39Соціальна сутність основоположних прав людини.

Соціальна сутність прав людини полягає в можливості таких прав задовольняти потреби та інтереси людини. Основоположні права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже, це, по-перше, певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних учинків з тим, аби забезпечити собі (й своїй сім'ї) належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались. І, якщо йдеться саме про основні права, то слід мати на увазі такі можливості, без котрих людина не може нормально існувати. Що означає

"нормально"? Відповідь на це питання зумовлюється біологічною й соціальною обґрунтованістю потреб людини. Самі ж потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними. У такому розумінні розглядуваного феномена реалізовано теоретико-методологічний підхід, який можна назвати "потребовим". Адже зазначені можливості людини повинні використовуватися передусім для задоволення її життєво необхідних потреб і саме у цьому полягає особистісна значущість, цінність таких можливостей (тобто, прав людини).

40. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики. Діалектика універсального й конкретно-історичного у феномені прав людини

Зміст прав людини — це умови та засоби які складають можливості людини необхідні для задоволення її потреб, існування та розвитку. Це є якісні показники.

Кількісний показник — це обсяг прав людини визначений у певній одиниці виміру. Характер таких одиниць виміру зумовлений змістом можливостей, які відображають відповідні права, а також особливості носіїв цих прав, також специфіка об’єктів цих прав. Одиниці виміру прав людини не можуть бути універсальними.

Звуження змісту прав людини неодмінно тягне за собою звуження їхнього обсягу. Зміна ж обсягу не завжди викликає зміни змісту прав людини. Обсяг прав людини це суттєва властивість, яка відображає показники відповідних можливостей виражена у певних одиницях виміру. Конституції.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рабінович

Конкретно-історичний підхід

(його можна ще назвати «ситуацій-

ним») до встановлення досліджуваних фактів, який виявляється у

настійних вимогах, прагненнях Суду враховувати саме особливі, спе-

цифічні обставини місця й часу, а також індивідуальні, інколи навіть

унікальні, властивості суб’єктів — учасників тієї життєвої ситуації,

котра ним розглядається. Найбільш послідовно і, дозволимо собі ска-

зати, майстерно (хоч і не завжди беззаперечно) Суд реалізує зазначений

принцип при застосуванні відносно визначених за змістом, насамперед

оціночних, понять Конвенції.

Всебічність( універсальність) пізнання

, максимально широке врахування позитивних

і негативних (для різних учасників конфлікту) фактів та комплексність,

виваженість їх оцінки. Цей принцип сприяє об’єктивності, неупере-

дженості висновків, які мають стати результатом судового досліджен-

ня ситуації, пов’язаної з правами людини. Наведемо декілька право-

положень, сформульованих Судом з цього приводу:

– «Національні судові органи мають вивчати усі факти, що свідчать

на користь або ж суперечать справжній потребі, яка існує з точки зору

інтересу суспільства, котра виправдовувала б відступи від норми про

повагу до індивідуальної свободи» (рішення у справі

«Letellier v. France»

від 26 червня 1991 р.);

– «відповідь на питання, щó є «нелюдським або таким, що прини-

жує гідність, поводженням чи покаранням», залежить від сукупності

обставин справи» (рішення у справі

«Soering v. the United Kingdom»

від

7 липня 1989 р.);

– «щоб оцінити, чи ґрунтувалось втручання, про яке йшлося у

скарзі, на «достатніх причинах», «необхідних у демократичному сус-

пільстві», належить ...врахувати всі аспекти даної справи, пов’язані із

суспільними інтересами» (рішення у справі

«Handyside

v. the United Kingdom»

від 7 грудня 1976 р.).

Окремо слід відзначити те, що у деяких рішеннях Суду досить

чітко виявляється діалектичність його аргументації, у процесі якої

безпосередньо використовуються об’єктивні закони діалектичного

розвитку всіх явищ (включаючи й закономірності самої пізнавальної

діяльності), а також деякі фундаментальні філософські категорії.