
- •Питання для контролю
- •Концептуальний плюралізм у суспільних (гуманітарних) науках як їх закономірна властивість. Його гносеологічні, соціальні та інші витоки (причини). Праворозуміння: поняття та класифікація.
- •Залежно від того, чи виникнення права пов’язується з людською свідомістю або за онтологічним статусом. Причини виникнення права (онтологічний критерій):
- •2) Поняття філософії права та її предмета: сучасні інтерпретації.
- •3) Складові філософії права: проблеми структуризації.
- •4) Як співвідносяться загальна теорія права і держави (праводержавознавство) та філософія права: “окремішність”?: ціле й частина? частина й ціле? загальне й особливе? особливе й загальне?
- •5)Основні функції філософії права.
- •6) Чи залежить якість (ефективність) професійної діяльності юриста від його філософсько-правових поглядів (знань, уявлень)?
- •7) Предмет філософії права – найзагальніші праводержавні закономірності – як визначальний чинник формування її методології. Класифікація таких закономірностей.
- •8) Загальне поняття методології філософії права. Її склад (структура).
- •9) Концептуальні підходи у науці філософії права як фундамент її методології (поняття, види, загальна характеристика).
- •10) Методи та способи (прийоми) дослідження у філософії права (поняття, види, загальна характеристика).
- •11) Потреби, інтереси та інші чинники, що впливають на застосування методології філософсько-правових досліджень. Методологічна дисципліна та її постулати.
- •12) Трансформаційні перетворення у методології сучасної вітчизняної філософії права та інших галузей юридичної науки (причини, стан, тенденції).
- •13) Термін “право” як засіб позначення низки понять, котрі відображають відповідні явища (герменевтико-лінгвістичний механізм та закономірності).
- •14) Поняття праворозуміння. Класифікація основних напрямків філософії права (типів праворозуміння).
- •15) Сутність і причини існування позитивістського типу право розуміння. Основні етапи його розвитку. Різновиди.
- •16) Юридичний (легістичний) позитивізм: загальна характеристика
- •1. Класичний позитивізм Дж. Остіна
- •2. «Чисте вчення про право» г. Кельзен.
- •3. Аналітична юриспруденція
- •17) Аналітична юриспруденція Дж.Остіна.
- •18) “Чисте” вчення про право г.Кельзена.
- •Концепція “первинних” і “вторинних” правил х.Херта.
- •Соціологічний позитивізм: загальна характеристика
- •21.Школа “вільного права” (є.Ерліх, Канторович, Жені).
- •22.Право як інструмент соціального контролю за боротьбою інтересів (р.Паунд).
- •Юридичний реалізм (к.Левеллін, Дж. Френк).
- •Правовий інституціоналізм (л. Дюгі, м. Оріу).
- •Психологічний позитивізм у філософії права: загальна характеристика
- •Правопсихологічна концепція л.Петражицького та її подальші прояви.
- •Екзістенціалістське праворозуміння
- •Комунікативне праворозуміння та герменевничне праворозуміння. Право як наслідок індивідуального інтелектуального визнання.
- •Комплексні (інтегральні) різновиди позитивістського праворозуміння: загальна характеристика
- •Марксистське праворозуміння.
- •Антропологічне праворозуміння.
- •Здобутки й проблеми позитивістського підходу до праворозуміння.
- •Загальна характеристика “природного” праворозуміння. Основні його різновиди (класифікації).
- •Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасного наукового “природного” праворозуміння.
- •36.Основоположні права людини – онтологічна основа “природного” праворозуміння у хх-ххі ст.
- •39Соціальна сутність основоположних прав людини.
- •40. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики. Діалектика універсального й конкретно-історичного у феномені прав людини
- •Гідність людини як фундамент усіх її основоположних “природних” прав.
- •42Проблеми класифікації прав людини.
- •43.Здійснення прав людини проблеми його обмежування. Межі прав людини (поняття, класифікація). Принципи та підстави встановлення та застосування правообмежень.
- •44. Загальні тенденції розвитку прав і свобод людини (соціально-філософський аспект).
- •45.Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
- •Верховенство права як панування прав людини у суспільстві та державі.
- •47. Загальне поняття цінностей. Їх класифікація.
- •48. Поняття цінності права. Аксіологія “природного” права і позитивного права.
- •51. Цінність права для суспільства; її показники.
- •52 Необхідність і проблеми зростання цінності права в умовах глобалізації.
- •53Правовиховні аспекти аксіології права.
Гідність людини як фундамент усіх її основоположних “природних” прав.
Зростає тенденція до захисту прав людини (зокрема Гідності) як на міжнародному так і на національному рівні. Поняття „гідність людини” часто використовується у різних фундаментальних міжнародних правових актах.
Загальне та абстактне звернення до людської гідності застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства.
Нормативне таке звернення до людської гідності визначає систему ідеальних або бажаних соціальних звязків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми.
Позанормативне:
Людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права.
Людська гідність належить кожному, незалежно від її законодавчого закріплення.
Право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.
Існують такі доктринальні інтерпритації категорії гідності людини, котрі залежно від субєкта оцінювання можуть бути позначені як:
субєктивістський (самооцінка людиною її власної цінності, значущості)
обєктивістсько-соціальний (соціальна, групова, чи загальносуспільна оцінка гідності людини)
субєктивістсько-соціальний (самооцінка людиою її соціальної оцінки, сформульованої іншими субєктами)
Гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
Грищук
Поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що виставляється до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.
3. У своєму дослідженні ми базувались на розумінні гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона; об’єктивна сторона; суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.
Суб’єктивна сторона гідності – тобто власна гідність конкретної, окремо взятої людини. Гідність, що розуміється в такий спосіб не належить автоматично кожному, а залежить від його поведінки у щоденному житті.
Коли ми говоримо про гідність конкретної людини, то, в першу чергу, йдеться про самооцінку (внутрішню оцінку) конкретної людини. Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомленням людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, дій, вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, фізичних, моральних якостей. Людина самостійно набуває особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. Отже, з суб’єктивної сторони гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Лише внаслідок того, що людина є біосоціодуховною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від людини і має бути рівною для всіх людей..
Суб’єкт (носій) гідності. Носієм гідності є кожна без винятку особа, про що говорить Загальна декларація прав людини, яка розпочинається з вказівки на те, що “визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру”.
Об’єкт гідності – це, так би мовити, змістовна сторона самооцінки, або об’єкт свідомого самооцінювання. В першу чергу, до них слід віднести: моральні, розумові, фізичні якості, здібності; риси характеру; зовнішній вигляд; предметна діяльність та її результати; поведінка людини; місце у системі взаємин з навколишнім світом (в тому числі місце у суспільстві і державі); самооцінка людиною її честі – тобто суспільної оцінки цінності особи, міри соціальних, духовних якостей людини як члена суспільства.