Загадкова красуня

…Ця чудова місцина завжди вабила пастухів. На згірку шумів дубовий ліс, жовтіли проти сонця стрункі стовбури сосен, низько спускалися білокорі берези. Унизу, аж до самої річки, розкинувся луг.

Того дня, теж десь перед обідом, пригнали пастухи стадо на своє улюблене місце. Худоба паслася, а чоловіки присіли під деревами в холодку. Один молодий пастух, що йшов до гурту, раптом скрикнув: „Погляньте, ключ б'є, яка чиста вода! " Усі підійшли ближче, з-під дерева било джерело. Воно росло і росло. Земля навкруги обвалювалася, даючи простір воді. Пастухи відійшли далі, зачудовані побаченим. Та раптом де не взявся на воді блискучий човен. У човні стояла молода красуня у довгій кольору веселки сукні. Золоте волосся спадало їй на плечі. Дівчина пливла у човні, стиха співаючи. У якийсь момент човен був близько від берега. І тоді один пастух ухопився за нього, намагаючись витягти, але земля обвалилася, золотий човен із красунею закружляв по синьому плесу, і все зникло під водою. Ще якийсь час стояли пастухи, онімівши від подиву. Чи все було насправді, чи примарилось? І де все поділось? Лишилася лише невелика лісова криниця, вода у ній була синя та прозора. І назвали ту криницю Синьою.

Інформатор: Негрій Ірина Олександрівна

Національність: українка

Рік народження: 1971

Освіта: повна вища

Професія: вчитель історії

Дата запису:10.07.2013

Переказ

Марусине поле

Неподалік від Свеси розташоване так зване Марусине поле. Саме назву цього географічного об’єкту пов’язують з легендою

Існує повір’я в те , що одного часу в селищі жив один багатий купець, який володів великими статками та мав значні ділянки земель . У купця було дві доньки- старшу звали Килиною , а молодшу Марусею. Килина була дівчиною працьовитою, була до діла навчена, завжди справлялася з хатньою роботою, допомагала батькові. Молодша ж дочка –Маруся була розбещеною та лінивою , її біленькі ручки були не впривчені до тяжкої роботи. Перед своєю смертю купець поділив свої статки між своїми дітьми. Старша дочка отримала в спадок найкращу частину батькових володінь. А Маруся отримала невеличку ділянку землі, яка не давала врожаю, з того часу це поле і називають Марусиним.

Інформатор: Компанієць Олена Віталівна

Національність: українка

Рік народження: 1980

Освіта: повна вища

Професія: вчитель географії

Дата запису:02.08.2013

Спогади очевидців про ВВВ під час окупації

«Другий шанс долі…»

Особливець Степан Терентійович

Житель с. Орлівка Ямпільського р-ну

Дата народження : 16.08.1923.

Освіта: закінчив 7-річку Орлівської ЗОШ.

Після школи працював у Орлівському колгоспі

Дата запису: 16.07.2013

« …Ноччю 12 часов под 19 марта 42-го в сєло вступил партизанский отрядїх було около 50 чел. Расположився він на краю западной части села по дороге в Ямполь. В моей хате було 6 человєк, вани вечеряли у мене и брали сєно для лошадей. От них я взнав, шо утром буде бой с модярами , які будуть ехать через Орловку. В отряде були пулемьоти и льогкие орудия.

Раннім утром вже з Ямполя по дорозі показався отряд модяр. Партизани открилі огонь из из пулемьотов.Ще ж помню,шо пулемет був на крыше хати Биндюга Максима Захаровича. Примерно в пол километра від села наступление було преостановлено и модяри, подобрав своих ранєних,відступили. Начелось 2-е наступление, но вже с 3-тех сторон: с Ямполя по дороге. С Вязовой и станциї Неплюєва».Вйшло, шо село окружили. Тогда партизани отступили, оставили одного поліцая для москировки, прикритія. Він остался у дворі Бойка Михаїла Васілєвича.

Модяри ввійшли в село, впереди був их командир верхом на лошаді. Один партизан бросіл в їх сторону гранату и раніл командіра. Тут же ж модяри убили партизана и начали расправу с жителями села. Первого вбили старенького из крайней хати Сенченко Петра, потім Павленка Дмитрія Яковлевича ( його знайшли вбитим у погрибі), Товстуху Фьодара Михайловича, а потом підожгли хату и сарай і застрелили мою жену Агрипіну Амнісімовну, а мене и моїх сосєдей погнали к дому Бїндюга Григорія Захаровича. Стали пригонять к нам і другіх. Оцепили нас і поставили 2 пулемьота, а потім вдтпустили женщин, а нас мущин повели по улице вдоль села. В толпу к нам вигонями из хат мужчин. Если хтось виглядував із вікна, то по ньому стріляли. Так пристрелілі Особливца Мирона , йому було 74 года и мальчика Мору Валентина Окимовича. Коли дошли до Прокопенкових, ми побачили , шо горить хата і возле неї - люди. Модяри забрали всіх мужчин от пожара і погнали нас на край села и загнали в хату Заболотнего Михаила Івановича. Поставили біля вікона і у дверей часових и стали виводить из хати по 2 человека на растрєл. Всего було растрелено в тот день112 человек (в том числе моя жена и 5 красноармейцев). Я був в числе растреляних, но по волі судьби , пуля меня міновала. Після вистрєла, я впав среди убітих і лежав среди них с 11 часов утра до 7 вєчєра і всьо це бачив.

