I кривлячи гордо обличчя.

(«Незнаному Воякові», XXIII)

У цьому ж п'ятому циклі, у двадцять сьомому вірші, нам, здається, вдалося «розшифрувати» хоча б одне ім'я з плеяди «незнаних вояків» усієї поеми. Бути твердо переконаними ми із зрозумілих причин не можемо, але все ж, щось підсвідомо підказує, що мова у цьому місці йде про… Степана Бандеру, цього майбутнього найголовнішого «конкурента» і «суперника» мельниківців.

Ось що розповідають історичні факти. Після замаху на Пєрацького польська поліція проводить широкі арешти серед українців. Їм вдалося «арештувати всього дванадцять осіб, серед яких був і Степан Бандера, голова Крайової екзекутиви ОУН у Західній Україні. Після прискіпливої підготовки їхній процес відбувався від 18 листопада 1935 року до 13 січня 1936 р. у Варшаві. (…) Процес у Варшаві завершився трьома вироками до смертної кари, які потім були замінені на пожиттєве ув'язнення (С. Бандера, М. Лебедь, Я. Карпинець)… (…) Степан Бандера і Микола Лебедь зустріли смертний вирок вигуком «Слава Україні!»¹⁹³. Ось іще свідчення: «Степан Бандера зумів не тільки зберегти гідну поставу під час слідства і в часі судового процесу, але й вплинути на всіх інших підсудних та свідків так, що варшавський процес перетворився в форум пропаганди української справи та української революційно-визвольної боротьби серед чужинців»¹⁹⁴. С. Бандера робив зізнання і заяви виключно українською мовою, неодноразово шокував польських суддів, вітаючи свідків організаційним привітанням «Слава Україні!»; українська, польська і світова громадськість з уст Крайового провідника і його товаришів нарешті довідались правду про ОУН, про її боротьбу, про ту жахливу несправедливість, вчинену українцям, яка тепер дала такі крем'яні плоди: молоді юнаки та дівчата жертвують своєю молодістю і життям в ім'я незалежності Батьківщини. Суд над українцями-націоналістами обернувся несподіванкою: «…в дійсности обвинувачувачем була не польська влада, але Степан Бандера та його товариші, які обвинувачували польську окупаційну владу»¹⁹⁵.

А ось свідчення поетичні – строфи Ольжича:

I ось він виходить ще раз на процес

З в'язниці, що мертва і сіра,

Своє показати камінне лице

I крикнути нації: «Віра!»

………………………

Мовчала достойна і сита юрба,

Гойдалась задушлива мряка.

I крикнуло серце: чи хто розруба

Набубніле м'язиво рака?

(«Незнаному Воякові», XXVII)

Та вернімось до нашого «неконкретного» ліричного героя. У шостому циклі він нарешті отримує наказ – «слова невблаганні». Треба виконати замах:

Не бестія¹⁹⁶ з кулі твоєї, а плаз¹⁹⁷

Впаде в передсмертнім харчанні.

(«Незнаному Воякові», XXIХ)

Спостерігаємо швидку зміну подій: легке вагання – обдумування нападу – сам атентат – схоплення на місці «злочину»:

Життям своїм купиш не славу і честь…

…………………………………………

Нахмурились брови, вкипіли уста…

…………………………………………

До розв'язки – відступ. Не дати углуб

Проховзнутись тілові гада.

I рішення: в скруті твій кинутий труп –

Найкраща твоя барикада.

……………………………………………

Твій погляд невгнутий…

…незахитаний постріл.

……………………………………………