I жили у розкошах, слабі і блудливі,

I не вірили в велич Кінця.

Та колись уночі, в блискавицях і зливі,

Він злетів у порожні серця.

(«I жили у розкошах…»)

Той «Кінець» не прийшов сам по собі, його приспішили «натхненні»:

Грізний Боже суворих і гордо-убогих,

Купино фанатичних пустель!

Ми тобі покладем суходоли під ноги

I запалимо жертви осель.

(«I жили у розкошах…»)

Таке їхнє звернення до Бога. Щоб не панувала в світі потолоч, краще вже хай –

Вітри од краю до краю,

Од рана до рана дмуть.

Дерева, дахи зривають,

Пісок і тріски несуть.

(«Візія»)

Кругом вихор, метушня, усі кудись квапляться, не знаючи, чи «не в безвісті шлях цей». Напевно, що ні, бо краще отака бурхлива діяльність, ніж «обважнілі віти» і «мана теорій». I в цей останній день, день нових Визвольних Змагань –

…рветься, рветься фіртка

Квітника зі слідами чобіт.

Обози – обози тільки.

На захід ідуть, на схід.

(«Візія»)

Iдуть у всі напрямки визволяти Батьківщину з «вікових кайдан».

Особливо характерний вірш з цієї групи – «Страшний Суд».

Посеред лісів, степу

Ловіте тугу труб!

Двигтить і земля, і небо,

Надходить Страшний Суд.

Це нібито вірш на апокаліптичний кшталт, тобто він за допомогою художніх образів розкриває суть того страшного кінця світу, якого ми зараз очікуємо з дня на день під впливом різноманітних пророцтв, забуваючи слова Христа: «Не знаєте ні дня, ні години». Одкровення Йоана Богослова переосмислюється в Ольжича у щось інше. Це вже не просто загальний всесвітній кінець, кінець загниваючій земній цивілізації,– це щось інакше. Чому?

По-перше, врахуймо те, що твір написано в період остаточного націоналістичного становлення поета і його оформлення у революціонера, причому безкомпромісного. По-друге, будь-який вірш збірки спроектований на завдання письменника-націоналіста – витворювати новий тип людини, не лише християнина (це чудово робить Святе Письмо), а саме християнина-українця. По-третє, автор звертається не до всіх людей, що було б природнім, бо Страшний Суд чекає всіх, а саме до чоловіків, мужчин:

Забудьте жінки й діти,

Невільні звільніть серця!

Звідси висновок: ми маємо справу не тільки із Страшним Судом, як Біблійним передбаченням кінця світу, а ще й із «міжрядковим», символічним кінцем старого світу, світу, у якому українцям не було місця для нормального життя у своїй країні, а тільки у ролі слуг, рабів, «машин». Нація емігрантів і холуїв відчула у тривожному повітрі поверсальської Європи запах шансу вибороти свою свободу – свободу, даровану кожній нації Богом. У кривавих пекельних змаганнях, коли народ піде на народ, коли в муках народжуватимуться і вмиратимуть цілі держави,– отоді прийде Отець Небесний творити Страшний Суд тим, хто діяв за вказівками Диявола.

«Уздріти лице Отця» дано лише їм – «братам, суворим і великим», «міцним і глибоким резервам», «безжурно-мужнім, повним буйних сил», «суворим і гордо-убогим»,– яким немає чого боятися: вони жили чесно, самовіддано служачи своїй нації, вони ще тоді знали, що –

Достаток – лише марність,