Тема 2. Кредитний договір: загальні положення

Поняття та форми кредиту, проблема співвідношення їх правової та економічної сутності. Поняття та правова природа кредитного договору, його співвідношення з договором позики.

Сторони кредитного договору. Кредитні посередники та інші учасники кредитної операції.

Порядок укладення та форма кредитного договору. Право на відмову від кредитного договору.

Умови кредитного договору. Національна, іноземна валюти та банківські метали як предмет кредитного договору. Види строків в кредитних зобов’язаннях. Види відсоткових ставок та порядок визначення плати за кредитні послуги.

Види забезпечення виконання кредитних зобов’язань.

Відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за кредитним договором.

Поняття кредиту. У вузькому значенні під поняттям кредит можна розглядати, з одного боку, певну суму грошових коштів, що банк зобов'язується надати позичальникові в розмірі і на умовах, передбачених кредитним договором і яка підлягає поверненню разом з відсотками, що нараховуються на неї. З іншого боку, кредит - це отримана позичальником від банку на підставі кредитного договору грошова сума, яка у тому самому розмірі підлягає поверненню разом з нарахованими на неї відсотками.

У широкому розумінні кредит - це правовідносини кредитодавця (банка або іншої фінансової установи) та позичальника в зв'язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання та припиненням грошових зобов'язань за кредитним договором. Такі відносини називаються кредитними правовідносинами. Об'єктом кредитних правовідносин можуть виступати гроші як особливий різновид речей або майнові права, що пов'язані з переказом суми кредиту у безготівковій формі.

Форми кредиту. Залежно від об’єкту кредитних відносин виділяють такі форми кредитування:товарна форма; грошова форма.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцем і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтер мінуванням платежу – комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.

За суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту (функціональні форми):комерційний; споживчий; державний; міжнародний; банківський.

1. Комерційний кредит – товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами – агенти товарної угоди: продавець – як кредитор, покупець – як позичальник.

Призначення комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.

В основу комерційного кредиту покладено договірні зобов’язання та господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування.

Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Він має короткостроковий характер.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися:

сплатою позичальником боргу за векселем, тобто інкасацією векселів;

передачею векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

переоформлення комерційного кредиту на банківський, що означає перетворення товарної форми кредиту на грошову.

2. Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам – резидентам на придбання споживчих товарів та послуг, який погашається поступово.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту збільшує поточний платоспроможний попит населення, підвищує життєвий рівень, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг. (Додаток 1).

У країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі.

Суб’єктами кредитних відносин є фізичні особи – позичальники, комерційні банки, парабанки, підприємства та організації – кредитори.

Порядок видачі та погашення кредиту вирішується на підставі кредитного договору.

До нових видів споживчого кредиту належать:

Чековий кредит – одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов’язаний з наявністю поточних рахунків клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку.

Кредитна картка – одна з форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку, кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. Запровадження кредитних карток вважають найбільшою "революцією" в банківській справі.

Ломбарди – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі.

3. державний кредит, коли позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначення державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним.

Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються фінансово-кредитними установами серед юридичних і фізичних осіб.

Державний кредит реалізується розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних сертифікатів.

Коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик – зміни раніше встановлених умов державних позик на нові. В Україні державний кредит, як правило, спрямований на покриття бюджетного дефіциту.

4. Міжнародний кредит – надання позичкових капіталів одних країн іншим в тимчасове користування на засадах оплати і повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародних кредитів мобілізуються на міжнародних та національних ринках позичкових капіталів.

Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні і валютні ресурси.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський і урядовий.

Міжнародний банківський кредит – коли одним із суб’єктів кредитних відносин стає банк.

Урядовий кредит – коли одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою кредит.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження і перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширення відтворення з метою отримання максимальних прибутків.

Роль міжнародного кредиту:

сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту;

забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів;

є методом регулювання платіжних балансів;

посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовуються економічні знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

5. Банківський кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що надається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором – банком, який надає кредити, і позичальником – суб’єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

З правової точки зору банківський кредит визначається як відносини, що базується на нормативних актах і договорі кредитної установи та позичальника – юридичної особи чи громадянина з приводу надання кредитором (банком) суми грошових коштів на умовах, визначених в кредитному договорі; позичальник згідно з кредитним договором бере на себе зобов’язання використати одержану від банку суму за цільовим призначенням і до настання строку платежу повернути отримане в борг, заплативши обумовлені проценти.

Основним нормативними документами, якими керуються комерційні банки при наданні кредитів є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 7 грудня 2000 року) та положення НБУ "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями.

