8 Права та обов’язки авторів (правоволодільців) інтелектуальних продуктів

8.1 Охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності

Автору (правоволодільцю), офіційно зареєстрованого у державних органах інтелектуального продукту, видається документ, який засвідчує майнові та особисті права на цей продукт. Автор і правоволоділець не завжди є однією і тією ж людиною. Майнові права авторів інколи на законних підставах передаються іншим особам (створення службового твору, укладання авторського договору, ліцензійної угоди, передання в спадок тощо).

Якими ж офіційними документами і протягом яких термінів в Україні охороняються найбільш поширені об’єкти інтелектуальної власності?

Нагадаємо, що охоронні документи мають певні відмінності і різні терміни чинності, а саме:

• патенти на винаходи діють 20 років;

• деклараційні патенти на винаходи, що видавалися до 2004 року, діють 6 років;

• патенти на винаходи, об’єктами яких є лікарські засоби, діють до 25 років;

• патенти на секретні винаходи діють впродовж термінів, на які були засекречені винаходи;

• деклараційні патенти на корисні моделі діють 10 років;

• патенти на промислові зразки діють 10 років з можливістю продовження на наступні 5 років;

• патенти на сорти рослин і породи тварин діють 20 років (на деякі плодові дерева – 30 років) з можливістю продовження на наступні 10 років;

• свідоцтва на топографії інтегральних мікросхем діють 10 років;

• свідоцтва на товарні знаки діють 10 років з можливістю продовження на кожні наступні 10 років;

• свідоцтва про авторські права на твори діють протягом життя авторів і ще 70 років після їх смерті;

• свідоцтва на суміжні права виконавців творів діють 50 років;

• дипломи на наукові відкриття діють безстроково;

• свідоцтва на раціоналізаторські пропозиції діють протягом терміну, визначеному керівником підприємства;

• на комерційні пропозиції охоронні документи не видаються.

Згадаємо, що в різні роки винаходи в Україні охоронялися різними типами документів.

Охорона винаходів авторськими свідоцтвами, що була прийнята у СРСР, позбавила значну частину тодішніх винаходів комерційної цінності. При цьому, право на винахід належало державі, тобто, всім громадянам. Науково-технічна інформація, у тому числі патентна, яка містила описи винаходів і, безумовно, складала неабияку цінність, безоплатно передавалась будь-якій зацікавленій організації або особі. Питання порушення прав патентовласників або придбання прав на використання винаходів в країні не виникали.

Разом з тим, закордонні фірми могли також без перешкод користуватися нашими технічними рішеннями (що вони з успіхом і робили). Але, незважаючи на свою науково-технічну цінність, переважна більшість радянських винаходів не становила комерційного інтересу для закордонних ринків, так як технічні рішення не мали належного правового захисту.

Деклараційні патенти (6-річні), які діяли в Україні у 1991 – 2004 роках, справедливо скасовані, а основним охоронним документом на винахід, як і у більшості цивілізованих держав, залишився 20-річний патент. Місце винаходів, на які видавалися деклараційні патенти, зайняли корисні моделі.

Україна надала можливість винахідникам, яким були видані авторські свідоцтва СРСР, обміняти їх на вітчизняні патенти.

Патент – це охоронний документ, який видається патентним відомством на певний термін, діє на території країни, яка його видала і засвідчує авторство, пріоритет та право власності на винахід.

Основна відмінність авторського свідоцтва від патенту полягає у праві власності. При охороні винаходу авторським свідоцтвом всі права на нього мала держава, фактично викуповуючи його у авторів за невелику авторську винагороду – 200 рублів. На відміну від авторського свідоцтва, винахід, захищений патентом, цілком належить патентовласнику.

Слід зауважити, що, патентуючи винахід, автор може переслідувати наступні цілі:

1 Отримати підтвердження пріоритету чи наукової значущості в тій чи іншій галузі. Як правило, патентування таких винаходів здійснюється для підтвердження наукового статусу, тобто з метою захисту дисертацій або для творчих змагань з колегами – науковцями. Вони рідко впроваджуються у виробництво, хоча їх рівень часто доволі високий. Іноді таки винаходи просто випереджають існуючий рівень виробництва.

2 Отримати можливість продавати дозволи (ліцензії) на використання винаходів. Патентування з цією метою найбільш поширене, більшість таких винаходів є “замовними”, вирішують певні виробничі завдання і охоче впроваджуються в світових масштабах. Подібна стратегія не вимагає значних витрат і є під силу невеликим фірмам і окремим винахідникам, які, пропонуючи свої розробки, мають можливість отримувати доходи, не зв’язуючись з виробництвом і заробляючи виключно за рахунок належного використання свого інтелектуального потенціалу.

3 Отримати максимальну кількість патентів на непрацюючі винаходи у своїй галузі, щоб максимально обмежити діяльність конкурентів (“наступальне” патентування). Приклад успішного “наступального” патентування продемонструвала компанія Texas Instruments (США), яка до 60-х років минулого століття формувала свій "патентний портфель" виключно як оборонне знаряддя. Проте, з середини 80-х років компанія змінила тактику на наступальну і стала переслідувати ті компанії, які незаконно використовували її інтелектуальну власність. Задоволення позовів дало можливість Texas Instruments одержати значні доходи – надходження від порушників склали загалом за 1986 – 1993 роки понад 1,2 млрд. доларів.

4 Здійснювати правову охорону складних конструкцій з отриманням охоронних документів на інші об’єкти промислової власності (“оборонне” патентування). Таке патентування застосовують у галузях, де об’єкти містять велику кількість вузлів і деталей – автомобілебудування, електроніка. При цьому проводиться максимальна правова охорона кожного з об'єктів інтелектуальної власності – технологій, конструктивних вузлів, зовнішнього вигляду, маркування, що дає більш надійний захист продукції в цілому. При такому патентуванні, один і той же виріб, може охоронятися блоком патентів на винаходи, декількома патентами на промислові зразки, свідоцтвом на товарний знак і містити кілька ноу-хау. Такий комплексний правовий захист об’єкту забезпечує більш високий рівень його охорони і користується сталим попитом, суттєво обмежуючи можливості конкурентів.

Патенти надають їхнім власникам виключне право на свій розсуд використовувати технічні рішення, що ними захищені, а також право забороняти (дозволяти) це робити іншим особам.

Права патентовласника носять абсолютний, винятковий, строковий і територіальний характер.

Абсолютність прав полягають в тому, що ніхто не може посягати на право патентовласника одноосібно розпоряджатися винаходом.

Винятковість показує, що в межах однієї країни право на винахід може належати тільки одному патентовласнику.

Строковість наголошує, що права патентовласника на винахід діють протягом певного часу. Дія патентів може бути припинена достроково за заявою власника або у разі несплати чергового річного збору за підтримання чинності патен­ту.

Територіальність означає, що патент діє тільки на території країни, яка його видала.

З цього правила існують певні винятки. Для прикладу, патент буде чинним у будь-якій державі, але тільки на території посольства країни, яка його видала. Також патент буде діяти і на борту судна, яке прибуло з країни, що видала патент, і пришвартувалося до іноземного берега.

Слід нагадати, що винахід не обов’язково має бути захищений патентом. Він може існувати і в інших видах, наприклад, у вигляді ноу-хау. Виходячи з цього, патентовласник може передавати право на використання винаходу у різних формах, наприклад:

• за ліцензійними угодами;

• у вигляді ноу-хау;

• у вигляді інжинірингових послуг;

• у рамках науково-технічної співпраці.

Основний обов’язок патентовласника – сплатити збори за експертизу заявки та за видачу патенту і надалі сплачувати щорічні збори за підтримку чинності патенту протягом терміну його дії.

В таблиці 8.1 наведені найбільш поширені збори за розгляд заявок і видачу патентів на винаходи, а також щорічні збори за підтримання чинності патентів для українських винахідників станом на 2005 рік.

Таблиця 8.1 - Види і суми зборів за розгляд заявок і видачу патентів в Україні

Вид збору	Розмір збору, грн.
За подання заявки на винахід (корисну модель)	25
За внесення в заявку виправлень з ініціативи заявника	26
За проведення кваліфікаційної експертизи на винахід, формула якого має один пункт додатково за кожний пункт формули	200 150
За ознайомлення з матеріалами заявки на винахід (корисну модель)	50
За кожну зміну до заявки що стосується складу авторів та заявників	50 – 70
За продовження термінів внесення в заявку змін, надходження протиставлених матеріалів, додаткових матеріалів, документів про сплату зборів та держмита, клопотань про проведення кваліфікаційної експертизи тощо	5 – 20
За перетворення заявки на видачу деклараційного патенту на винахід в заявку на видачу патенту	40
За подання до Апеляційної палати заперечення проти рішення експертизи	50
За публікацію про видачу патенту	30
За надання виписки з реєстру про патент	70
За видачу дубліката патенту	70

Розміри щорічних зборів за підтримання чинності патентів в Україні приведені в таблиці 8.2.

Таблиця 8.2 - Суми щорічних зборів за підтримання чинності патентів в Україні

Роки	Розмір збору, грн.
I – II III – V VI – VШ IX – XIV XV – XXV	15 20 35 65 110

За кордоном щорічні збори за отримання патентів на винаходи та підтримання їх чинності є набагато вищими.