I наступати ранених без тями.

(«Гігантомахія»)

Тема «майбутньої боротьби, передчуття кінця». Як відомо, Ольжич його, цього дня Страшного Суду для націй, не боявся, навпаки, навіть чекав.

Зараз «дні зводяться і падають за кін», тобто просто минають, вони немов предтечі чогось справжнього, того, що «перетинає обриси країн». Це – «невидимий і найгостріший обрій». Зі зболених душ, з металевих воль народжуються «невідкличні прагнення.., як сонце у холодній високості». У своїй візії поет ясно бачить те невідоме майбутнє:

Дні, що прийдуть, дні, що ідуть, лункі

Розкритим небом, згубою експльозій²¹¹,

На них долоня зрілої руки,

Що ствердла й захолола на морозі.

(«Дні зводяться і падають за кін…»)

Тими днями буде керувати «зріла рука», яка загартувалась у холодному вогні революційних випробувань життя «на грані».

Людина завжди залишиться Людиною – «дитям землі і простору» – і вироби людські («мертве каміння міста», «мертва сила машини») не стиснуть її пориву… Проте є маленьке «але». Це буває лише тоді, коли у сутінках душі –

Дух радісні пружить крила,

Випростує горді пера.

(«Ясне мерехтіння кіна…»)

Так було колись, так є тепер, так і буде:

Стають до старого двобою

Твоє уродливе тіло,

Твоя незборена воля.

(«Ясне мерехтіння кіна…»)

У майбутньому – «бурі і грім» – але й після них, коли нібито все повинно втихомиритися, принаймні одне діалектичне джерело енергії залишиться:

Змагання пориву і страху

Не вмре у століттях далеких,

Щоб плакала Андромаха

I вже вирушав Гектор.

(«Ясне мерехтіння кіна…»)

Для тих, хто призабув, нагадаємо. Гектор мав вирушати на герць з найсильнішим героєм ахейців (греків) Ахіллом. Шансів на перемогу у троянця майже не було, але ні власний страх, ні сльози дружини Андромахи не спинили пориву до бою в ім'я батьківщини, в ім'я плюндрованої ворогами Троянської землі. Ольжич наводить цей приклад захисника Вітчизни, як символ патріотичної жертовності.

Тема «пророка». Це нова тема. Два вірші під одинаковою назвою – «Пророк» – ми віднесли до неї. Напрошується перегук з надзвичайно сильним образом пророка в Iвана Франка – Мойсеєм. Усі подвижники мають спільну мету – нести «замученому і розбитому» народові іскру Божої істини, слово Правди Господа. Спраглий такої правди був і є народ український.

Щоб не заплутатись трохи змінимо назви цим двом творам: «Пророк»-вірш і «Пророк»-цикл віршів (своєрідний триптих).

«Пророк»-цикл. Має три частини. Спочатку автор плавно вводить нас у те буття, у ту частинку космосу, де живе людина, майбутній одержимий Божим духом, у якого «слова на устах товпляться, мов злотні бджоли»:

Голубіє земля, оповита прозорим серпанком,

Хвилі кидає в берег море важке і зелене.

На обличчя і груди людини лягає небо,

Небо в білих хмаринах, що тихо чекає слова.

Але «безконечні шляхи, що збігають на гори за обрій» ще почекають трохи, бо захотілося враз земного щастя:

Тут спинити ходу на землі, що пухка і привітна,

Окопатися білою хатою проти долини.

Рівний стан у обраниці, гордий, мов вежа наріжна,

Наче смоква, багатий, позначений ласкою Бога.

Водночас «позначений ласкою Бога» і жених. Та його призначення не тут, у тиші і спокої чотирьох стін «затишного подвір'я». У нього «висихають уста від розкритого неба», «тіло рівно горить», свідоме своєї приреченості, бо –

…страшна, ще не збагнена правда

Розриває на ложі важкі і задихані груди.

Йому ввижається його доля, майбутнє:

…шлях під гарячим пополуднім сонцем,

Тупіт зморених ніг в клубовинні червоного пилу,

Велелюдні торжища, палаци, халупи і храми,

Отяжілі жерці, вояки, і юрба, і каміння.

I таки здійсниться це майбутнє: