Природоохоронні технології.

Екологічний моніторинг — це комплексна система спостере­жень за станом навколишнього середовища, оцінюванням і прогно­зом змін стану довкілля під впливом природних і антропогенних факторів.

1.1. Основні завдання екологічного моніторингу:

• спостереження за джерелами антропогенного впливу;

• спостереження за факторами антропогенного впливу;

• спостереження за станом природного середовища й процеса­ми, що відбуваються в ньому, під впливом факторів антро­погенного впливу;

• оцінювання фактичного стану природного середовища;

• прогноз зміни стану природного середовища під впливом фак­торів антропогенного впливу й оцінювання прогнозованого стану природного середовища.

Слід взяти до уваги, що власне система моніторингу не вклю­чає діяльність із керування якістю середовища, а лише є джере­лом інформації, необхідної для прийняття екологічно значимих розв'язань.

Екологічний моніторинг включає ланки різного рівня. Глобальний моніторинг — на основі міжнародного співро­бітництва.

Національний моніторинг — загальнодержавна система спо­стереження й контролю.

Завданнями глобального й національного моніторингу можуть бути, наприклад, спостереження за динамікою популяції шкідли­вих організмів на великих площах, облік руху охоронюваних видів рослин і тварин, можливості завдання збитків лісам, полям, водоймам.

Регіональний моніторинг — вивчення стану навколишнього середовища в межах того чи іншого регіону.

Локальний моніторинг, або імпактний,— вивчення стану на вколишнього середовища в окремому населеному пункті або на під­приємстві (наприклад, вивчення скидання або викидів конкретного підприємства).

1.2. Методи екологічного моніторингу.

Для проведення моніторингу будь-якого рівня використову­ються сучасні методи аналізу й контролю навколишнього середо­вища, які можна розділити на дві великі групи:

А: аерокосмічні.

Це система спостереження за допомогою літакових, аеростатних засобів, супутників і супутникових систем.

Б: наземні.

1. Спектральні й хімічні методи аналізу дозволяють одержувати достовірну інформацію про екологічну обстановку:

• якісні й кількісні методи дозволяють визначити, яка речовина та в якій кількості міститься в досліджуваній пробі;

• титриметричний (об'ємний) метод. У цьому виді аналізу зважування заміняється вимірюванням об'ємів як речовини, що визначається, так і реагенту, використовуваного при пев­ному визначенні;

• колориметричні методи засновані на зміні відтінків кольору досліджуваного розчину залежно від концентрації;

• експрес-методи. До експрес-методів належать інструменталь­ні методи, що дозволяють визначити забруднення за корот­кий період часу. Ці методи широко застосовуються для визна­чення радіаційного фону, у системі моніторингу повітряного й водного середовищ.

2. Методи біологічної індикації засновані на реакції живих організмів, чутливих до конкретних хімічних домішок. Дозволя­ють судити про стан навколишнього середовища за фактом зустрі­чі, відсутності, особливостями розвитку організмів-біоіндикаторів. Біоіндикатори — організми, присутність, кількість або особливості розвитку яких слугують показником природних процесів, антропо­генних змін середовища існування:

• біотестування за допомогою рослин (прикладом викорис­тання є Голландія, де такі корисні для людини рослини, як гладіолуси, тюльпани (тестоб'єкти на накопичення фторидів), італійська житня трава (тестоб'єкт на накопичення йонів важких металів), використовуються для аналізу забруднення великих площ країни);

• біотестування за допомогою живих організмів:

а) тестування стану водойм у штучних умовах за допомогою таких організмів, як дафнія (рачки), п'явки (хробаки), інфузорії (найпростіші), знаходять у наш час широке за­стосування в багатьох країнах;

б) метод ліхеноіндикації (від латин. lichenes — лишайники) заснований на обліку кількості лишайників у міських на­садженнях (парках, садах), районах великих підприємств. (Установлено однозначний зв'язок між наявністю лишай­ників на стовбурах дерев і «полями забруднення» по­вітря.);

в) факт відмирання дерев за відсутності жуків короїдів також слугує біологічним індикатором забруднення повітря або ґрунту речовинами промислового походження.