2. Міжнародні аспекти егі

Україна бере участь у міжнародній співпраці в сфері охорони навко­лишнього природного середовища відповідно до законодавства України та міжнародного права.

Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті. що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.

Україна здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародної співпраці у галузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами, а також в рамках природоохоронної діяльносте ООН та організацій, що входять в її систему, інших урядових і неурядових міжнародних організацій.

Враховуючи, що у сучасному світі надзвичайно активно відбуваєть­ся глобальна інтеграція господарських, технологічних та інформацій­них структур, які все більше стають транснаціональними, міжнародна співпраця набуває надзвичайно важливого значення. На сьогодні існує нагальна потреба розробки сучасної стратегії зовнішньої політики України, яка б забезпечувала національні інтереси, сприяла б реалізації цілей збалансованого (сталого) розвитку.В умовах стрімких змін, що відбуваються у світі і вимагають від кожної країни самовизначення і проведення продуманої як внутрішньої, так і зовнішньої політики, прі­оритетом зовнішньої політики України має стати розвиток співпраці, спрямованого на ліквідацію і попередження локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем. Це обумовлено:

вигодами від міжнародного обміну досвідом і технологіями, мож­ливостями залучення інвестицій; транскордонним характером забруднень; міжнародними зобов'язаннями країн щодо охорони довкілля; глобальним характером багатьох екологічних проблем.

Одним із пріоритетів зовнішньої екологічної політики України має стати її поступове входження у міжнародне та європейське правове поле. Основою міжнародної екологічної співпраці є міжнародне екологічне законодавство, що. ґрунтується на двосторонніх та багатосторонніх до­говорах та угодах.

Україною підписано більш ніж 40 двосторонніх міжурядових угод у «галузі охорони навколишнього середовища (14 з яких — міжвідомчі) з такими країнами, якСША, Канада. Нідерланди, Данія, Німеччина. Вели- .кобританія, Швейцарія, Росія, Молдова. Білорусь, Угорщина. Польща, Болгарія, Словаччина, Румунія, Грузія. Естонія тощо. Аналіз ефективності і реалізації таких угод відсутній.

Головними напрямами багатосторонньої співпраці є:

охорона біологічного різноманіття;

охорона транскордонних водотоків та міжнародних озер; оцінка впливу на довкілля у 7 ранскордонному контексті;

• охорона озонового шару; захист атмосферного повітря: поводження з відходами; захист Чорного моря від забруднення.

Співпраця з такими країнами, як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова. Росія, Білорусь, з якими Україна має спільні кордони, спрямована на:

взаємне оперативне інформування про загрозу Значного транс­кордонного забруднення території однієї зі сторін; інформаційний обмін у сфері охорони навколишнього середо­вища;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття; зменшення забруднення повітря, ґрунтів та водних ресурсів; створення загальноєвропейської екологічної мережі тощо.

З країнами, з якими Україна має морські кордони, а саме з Росією. Грузією, Туреччиною, Болгарією, Румунією в рамках двосторонніх угод передоачрна співпраця, спрямована на управління та охорону водних ресурсів, у тому числі в акваторії Чорного та Азовського морів.

Членство України у природоохоронних Конвенціях, виконання нею зобов’язань, що випливають із підписаних Україною Конвенцій та Угод в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, посилюють політичну вагу країни та її авторитет у світі. Україна є Стороною двох десятків міжнародних природоохоронних конвенцій, протоколів та угод до них. Готується до ратифікації ще низка багатосто­ронніх документів.

Розширення ЄС робить актуальною активізацію транскордонної екологічної співпраці, в тому числі в рамках єврорегіонів.

Одним із кроків до вирішення екологічних проблем регіонів і всієї країни в цілому є аналіз досвіду інших країн Європи щодо упорядкування своєї екологічної діяльності та вирішення проблем із максимально мож­ливим позитивним результатом.

Одним із елементів міжнародної співпраці є надання Україні міжна­родної технічної допомоги, у тому числі і у природоохоронній сфері.

Міжнародна технічна допомога (МТД) — це ресурси та послуги, які відповідно до міжнародних договорів надаються Україні донорами на безоплатній основі з метою підтримки України (донор —іноземна держава, уряд та уповноважений урядом іноземної держави орган, іно­земний муніципальний орган або міжнародна організація, що надають міжнародну технічну допомогу відповідно до міжнародних договорів України). За останні роки Україна одержала міжнародну допомогу від донорів на суму більше ніж 100 млн. євро (База даних ОЕСР). яка була спрямована на вирішення екологічних проблем водного сектора, до­помогу в галузі природоохоронної політики та управління охороною навколишнього середовища.

