змінилися, ринковою орієнтацією на роз­державлення, появою альтернативних форм власності, у тому числі на природні ресурси, переходом на принципи правової відповідальності і платності природокористування необхідно розмежовувати мету, задачі і напрямки екополітики в залежності від рівня регіоналізації.

Для реалізації державної екологічної політики визначають три рівні управління: національний, регіональний, місцевий (рис. 2.1.), що, у свою чергу, визначає відповідний територіальний розподіл суспільних інтересів в області охорони навколишнього середовища.

Економіка природокорис тування

Нлаіоііл'іьнші ріисш.:

• рочроокя мстаїолої ічного. нормянінно-мснідичного і прпноипго яих'зясчсмня ч ПИТШІІ. регулювання

ВИ корме І МІМИ природних рооурсіи І ІІОІІСРСЛЖСНІІМ зпОрчдмсиня ііаоюл)ітііі«го есрсдоиніц,г.

• рочробка політики рсгульмания ядерної Оісикхи і

ПрОИСЛСННИ ДСрЖЛННОІ ГКОЛснІЧИО) СКСПС|ИІІ «М.

• формуплінія СИОНОМІЧНОГО МСХЛІІІЧМУ нрир<ио»ирксіува№ія.

• здійснім»!* державної політики > ьілношелін топ інишичайнн.ч сколм ічішх ситуацій:

• уойїюкчсиня ніірмміипік якісного сг»м\ природних ресу рс»ік

• форчуюння і використання держонннх поіаЛкуїжстних фонді9 охорони навколишнього ссрсллйіііца.

• рсіу.ііошинія омкорисі лінія рссу рсів держаииот кінчений;

• державний коніроль •» дотриманням ііриродіюхоропиоіо злкотічінкіпя. у гону числі ядерної і радіаційної Йсміеки.

• ниедення екологічноюаудит і .иценіушіння еколої імно неСсчпсчннч пидіп діяльності'.

• нрожгдснмл єдиної науково- гехнічної політики і охорони.

раціоьа.м»т><и иикмрмиїамма і ІІІЛіиорСННЯ ІфіІрОДННХ

рссурсіп. чбсрсжпііія біоргіноманіття;

• • МОСЧИСЧСИІІМ («Ііюгічноі (ІСІІЮСИ ЯК СЮЧДОМОЇ ■ національної бе тиски.

• реалізація міжнародних уюд. инкопаніш Україною иіятих иа себе п рамках них угод юбоп'яшнь і підтримко міжлержанких чідносин у лрн|«р;іооч<)|шиній сфері.

• ■ибечпечения процесу прийняття дерлаяинх рішень і урахуванням екожтпчннх аимої (орітшіиція моніїориіиу. впровадження інформаційних технологій, ведення ргуїікх- -»бруднень. проточування).

• с«о.іогі‘ша освіта та екологічне оикооишя.

Реї іопи и.ітії ріисиь:

рсіу.ноіиінпя ИИКІфИсІПННЯ природних рсо реш миненою чітепнії. нниіичсння норчілімшл «аСіру імення природного середопммл іусіаноклсння нормативів ІІДВ. 1ІДС і ро тішення відходів).

ІМСДЄППЙ СКОНОМІЧІІІИЧІ МСХЛІІМЧ)

прироюьористчпання ия рс< іоиалмюмч ріпні.

• ІрОИСДСІІНВ ЧІОНІ «ориНІ V йиГніку од»'» кгік прнродокорнстіаніїя І члбруднсніїя

ІІ.ЧІІКО 1ИІННЬОГО ССрЄ1ОППІЦ0

пронс 1ЄНІІЯ ЛСрЖМПІІОІ СМ1ІОІІЧІІОЇ СКСНСрІИ «и.

ідііипігніїм .н-рж.іии«го коніролю та ДОТріІШННЯМ природоохоронною ілконодлистиа: роїроока програм уїкдспня природоохоронних мір. визначення І рса.41 Є1ІІІМ іипес І шийної ІКСІЇ І1ІКН інфорж ванни и.'кчиїшнн і '.-ашкавтіених нідпригмсіп. усілі іон і орієнтацій 1

Г.КПЮПЧММХ ПМ1ЛШ.

Міс центі рівень:

нронсдсин* локальною їй ооЧчсіното моніїорипгу;

здійсненим державною кошраїм ча дспримпнчям ІІрИрилООЧОріЧНІОІО іШНІОДаїІСТПЛ.

оргпнічаціл ро'ірініки місцевих еко.тоітччич ПрОГІМЧТ і проекті*.

Рис. 2.1. Функції рівнів природоохоронного управління в Україні