Што мене спасло? Думаю, шо рваний мій піджак и лапті. Кто був добре одєт, того нємци раздєвалі і разувалі, а если він був жив, то добивали. Когда стемнєло, то с трудом переповз в ту же хату …. там вже був Бондарь Степан, ейого тоже настреляли…но пуля прошла через шию. Я його перевезав. На 2-ий день утром в хату зайшли 3 модяра. Я представвлся хозяїном, вани потребовалі сала і патєфон, но я ответів, шо нема ні того ні другого і вани пішли. Зашла і вторая партія, тоже трєбовала сала, а потом мене били прикладами. Один з модяр мені сказав, шо надо сховатися. Я решив уйти з цього мєста. Когда пройшов по дороге до хати Толбузіна, мене остановили вооружоние модяри і один наставив автомат мені в висок, спросив: «Де був?». Я ответів, шо шукав корову. Знову спросив: «Сколько кіндер?» Я ответил,шо 9. Мене відпустили і я побежав. Когда прибіг в цент села, то побачив, шо уся уліца занята падводамі с модярами. Їх подводчіками були житєлі с Ямполя, Уска и Полевки. Обоз остановился ночувать в Орловке. Різали свиней, гусей, курей, грабували одєжду, пили и насіловали молодых женщин и дівчат…. А потом на 2-ий день утром взяли в нашем селе 50 подвод забрали на ньому награблене добро. Сожгли ще несколько хат і дворов. Через день я взнал, шо кроме мене удалось сапаситись і Море Андрію Кондратьєвичу... йому прострелили шию. Бондарец помкр через пол года. А Мора жил до 1959 года. Когда закончілась война, то були суди воєнным пріступникам. Один из таких судебных процессов бувл 1947году у Чєрнігове. На цей суд мене визвали як свідетеля. Судили 13 генералов модярских и 3 нємецких. Усі вони казали, шо виповняли приказ Гітлера. Вияснілось шо генералам було обещяно у награду по 50 гектаров земли на Україні, офіцерам 25, а рядовим солдатам по 5 . крім мене були ще свідєтєлі з другіх мєст от Бреста до Зьорново. Большинству з них вдалось спастісь подобно тому як і мені…Вони расказували як гітлеривци проводили растрели и другі звєрства на нашей землі…»

«Розправа над селянами…»

Ключище Лідія Андріївна

Жителька с. Орлівка Ямпільського

р-ну

Дата народження : 25.03.1921.

Освіта: закінчила 7-річку Орлівської ЗОШ.

Ветеран праці. Працювала у Орлівській селищній раді . Вела перепис населення села.

Дата запису: 21.08.2013

«…Мені було тоді 20 лет, пройшло 2 недєлі після моєй свадьби…. 16 сентября вечором вступили немєцькі війська .. і були аж до 21 сентября а 21 ночу вступила Красная армія … 30 сентября знову вступили нємци. Обратно….Помню шо я сиділа на лавочке, разговаривала з подругою , в селі піднявся шум… ніхто не знав шо робить.. 1943 году 3 сентября знов вступили войска.

Нємці були у нас 2 года. Помню, 19 марта 1942года… холодно було… сніга багато…. мадяри з Ямполя направлялися в Свесу. В’їхали в Орловку….в засаде сидів партизан, кинув гранату і ранив нємєцкого командіра... У нас же тут був отряд Ковпака, було дуже багато партизан. Поймали і убили того партизана...Командір сказав, щоб усіх жителів прострілять… і вони як начили із конца Орловки,… так на другому кінці села загнали у хату людей… Коли гнали через сєло, хто вигляду вав у вікно-всіх рос трелювали…

До нашої хати пришов мадяр, у бєлом халате, но халат був весь у крові. Модяр у нас забрав курей і попросив сала. Но я сказала, шо у нас ніякого сала нема.. ну він і с тим і пішов…

О Господи, як згадаю …людей убивали біля самої хати…Тих, яких погнали в хату на край села , по 2 человека випускали, стріляли їх всіх у голову…. Багато моїх знакомих повбивали…

Після цього шо случилась, коли хоронили усіх хоронили.. 21 числа…тоді, на 2 –ий день я пішла на кладбіще , сіла і всіх переписала. я вела перепись села. 112 человєк погібло в тот страшний день…

Остаточно наше село визволили 28 августа 1943 года…»