На сьогодні країнами, що надають Україні МТД в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів на основі двосторонніх угод, є Нідерланди, Данія, США, Канада, Німеччина. Великобританія, Швеція, а також міжнародні організації: Програма розвитку ООН , Глобальний екологічний фонд, Програма технічної допомоги Європейського Союзу новим незалежним країнам (TACIS). інші організації системи ООН в галузі охорони довкілля (ЮНЕП — Про­грама ООН з навколишнього середовища, ЄЕК ООН — Європейська Економічна комісія ООН).

Інформація про аналіз ефективності використання міжнародної тех­нічної допомоги відсутня, що пов’язано або з тим, що такий аналіз не проводився, або з тим, що ця інформація є закритою для громадськості. Разом із тим, можна зазначити, що ефективність допомоги не завжди була високою. Головні причини цього:

недостатня увага донорів при розробці та реалізації програм та проектів до місцевих потреб і умов. У багатьох випадках донори прагнули нав’язувати свої уявлення про реформи без належного врахування місцевих культурних, соціальних, еко­номічних і правових особливостей країни-реципієнта, а також надзвичайно впливали на реалізацію програм допомоги; складні процедури проектного циклу організацій-донорів призвели до тривалих затримок у реагуванні на пріоритетні потреби країни-реципієнта, внаслідок чого багато проектів технічної допомоги виявилися неактуальними на початок їхньої реалізації;

недостатній рівень залучення відомства - бенефіціара до роз­робки програм і проектів, що призводить до відсутності почуття причетності до результатів цих програм;

низька якість послуг консультантів. Багато консультативних фірм не змогли забезпечити досить кваліфікованих експертів, здатних надати фахові консультації щодо вирішення екологічних проблем, з якими вони зіштовхнулися в Україні;

• досить часта спрямованість допомоги на ознайомлення зі склад­ними сучасними інструментами (наприклад, «торгівля квотами на викиди**), а не на реформування основних інструментів (стандар­ти, дозволи, процедури правозастосування тощо); багато програм та проектів допомоги, приділяючи основну ува­гу технічним чи процедурним питанням, не змогли домогтися

балансу між розробкою конкретних політичних інструментів і за­безпеченням широкої участі усіх зацікавлених сторін.

Основні напрямки співпраці у питаннях міжнародної технічної допомоги, що надається в рамках двосторонніх угод

з країнами-донорами

І Україна в рамках двосторонніх угод з такими країнами, як ; США, Канада. Нідерланди, Індія і Німеччина отримує технічну та . консультативну допомогу, спрямовану на:

• зниження викидів парникових газів, сприяння виконанню Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо відвернення глобальних кліматичних змін;

• залучення громадськості до вирішення екологічних проблем;

• зміцнення можливостей у використанні дистанційного зону­вання. геоінформаційних систем Інтернет - технологій (уряд США);

• усунення екологічних наслідків забруднення та погіршення стану навколишнього середовища у басейні р. Дніпро, забез­печення раціонального використання його ресурсів, у тому числі біорізноманіття (уряд Канади);

• збільшення можливостей з виконання вимог Оргуської конвенції щодо доступу до правосуддя з питань, які стосуються довкілля (уряд Данії);

• створення комп’ютеризованої системи управління на націо­нальному і регіональному рівнях, забезпечення обладнанням національних парків (уряд Нідерландів).

Міжнародна технічна допомога, що надається міжнародними організаціями, спрямована на:

• розробку рекомендацій щодо покращення інформованості, осві­ти та залучення населення до прийняття екологічних рішень;

• підтримку Програми збереження та відновлення Чорного моря;

• підвищення ефективності управління водними ресурсами Сі- верського Донця, Прип’яті;

• поліпшення системи охорони довкілля Верховини;

• вилучення із викорис гання хімічними підприємствами та підпри - ємствами холодильної промисловості речовин, що руйнують озоновий шар;

• збереження біорізноманіття в Азово-Чорноморському регіоні;

• усунення наслідків забруднення та погіршення стану навколишньо­го середовища в басейні річки Дніпро, забезпечення раціональ­ного використання його ресурсів тощо (Глобальний екологічний Фонд).

Разом із тим міжнародна технічна допомога сприяє підвищенню рівня пріоритетності природоохоронної політики України, отриманню природо­охоронними відомствами деякого необхідного устаткування, зміцненню інституційного потенціалу.

У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б велике політичне значення та значно посилило б можливості охорони довкілля, використання і відтво­рення природних ресурсів.

Поряд із виконанням зобов’язань України, що випливають із бага­тосторонніх договорів у галузі охорони довкілля, в перспективі важливе значення має подальше розширення міжнародної співпраці за такими напрямками:

• співпраця з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього природного середовища. ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПР ООН — Програма розвитку ООН, МАГАТЕ — Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФАО — Організація з продовольства та сільського господарства. Центр ООН по населених пунктах, комісія сталого розвитку. Глобаль­ний екологічний фонд тощо);

• співпраця на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав — страте­гічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

• — участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильсь­кої аварії, зокрема у рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн «Великої сімки», Європейської Комісії та Плану підвищення безпеки об’єкта «Укриття*, завершення будівництва нових атомних енергоблоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралі­зація перенесення забруднень повітряними та‘водними потоками тощо.

Робота з охорони і поліпшення навколишнього природного середо­вища може бути успішною тільки при поєднанні національних програм кожної країни з колективними діями держав на основі міжнародної спів­праці в галузі екології. Необхідним є розширення співпраці між країнами в цій сфері діяльності, яка потребує мобілізацій величезних матеріальних іга інтелектуальних ресурсів усіх країн світу. Наявність подібних проблем Природокористування є однією з необхідних /мов для розвитку і закрі­плення зв’язків співпраці у цій сфері між різними за суспільним устроєм державами.

Міжнародний характер екологічних проблем виявив нові питання, які торкаються міжнародних відносин. Перш за все, це розробка міжнарод­ного управління і глобального моніторингу навколишнього середовища, включаючи використання космічних засобів, питання екологічної без­пеки та її результати для послаблення міжнародної напруженості і подо­лання конфліктів, а також для забезпечення національної, регіональної і глобальної безпеки. Виникла необхідність вироблення ефективних, заснованих на рівноправності міжнародних процедур і механізмів, які забезпечували б раціональне використання ресурсів'планети як за­гальнолюдського надбання.

Європа належить до числа регіонів із високим рівнем концентрації промисловості, сільського господарства, транспорту, густоти насе­лення й урбанізації. Господарська діяльність у будь-якій країні Європи позначається на екологічних умовах інших країн, національні екологічні проблеми безпосередньо переростають у міжнародні, загальноєв­ропейські. У зв'язку з цим на європейському континенті вимоги до інтенсивності співпраці між країнами є особливо значними, Європа ви­ступає як єдиний континентальний комплекс, складові частини якого — окремі природно-географічні пояси і зони, природно-господарські територіальні підрозділи - об’єднуються системою екологічних зв’язків взаємодій і взаємозалежності. Цілісність природного середовища Єв­ропи вирішальною мірою залежить від наявності і ступеня ефективності співпраці між країнами, проведення ними загальної узгодженої еколо­гічної політики, відповідної єдності і спільності їх природних умов.

Оскільки компоненти природи використовуються спільно кількома країнами, збереження їх екологічних вимог, а також будь-які заходи, спрямовані на зміну цих вимог, вимагають створення надійного механізму міжнародного регулювання та екологічної охорони. Організацією євро­пейського рівня, яка серед інших напрямків уже багато років координує дослідження проблем охорони природного середовища, є Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК). У грудні 1972 р. Генеральна Асамблея ООН заснувала програму ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП), яка координує діяльність інших організацій по охороні навколишнього середовища.

Активну роль у багатосторонній співпраці з широкого кола питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, ві­діграють міжнародні неурядові організації. Залежно від цілей і харак­теру їх діяльності неурядові організації у сфері екології можна умовно розділити на три основні групи. Першу групу складають наукові цен­три, інститути, дослідні станції, організації,, які проводять самостійні наукові дослідження на багатосторонній міжнародній основі; другу групу - міжнародні наукові та інші спеціальні постійні конференції та організації, які займаються влаштуванням різного роду міжнародних зустрічей і заходів, координують дослідницьку діяльність, що прово­диться у різних країнах.

Основною міжнародною неурядовою організацією універсального характеру в галузі охорони навколишньою природного середовища є Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) за­снований за ініціативою ЮНЕСКО в 1968 р.

Занепокоєння станом навколишнього середовища активізувало наукові і ділові кола, широку світову громадськість, уряди в напрямку розвитку міжнародної екологічної співпраці за лідерські ролі в ньому ООН. Зростає кількість укладених міжнаосдних зобов'язань у галузі навколишнього середовища - конвенцій, договорів, угод, декларацій, резолюцій; розробляються плани дій і стратегій на рівні регіонів і для вирішення конкретних екологічних проблем, розвивається глобальна си­стема моніторингу навколишнього середовища. Міжнародна екологічна співпраця вирішує два взаємопов’язані важливі завдання - зменшення екологічної безпеки і міжнародної напруженості у світі. Велику роль в цьому процесі відіграють економічні заходи природокористування та формування дієвої екологічної політики.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дати визначення економіки природокористування як науки

2. Які сучасні методи економіки природокористування вам відомі?

3. Охарактеризувати сучасні тенденції в сфері довкілля

4. Визначити об'єкт та предмет економіки природокористування

5. Яка мета та основні завдання еконсміки природокористування як науки?

6. У чому полягає зв’язок курсу «Економіка природокористування»

з іншими дисциплінами?

7. Значення і роль економіки природокористування в умовах сучас­ного ринку.

8. У чому полягають міжнародні аспекти економіки природокори­стування ?

ТЕМА 2

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА