Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія права точне.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
131.7 Кб
Скачать
  1. Гідність людини як фундамент усіх її основоположних “природних” прав.

Зростає тенденція до захисту прав людини (зокрема Гідності) як на міжнародному так і на національному рівні. Поняття „гідність людини” часто використовується у різних фундаментальних міжнародних правових актах.

Загальне та абстактне звернення до людської гідності застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства.

Нормативне таке звернення до людської гідності визначає систему ідеальних або бажаних соціальних звязків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми.

Позанормативне:

Людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права.

Людська гідність належить кожному, незалежно від її законодавчого закріплення.

Право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.

Існують такі доктринальні інтерпритації категорії гідності людини, котрі залежно від субєкта оцінювання можуть бути позначені як:

  • субєктивістський (самооцінка людиною її власної цінності, значущості)

  • обєктивістсько-соціальний (соціальна, групова, чи загальносуспільна оцінка гідності людини)

  • субєктивістсько-соціальний (самооцінка людиою її соціальної оцінки, сформульованої іншими субєктами)

Гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.

Грищук

Поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що виставляється до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.

3. У своєму дослідженні ми базувались на розумінні гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона; об’єктивна сторона; суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.

Суб’єктивна сторона гідності – тобто власна гідність конкретної, окремо взятої людини. Гідність, що розуміється в такий спосіб не належить автоматично кожному, а залежить від його поведінки у щоденному житті.

Коли ми говоримо про гідність конкретної людини, то, в першу чергу, йдеться про самооцінку (внутрішню оцінку) конкретної людини. Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомленням людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, дій, вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, фізичних, моральних якостей. Людина самостійно набуває особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. Отже, з суб’єктивної сторони гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.

Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Лише внаслідок того, що людина є біосоціодуховною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від людини і має бути рівною для всіх людей..

Суб’єкт (носій) гідності. Носієм гідності є кожна без винятку особа, про що говорить Загальна декларація прав людини, яка розпочинається з вказівки на те, що “визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру”.

Об’єкт гідності – це, так би мовити, змістовна сторона самооцінки, або об’єкт свідомого самооцінювання. В першу чергу, до них слід віднести: моральні, розумові, фізичні якості, здібності; риси характеру; зовнішній вигляд; предметна діяльність та її результати; поведінка людини; місце у системі взаємин з навколишнім світом (в тому числі місце у суспільстві і державі); самооцінка людиною її честі – тобто суспільної оцінки цінності особи, міри соціальних, духовних якостей людини як члена суспільства.