Умови надання кредиту визначаються в кредитному договорі, який укладається в письмовій формі між банком і позичальником, є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. І тільки після підписання такого договору банк вправі надати кредит – перерахувати кошти на поточний чи позичковий рахунок позичальника або видати грошову суму готівкою у встановленому порядку. (Додаток 3,4).

Нині банки України надають перевагу короткостроковим позикам, що зумовлено високим рівнем ризиків у країні. В економіку України у регіональному розрізі (Додаток 2) надано лише 49,27% довгострокових позик. В економічно розвинутих країнах даний показник становить 70-80%. Значною мірою це пов’язано з структурою коштів, залучених вітчизняною банківською системою.

Таким чином, банківський кредит є певною сумою грошових коштів, які надаються банками чи іншими кредитними установами на умовах поверненості, строковості, сплатності та цільового характеру використання, а також однією з кредитних (активних) операцій банку.

Отже, об’єктом кредиту є гроші або речі, які втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх потреб.

За термінами використання і погашення кредит поділяється на:

короткострокові кредити (до 1 року) пов’язані переважно з функціонуванням оборотних фондів і фондів обігу;

середньострокові (від 1 до 5 років) - з оборотом основних фондів;

довгострокові (більше 5 років) охоплюють інвестиційні процеси, капітальні вкладення в нове будівництво.

Поняття кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту.

Правова природа кредитного договору. За цим договором одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у встановлений строк та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов'язальним. Однак від договору позики кредитний договір відрізняється такими ознаками:

1) надання кредиту забезпечується заставою, гарантією тощо;

2) однією із сторін в цьому договорі завжди буде виступати установа банку або фінансова установа, що має відповідну ліцензію НБУ;

3) предметом цього договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату;

4) існує різниця в правовому режимі майна, яке є предметом кредитного договору і договору позики.

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов'язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

Сторони кредитного договору. Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві. Кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які є у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20% від капіталу кредитної спілки.

Небанківські фінансово-кредитні установи — це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним функціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошових коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів. До системи небанківських кредитних установ належать інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства і деякі інші установи.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством. Так, наприклад п. 1.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позика іноземній валюті нерезидентам, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 270, містить застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.

На відміну від договору позики, за яким його предмет передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Це обумовлено залежністю надання коштів кредитодавцем від виконання позичальником умов кредитного договору. Наприклад, .у разі недотримання принципу цільового використання коштів, отриманих в кредит, що встановлюється в договорі (ч. З ст. 1056 ЦК), кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору (ч. 2 ст. 348 ГК).

Також кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі-порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Істотні та факультативні умови кредитного договору.

Згідно зі статею 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, деякі вчені та практикуючі юристи визначають перелік умов, що містяться в статті 345 Кодексу, як істотні умови договору. Таким чином, договір кредиту, укладений хоча б без однієї із зазначених умов може вважатися неукладеним.

Однак, згідно з частиною другою статті 180 Господарського кодексу, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Як свідчить системний аналіз господарського кодексу, в тих випадках, коли законодавець бажає надати певним умовам договору статусу істотних, він прямо зазначає про це в самому кодексі (наприклад, стаття 284 ГК України). З огляду на зазначене, ми маємо підстави стверджувати, що відсутність у тексті договору положень, визначених статею 345 кодексу, не тягне за собою настання правового наслідку, передбаченого статею 181 Господарського кодексу України, а саме — визнання господарського кредитного договору неукладеним. Водночас, безперечно в силу частини третьої статті 180 Господарського кодексу до істотних умов кредитного господарського договору слід віднести умови про суму кредиту, строк кредиту та проценти за використання кредитних ресурсів.

Кредитний договір може бути визнаний неукладеним з причин недосягнення сторонами договору істотних умов лише у випадку відсутності в договорі істотних умов, зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (в т.ч. і диспозитивних). Цю цілком слушну думку підтримує відомий російський вчений В. В. Вітрянський. На цій позиції стоїть і господарська судова практика.

Кредитні зобов'язання. Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідальність сторін за кредитним договором.

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

За невиконання або неналежне виконання договірних кредитних зобов'язань винна сторона несе цивільно-правову відповідальність. Арбітражний суд розглядає спори щодо виконання кредитного договору в строк не більше двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала арбітражного суду підлягають обов'язковому виконанню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням позики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

На договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів визначаються також кредитні відносини між комерційними банками (міжбанківські кредити).

Чітке визначення умов кредитного договору дозволяє забезпечити ефективну взаємовигідну для банку і позичальника реалізацію кредитної операції на всіх її стадіях. Правильно складений кредитний договір служить для захисту інтересів як банку, так і клієнта-позичальника. Для цього необхідно, щоби кожний пункт кредитного договору був конкретним, чітко сформульованим і не допускав різного його тлумачення