3. Використання плідників

Використання плідників з високими показниками племінної цінності за основними селекційними ознаками та створення оптимальної кормової бази сприяло підвищенню темпів фенотипічного поліпшення стад.

Спостерігається пряма залежність рівня молочної продуктивності корів-первісток від племінної цінності їх батьків.

Проведена оцінка молочної продуктивності дочок окремих плідників оцінених у інших господарствах не співпадає з продуктивністю дочок цих бугаїв у стаді корів.

Отже, підвищення рівня молочної продуктивності племінних стад корів УЧРМ породи відбувається на основі зростання генетичного потенціалу шляхом використання бугаїв-плідників з високою племінною цінністю за надоєм у разі адекватного поліпшення середовищних факторів. Доведено суттєвий вплив на молочну продуктивність корів племінної цінності їх батьків та лінійної належності, що свідчить про доцільність використання бугаїв-поліпшувачів заводських ліній голштинської породи з високою племінною цінністю за надоєм за умови постійної перевірки їх племінної цінності за якістю нащадків та жорсткого відбору у конкретних господарствах.

3.1. Використання бугаїв – плідників у м’ясному і молочному господарстві

Бонітування сільськогосподарських тварин - комплексна оцінка племінних тварин для визначення порядку їх подальшого використання. Одне з основних масових заходів з поліпшення стада, при якому використовують бугаїв – плідників. Організація бонітування і ознаки враховуються при оцінці худоби.

. З метою визначення племінної цінності та призначення тварин у господарствах, на станціях штучного осіменіння, племпідприємства щорічно проводять бонітування всіх бугаїв-плідників, корів, ремонтних телиць і племінних бичків. Велика рогата худоба бонітіруют протягом усього року: ремонтних бичків за досягненні случного віку, корів після закінчення лактації, молодняк з 10-місячного віку. Бонитировку худоби проводять зоотехніки-селекціонери господарств, госплемстанціі (госплемоб'едіненій) і госплемрассадніков. В окремих випадках бонитировку можуть проводити запрошені фахівці та наукові співробітники сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів, які добре знають породу. Для проведення бонітування:

- підраховують удій кожної корови за 305 днів останньої лактації (або за скорочену лактацію) і обчислюють середню жирність молока;

- оцінюють тварин за екстер'єром і конституції;

- визначають придатність корів до машинного доїння;

- зважують кожне тварина (корів на 2-5-му місяцях після отелення);

- перевіряють інвентарні номери у тварин; неясні або загублені відновлюють. При бонітування проводять комплексну оцінку тварин за породності і походженням, продуктивності та розвитку, екстер'єру і конституції, якістю потомства, властивостям молоковіддачі корів; враховують відтворну здатність виробників і маток.

3.2. Профілактика захворювань плідників

Під час парування бугаї можуть захворіти, тому їх протягом року досліджують на вібріоз, трихомоноз, лейкоз, туберкульоз, паратуберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз. Раз на квартал проводять дослідження нерозбавленої сперми і змиву з препуція на загальну бактеріальну забрудненість і колі-титр. У бугаїв періодично перевіряють стан здоров’я, кінцівок, статевих органів. Проводять лабораторні дослідження крові й кормів.

За 30 днів до початку парувального періоду забезпечують достатню кількість бугаїв, оцінюють їх вгодованість. Бажаною є середнявгодованість бугаїв, інакше вони не витримають навантажень парувального періоду.

Вібріоз — це хвороба статевих органів у плідників. Її профілактиці сприяє використання бугаїв, які не брали участі в паруванні, штучне осіменіння і вакцинація.

Слід закуповувати молодих бугайців, сперму яких тестувати перед запуском плідників до корів. Якщо використовувати для відтворення дорослих бугаїв, то перед запуском їх необхідно провакцинувати.

Копитна гниль (некротичний пододерматит, міжпальцьовий некробацильоз) у великої рогатої худоби спричинюється бактеріями Fusobacterium necrophorum або Bacteroides melaninogenicus, які поширені в навколишньому середовищі, і F. necrophorum — в рубці і фекаліях тварин. Це сезонна хвороба, яка уражує тварин у періодиекстремальної вологи, охолоджень відразу після перебування у брудних загонах або на сильних протягах. Причому у нових загонах вона виникає у тварин частіше, ніж у старих. Воротами для проникнення інфекції можуть бути ушкодження, навіть мікроскопічні, ратиці або прилеглої до неї шкіри. Тварина може травмувати ратицю гострими предметами (каміння, дріт, гвіздки, скло), які можуть бути на пасовищі, в загоні, в місцях годівлі і напування.

