12) Трансформаційні перетворення у методології сучасної вітчизняної філософії права та інших галузей юридичної науки (причини, стан, тенденції).

Стан методології праводержавства визначається принаймні такими обставинами:

- потребами, запитами соціальної практики;

- обумовлюваними ними модифікаціями обєка і предмета цієї науки – відповідно право державної дійсності та її специфічних право державних закономірностей;

- розвиток як цієї галузі суспільствознавства, так й інших наук, чиї здобутки можуть використовується нею для вдосконалення власного методологічного арсеналу.

Обставини трансформації характеризується

1. потребами запитами соціальної практики

1. зумовлюваними ними модифікаціями об’єкта і предмета цієї науки – відповідно право державної діяльності та її специфічних право дер. Закономірностей.

2. розвитком як цієї галузі суспільствознавства так і інших наук.

Тенденції трансформації:

1. глобалізація – об’єктом правознавства крім національних держав та їх правових систем стають їхні «сім’ї» (групи, різновиди), а також міжнародно правові системи різних рівнів – всесвітнього і регіонального.

1. деформалізація – якісні рамки такого явища, яке відображається поняттям права дещо розмивається, втрачає чіткість.

2. антропологізація – полягає в тому, що саме людина стає центральним об’єктом загальнотеоретичного праводержавознавства і її природні властивості перетворюється на найважливішу складову предмета цієї науки.

13) Термін “право” як засіб позначення низки понять, котрі відображають відповідні явища (герменевтико-лінгвістичний механізм та закономірності).

14) Поняття праворозуміння. Класифікація основних напрямків філософії права (типів праворозуміння).

Праворозуміння – це відображення в людській свідомості за посередництвом тих явищ або їх властивостей, які є істотними для існування і розвитку суб’єктів та відображаються терміно-поняттям „право”.

В залежності чи не залежить в державного волевиявлення праворозуміння можна поділити:

1. Загально соціальне (природне) – не пов’язує виникнення права з виникненням держави.

Механізм природного права запрацював прямо протилежним чином: права людини визначають права влади, а не навпаки. Стверджувалось визнання існування вищих, незалежних від держави норм і принципів, що уособлювали розум, справедливість, об’єктивний порядок цінностей, мудрість Бога.

Закон вважається тут явищем політичним, тобто таким, що допускає можливість свавілля при його встановленні.

Основною формою розрізнення права і закону в сучасній філософії права є природно-правова думка з її оцінюючими і пояснювальними підходами до правових явищ.

1. Спеціально соціальне (Юридичне) – право це результат виникнення держави

Головне завдання юридичної науки полягає у тлумаченні та систематизації щораз численніших правових норм та в намаганні стабілізувати ці норми, виявом чого були кодифікації.

Один з представників позитивізму писав : «приватне і публічне право ґрунтується на юридично обов’язкових актах, на засадах, вироблених публічною владою, а не на суто дедуктивних висновках розуму, не на особистій думці якогось філософа чи правознавця.

Юридичний позитивізм вважає право утворенням держави, залежним від її державної влади і підкореним їй.