2. Сутність та рівні екологічної політики

Екологічна політика — це система заходів , спрямованих на охорону та збереження довкілля.

Врахування несучої ємності біосфери і недопущення її перевищен­ня в умовах нинішнього соціально-еконсмічного розвитку отримало офіційне визнання як ключового принципу екологічної політики на на­ціональному й міжнародному рівнях. У Плані дій Всесвітнього самміту в Йоганнесбурзі (1992) вперше у вигляді граничних умов розвитку по­ставлено завдання щодо цілеспрямованої підтримки регіональних і на­ціональних ініціатив в сфері екологічного управління. Мається на увазі прискорення руху в напрямку сталого виробництва і споживання для соціального й економічного розвитку в мзжах несучої ємності екоси­стем з усуненням деградації довкілля, що спричинюється економічним зростанням. Ідеться передусім про поліпшення ефективності і сталості у використанні ресурсів та здійсненні виробничих процесів, а також запобіганні виснаженню ресурсів і зменшенню забруднення довкілля та обсягів відходів.

Екологічна політика (ЕП) буває п’яти видів:

1. Глобальна - проведення міжнародних, політичних і зовнішньое­кономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-еко­номічному розвитку, запасів наявних у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами.

Україна підписала більш як 50 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмос­фері, у космічному просторі і під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізуючої радіації; Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне роз­маїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату і т.д.

Співпраця в сфері охорони навколишнього середовища, раціональ­ного використання природних ресурсів і екзлогічної безпеки стала од­ним із пріоритетів міжнародної діяльності української держави. За роки суверенного існування Україна підтвердила правонаступництво, уклала і ратифікувала більш як 70 різнопланових міжнародних двосторонніх і багатобічних договорів про співрацю в сфері охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, що стало істотним внеском у розвиток національного природоохоронного законодавства і значною мірою сприяло інтеграції України в європейське і світове співтовариство. На сьогоднішній момент на стадії розробки знаходяться ще більш 20 про­ектів міжнародних угод і конвенцій.

Україна є стороною більш ніж 50 міжнародно-правових актів з питань збереження середовища. Деякі з них підписані, але не ратифіковані і тому не придбати силу для нашої держави.

Поряд із виконанням зобов’язань України, що випливають з бага­тобічних договорів в області охорони навколишнього середовища, у перспективі передбачається подальше розширення міжнародної спів­праці за такими напрямками: співпраця з міжнародними організаціями системи ООН в області охорони навколишнього середовища (ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього природного середовища. ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФАО - організація з продовольства і сільського господарства, Центр ООН по населених пунктах, Комісія стійкого розвитку, Глобальний Екологічний фонд та інші); співпраця на двосторонній основі в області охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, ядерної і радіаційної безпеки з урядами суміжних держав, держав - стратегічних партнерів і донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм і т.п.; участь у регіональних природоохоронних за­ходах (Чорного й Азовського моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо); зокрема, у рамках Меморандуму про взаєморозуміння між уря­дами країн «Великої сімки». Європейської Комісії України про закриття Чорнобильської АЕС (реалізація Плану підвищення безпеки об’єкта «Укриття», завершення будівництва нових атомних енергоблоків, що компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, рішення про­блеми радіоактивних відходів, нейтралізація переносу забруднень повітряними і водними потоками тощо).

2. Державна (національна) - соціально-економічна політика, у тому

числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків, пов’язаних із екологічним станом територій та акваторій.

Наприклад, Чорне море в межах України відрізняється високим рівнем забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це додаткові валютні надходження для країни. Тому при вирішенні екологічних проблем підвищиться соціалзно-економічна привабливість Причорномор’я і Приазов’я. Підсилиться їхня інвестиційна привабли­вість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.

3. Регіональна екополітика - політика держави стосовно розвитку регіонів. Регіональний рівень передбачає:

регулювання використання природних ресурсів місцевого зна­чення;

визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів); введення економічного механізму природокористування на ре­гіональному рівні;

проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього середовища; проведення державної екологічної експертизи; здійснення державного контролю за дотриманням природоохо­ронного законодавства;

розробка програм проведення природоохоронних заходів, виз­начення та реалізації інвестиційної політики; інформування населення і зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань.

4. Місцева екологічна політика - проведення локального й об’єкт­ного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів.

Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні припускає зміну відносин власності і передачу природних ресурсів суспільству, зокрема, місцевій владі.

5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей підпри­ємство вже не може обійтися без відображення своєї екогюлітики в до­вгострокових планах.

Екополітику господарського об’єкта необхідно розглядати як страте­гічний елемент довгострокового планування, оскільки екологічні фактори впливають на ряд фінансових показників підприємства. Екологічна відпо­відальність підприємств виявляється у відношенні до мінімізації витрат на охорону навколишнього природного середовища.