I вибух голосить наш прихід.

(«Незнаному Воякові», VI)

Вибір зроблено, присяга «на стяг синьо-жовтий і зброю батьків» і єдине доступне повноцінне щастя – «ставити ногу недбало на край блакитної чаші безодні». I вже наш герой – у гущі тих, що твердо знають:

Державу не твориться в будучині,

Державу будується нині.

Це люди – на сталь перекуті в огні,

Це люди – як брили камінні.

Не втішені власники пенсій і рент,

Тендітні квітки пансіонів…

(«Незнаному Воякові», XVI)

Так через романтичний героїзм поет звеличує мужність боротьби тих,

Хто кров'ю і волею зціпить в цемент

Безвладний пісок міліонів.

(«Незнаному Воякові», XVI)

Український поет розумів значення мужності для боротьби приблизно так, як її розумів німецький філософ, який писав у «Заратустрі»: «Мужність – найкраща смертельна зброя, мужність – напасниця: вона разить на смерть навіть смерть, бо каже: «Так ось це було життям? Гаразд! Живімо знову!» Та в цих словах гучна переможна музика. Хто має вуха – нехай чує»¹⁸⁶. Від себе додамо, що в Ольжича це – «переможна музика» філософії трагічного оптимізму, яка була змістом, суттю життя справжніх націоналістів. Саме кривава боротьба в ім'я життя нації протиставляється «паперовим» протестам (наприклад, УНДО¹⁸⁷) в таких рядках:

Нікчеми з нікчем! Не дешевий папір,

Атрамент і жалісні жести, –

Ворожою кров'ю і гуком мортир

Виписує нарід протести.

(«Незнаному Воякові», XIX)

Вже трохи досліджувана нами любов націоналіста згадується поетом і тут:

Холодна очей твоїх синя вода,

Що бачить гостріше і далі.

I навіть любов твоя буде тверда,

Як бронза, рубін і емалі.

Вона не зверне тебе в соняшний сад,

Де смокви і грона сочисті.

Ні кроку зі шляху, ні думки назад,

Ні хвилі даремне на місці!

(«Незнаному Воякові», Х)

Третій цикл – це наростання підпільної боротьби, Революції:

Туман повива Революції лик,

Його не побачиш багато.

Блідий кольпортер, мовчазний боєвик

I наче труба – пропагатор.

Та тіло міцне її, кров – як вино,

I сітка не рветься ніколи,

Чотири займанщини скувши водно,

Опутавши три суходоли.

(«Незнаному Воякові», ХI)

I справді, Галичина, Буковина, Закарпаття і Велика Україна – «чотири займанщини» – були «скуті водно» «сіткою», підпільною мережею ОУН.

В основному вночі відбуваються акції – «за дня безнадійно». «Щоночі котрийсь озивається шлях». «Це Спілка (мається на увазі ОУН.– П. I.) розводить по темних полях» невідомості, віддає накази «промоклим походним колонам», щоб «розцвіли в просторах ясних багряні і чорнії квіти», ті квіти, які виростають лиш на просяклій кров'ю землі.

Нарешті насувається вона – пацифікація – вияв ненависті польського шовінізму, яка, проте, не лише не пошкодила зростанню націоналізму, а навпаки, розбурхала, спровокувала колосальний, але не спонтанний, вибух геройства українських революціонерів, що навіть своєю смертю наближали час жаданої перемоги:

Ще куриться й дихає важко земля

По стрілах огненної бурі,

А вже заливають оселі й поля,

Мов повінь, блакитні мундури.

(«Незнаному Воякові», XIII)

«Мундури» поліцаїв заливали «оселі й поля», коли ще «курилася» земля, не можучи забути українсько-польську війну. Окупант скаженіє: