Iз вірою, що дарувала ти,

Зуміємо для чести консуляту

I плоть від плоті видати на страту,

I гідну смерть для власної знайти.

(«Лукреція», 4)

Тобто жертовність собою і своїми дітьми є чеснотою сильних.

Але смерть Лукреції – лише видимий факт. Насправді вона житиме вічно; очі поета:

…зрять, осліплені напів,

Твою ходу крізь землі і сторіччя

В незлічних постатях, незлічених обличчях.

(«Лукреція», 5)

Взагалі цикл «Лукреція» це гімн тим,

…що пили ясні, пінисті вина,

Що, обірвавшись, падали, як звір,

I, зранені, криштально-синіх гір

Чекали гордо крижані вершини.

(«Лукреція», 5)

«Рінь» містить три твори з яскраво вираженою «римською» темою: «Новобранець», «На трьох горбах під знаками орла…», «Ганнібал в Iталії».

«Під знаками орла» будують римляни місто, сповнені невичерпної жаги творіння. З ранку до пізньої ночі в повітрі чується дух «розколотого долотом каміння». Що встоїть проти «гордої певності дужої руки»? Жінки чекають «із стравою мужів», але тим спішно завершити роботу. Виплід їхнього розуму і сили простоїть століття, вріжеться в пам'ять майбутніх поколінь прикладом і красою. Тому не дивно, що

…в сутінках, коли пора кінчать,

Коли сурма усіх спочити кличе,

Ще довго на риштованнях стоять

Стрункі і невгомонні будівничі.

(«На трьох горбах…»)

Спрагу будування римляни приносили й на інші землі, куди приходили як завойовники, як носії своєї римської культури. Потужні легіони складалися, щоправда, не лишень із старих досвідчених рубак, були там і молоді юнаки, римський характер яких кувався у нескінченних походах по окраїнах величезної імперії. В одній з когорт примандрував у «гальські простори» і молодий римлянин. Це ще несформований воїн, він тут серед «синявих гір» тільки формально завойовник, бо всередині, у глибині душі живе щось інше:

Мариться біле кампанське місто, мати,

Скромна сестра і галас малих братів.

(«Новобранець»)

Та мине трохи часу, і невпізнанно змінять його, як і тисячі інших, суворі умови існування і усвідомлення того, що він – воїн Риму.

У процесі розбудови своєї держави римлянам доводилось не лише здобувати блискучі перемоги, але й випивати гіркі чаші поразок, бути не лише загарбниками, а й оборонцями рідної землі. Так сталося і тоді, коли непереможний полководець Карфагену (колишньої фінікійської колонії) вдерся зі своїми арміями в саме серце римської імперії – в Iталію, колиску і матір латинян. Перехід через круті Альпи – «опалеві гори» – приголомшив римлян, але спротив не забарився:

…кожний раз з Великого Горба

Нервовий марш нового легіону.

(«Ганнібал в Iталії»)

Ганнібал отримує перемогу за перемогою, він наче льодовий вітер, що притлумлює своїми гострими подихами «гарячковий вогник Риму». Достойний суперник вимагав і достойних жертв собі, своєму полководському умінню, тому як барикади перед карфагенцем стають –

Щити, списи, важке залізо тіл