Інфікування можуть зумовлювати бруд, гноївка, груба, затверділа на холоді земля і сильні протяги.

Першою ознакою копитної гнилі є кульгавість різного ступеня. Вона може бути ледь помітною, уражувати лише одну ногу в однієї особини або може мати локальний характер, коли багато тварин починають кульгати і не хочуть рухатися. Під час огляду тварини виявляють ознаки копитної гнилі, опухання ратиці з почервонінням прилеглих до неї тканин і некротичними (змертвіння) змінами міжпальцьової тканини. Виявлення однієї тварини з копитною гниллю має бути сигналом про серйозні проблеми у стаді. Якщо хворобу не лікувати у ранній стадії, у тварини може розвинутися хронічний артрит.

Причинами кульгавості можуть бути також абсцеси «підошви» ратиць, серйозні ушиби і кровотеча, намулини між пальцями, тріщини кісток усередині ратиці. Будь-які заходи догляду, які елімінують проблему ушкодження ратиць, допоможуть уникнути стресів і запобігти захворюванню тварин на копитну гниль. Для профілактики цієї хвороби треба чистити загони після того, як з них видалили худобу і розподілити вапно по їх території. Збудники копитної гнилі можуть виживати в ґрунті до 10 міс. Тому необхідно забезпечувати в приміщенні належний дренаж, який би запобігав постійному контакту ратиць тварин з гноївкою і брудом. Треба прибирати вигульні двори від грубого замерзлого бруду, соломи на мерзлій землі тощо. Одним з ефективних профілактичних заходів є нагортання насипів із землі або гною. Вони мають бути такими за розміром, щоб худоба могла вільно розміститися на них, і добре освітлювалися сонцем. Періодично ці насипи треба посипати вапном із вмістом 5 – 10 % сульфату міді.

Доцільно підлогу біля напувалок і годівниць робити з бетону і періодично очищати її від бруду.

Одним із заходів профілактики копитної гнилі є додавання в корм етилендіаміндигідройодиду (йодину) з розрахунку 50 мг на одну тварину на день. Інколи для лікування цієї хвороби або з профілактичною метою в підлозі проходу для тварин влаштовують спеціальні ванни для ніг, через які худоба має обов’язково проходити. Їх наповнюють 5%-м розчином сульфату міді або формаліну. З цією ж метою використовують вриті в підлогу відкриті ящики з сумішшю сухого вапна і 10 % сульфату міді або цинку, через які примушують проходити тварин. Вміст ванн поновлюють після пропускання 300 голів худоби. Часте використання формаліну у ваннах може спричинити постійне подразнення ніг у тварин. Тому ванни використовують щодня упродовж 4 – 5 діб. Треба пам’ятати, що формалін шкідливий як для тварин, так і для людини, а міді сульфат у разі потрапляння до шлунку худоби призвести до її загибелі.

Для запобігання копитній гнилі треба забезпечувати тварин належною кількістю високоякісних кормів із вмістом кальцію, фосфору, вітамінів А і D для формування у них нормальних кісток і здорових тканин.

Треба також проводити вакцинацію тварин з використанням вакцини, що містить алюмінію гідроксид. Захворюваність худоби на копитну гниль при цьому знижується з 3,3 % до 1,4 %. Тваринам, які вже захворіли на копитну гниль, розчищають ратиці, обрізують відмерлі тканини і накладають антисептичні пов’язки. Внутрішньо тваринам дають антибіотики (пеніцилін і тетрациклін), які ефективно діють при застосуванні відразу після виявлення хворої тварини. Тоді тварини одужують через 3 – 4 дні, а якщо ліки застосовано із запізненням, хвороба може затягнутися на тривалий час.

При захворюванні великої кількості тварин у стаді антибіотики додають у питну воду або корм. Найчастіше для цього використовують ауреоміцин і тетрациклін. Профілактична доза ауреоміцину становить 100 мг за добу на одну тварину масою понад 350 кг. Для ефективного лікування худоби мінімальна доза антибіотику має становити 4 мг на 1 кг маси тіла на добу.