Експеримент із лялькою Бобо: дослідження поведінкових реакцій

В експерименті, проведеному А. Бандурою, вивчали особливості наслідування дітьми поведінкових агресивних дій дорослих. Дослідження проводилось у Стенфордському університеті. Дітям у віці 3-5 років продемонстрували агресивне ставлення до ляльки Бобо, великої іграшки, схожої на людину. Дорослий бив ляльку у різні місця, штовхав, сідав на неї верхи. Діти спостерігали це в різний спосіб. Першій групі безпосередньо демонстрували агресивну поведінку, друга дивилася відеозапис, а третій групі показували мультфільм "Кіт Герман", в якому агресивна поведінка була спрямована на персонаж – ляльку Бобо. Діти з контрольної групи не спостерігали агресивних дій взагалі. Після демонстрації моделі поведінки дітей запрошували до експериментальної кімнати, обладнаної дзеркалом Гезелла, де було багато іграшок і лялька Бобо, яку підбирали відповідно до зросту дітей. Та, з якою грались діти, була менша, ніж та, що була у дорослого. Експериментатори мали на меті поспостерігати, як особливості агресивної поведінки, продемонстровані в різний спосіб, вплинуть на наслідування дітьми цієї поведінки, а також які відмінності будуть у хлопчиків та дівчаток. Перед початком спостережень усіх дітей піддали фрустрації: дозволили погратися з цікавими іграшками, які через деякий час забрали.

Основні результати експерименту надійно показали, що діти, які бачили демонстрацію агресивної поведінки (не має значення, в який спосіб), наслідують її. Хлопчики поводяться агресивніше, з більшим запалом б'ють ляльку, ніж дівчатка.

4 варіант.

Дослідження контролю за ситуацією

Дослідники Е. Ланжер та Дж. Родін зацікавились, як можна покращити самопочуття людей похилого віку. Експеримент проводився в будинку для людей похилого віку в м. Арден Хауз (штат Коннектикут, США). Учасникам було від 65 до 90 років, вони мали схожі психічний і фізичний стан та соціально-економічний статус. У групі А було 8 чоловіків і 39 жінок, а в групі Б - 9 чоловіків і 35 жінок.

Групі А надали можливість самостійно планувати свій час, запропонували обладнати кімнати на свій смак, дозволили обирати час для зустрічей з рідними, переглядати фільми та новини тощо. Учасникам цієї групи також подарували кімнатні рослини від адміністрації закладу. Попередньо їм повідомили, що вони вільні прийняти подарунок або відхилити, також обрати рослину на свій смак і мають самі про неї піклуватися.

Групі Б виділили стандартні кімнати, призначили години для відвідування, перегляду фільмів і передач. їм також роздали кімнатні рослини і пояснили, що це подарунки від закладу, а доглядати за ними будуть працівники.

Експеримент тривав 3 тижні. Виявилось, що учасники групи А почувались радіснішими та щасливішими, ніж до початку експерименту, тримались бадьорішими, їхній фізичний і психічний стан покращав, вони охоче спілкувалися з персоналом та іншими мешканцями. У поведінці учасників групи Б таких змін не виявилося.

5 варіант.

Дослідження просоціальної поведінки Дж. Дарлі і б. Латане

Вчені вирішили експериментально довести свою гіпотезу: чим більше очевидців, тим менше ймовірність у критичній ситуації, що хтось із них надасть допомогу. Феномен розподілу відповідальності полягає в тому, що зі зростанням кількості свідків у критичних ситуаціях імовірність надання допомоги зменшується.

Теоретичною основою експерименту стала теорія розподіленої відповідальності.

Вчені вирішили змоделювати критичну ситуацію таким чином, щоб спостерігати поведінку свідків. Учасниками дослідження були студенти підготовчого курсу психології Нью-Йоркського університету, їх попросили взяти участь у дискусії про адаптацію до висококонкурентного університетського життя та розповісти про особисті проблеми, які у них виникають. Студентам запропонували обговорити свої проблеми між собою, щоб ніхто не відчував збентеження та незручності. Учасники перебували в окремих кімнатах і мали можливість спілкуватись один з одним за допомогою телефону. Студентам пояснили, що телефоном вони можуть спілкуватися тільки з однією людиною. Кожний учасник мав можливість говорити в мікрофон дві хвилини, а потім мікрофон переключали на іншого.

Така організація дослідження дала змогу створити природну ситуацію і приховати зміст дослідження.

Студенти були поділені на три групи. Перша група була переконана, що вони розмовляють лише з однією людиною. В другій групі кожний думав, що спілкується з двома людьми. В третій групі учасники вважали, що розмовляють із п'ятьма людьми. Насправді ж у всіх групах досліджувані розмовляли самі з собою, а всі інші голоси були записані на плівку.

В експериментальних умовах змінювали розмір групи та створювали критичну ситуацію. Дослідники вважали, що раптовий напад епілепсії сприйматиметься людьми як нещасний випадок, що відбувається насправді. На початку дослідження перший учасник розповідав про те, що йому важко пристосуватися до життя в Нью-Йорку і що він не може зосередитись на навчанні. Потім збентежено додавав, що у нього трапляються напади хвороби після пережитого стресу. Далі розмова переключалась на іншого студента. У першій групі наступним був студент-досліджуваний, в інших групах студент чув розмову та голоси перед тим, як приходила його черга висловитися. Після розповіді досліджуваного знову наставала черга першого студента. і в цей момент траплявся нещасний випадок: у першого студента починався напад (що було записано на аудіоплівці).

Для досліджуваних це переконливо виглядало як нещасний випадок. Студент, учасник дослідження, - в біді і йому потрібна допомога. Дослідники фіксували, скільки учасників з групи допомогли студенту в біді (тобто залишали свою кімнату і повідомляли про напад експериментатора). Як показники враховували час, потрібний досліджуваним, щоб дійти рішення про необхідність надання допомоги. Експериментатор очікував реакції учасників 4 хвилини, після цього дослідження зупиняли.

Гіпотеза експериментаторів підтвердилась. Кількість досліджуваних, що прийшли на допомогу, із груп із різною чисельністю у відсотках свідчила: чим більша чисельність групи, тим менше її учасників поспішали на допомогу. Затримка в часі також була тривалішою там, де було більше учасників. У першій групі (двоє учасників) надали допомогу приблизно 100%, затримка в прийнятті рішення була менше І хвилини. У групі з трьох учасників надали допомогу 85 %, затримка в часі була більше 3 хвилин. У третій групі (шестеро учасників) надали допомогу 60 %, затримка в часі -4 хвилини.

6 варіант.