
- •8Iu98iВінницький національний медичний університет
- •З дисципліни Екстрена і невідкладна медична допомога
- •Тема 6: діагностика та лікування невідкладних станів на місці події
- •Заняття 1
- •Б. Хід заняття
- •ВстуПна частина
- •Навчальні питання
- •Кардіогенний шок етіологія, патогенез, клініка, діагностика та надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.
- •2. Симптоми погіршення периферичного кровообігу:
- •Клініка кардіогенного шоку
- •Критерії тяжкості шоку:
- •Диференціальний діагноз гіповолемічного і гипокінетичного варіантів кардіогенного шоку:
- •А. План обстеження хворого
- •Б. План лікування
- •Раціональність комбінації добутаміну з допаміном:
- •Методика введення допаміну: (ДзякВ.Г, 2002)
- •Допамін не можна вводити в лужних розчинах.
- •200 Мг добутаміну в 500 мл 5% розчину глюкози містять концентрацію добутаміну 500 мкг/мл або 25 мкг в 1 краплі.
- •Дозування добутаміну:
- •Коми, загальна характеристика, причини виникнення, діагностика та лікування на до госпітальному етапі.
- •I. Причини структурних ком
- •II. Дифузні пошкодження і дисметаболічні порушення функцій мозку
- •Діабетичні коми.
- •Діабетична кетоацидотична кома (дкк).
- •Патогенез дкк
- •Ліквідування інсулінової недостатності.
- •Регідратація.
- •Відновлення електролітного складу крові.
- •Відновлення запасів глюкози (глікогену).
- •Відновлення клр.
- •Діагностика і лікування захворювань, що викликали кому.
- •Відновлення і підтримання функції внутрішніх органів.
- •Гіперосмолярна гіперглікемічна діабетична кома (ггдк)
- •Гіпоглікемічна діабетична кома. Етіологія
- •Лікування.
- •1. Невідкладна допомога впродовж перших 5 хвилин.
- •2. Лікування впродовж перших 5-15 хвилин.
- •3. Лікування впродовж наступних 15 - 30 хвилин.
- •Гіпоксична кома
- •Екзогенні токсичні коми
- •Утоплення, клініка, діагностика та надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.
- •Періоди справжнього, або первинного утоплення
- •Періоди асфіктичного утоплення:
- •Невідкладна допомога на догоспітальному етапі Способи надання допомоги потопаючому на воді
- •Утоплення
- •Ураження електричним струмом, клініка, діагностика та надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.
- •Патогенез:
- •Ураження блискавкою
- •Екстрена невідкладна допомогу на догоспітальному етап
- •5. Холодова хвороба (гіпотермія), етіологія, патогенез, клініка, діагностика та лікування на до госпітальному етапі.
- •Патофізіологічні зміни при гіпотермії в залежності від внутрішньої температури тіла
- •Діагностика
- •Допомога на догоспітальному етапі
- •Кардіогенний шок
- •Кома невідомої етіології
- •Коми при неврологічних захворюваннях
- •Гіпоглікемічна
- •Діабетична
- •Електротравма
- •• Перенести хворого в тепле місце
- •Перелік умовних скорочень
- •Загальний аналіз крові
- •Біохімічний аналіз крові
- •Показники сечі
Періоди асфіктичного утоплення:
Початковий період відсутній. Потрапивши у воду в стані сп'яніння, людина не може активно рятуватися, виринати, кликати на допомогу, а відразу тоне. Потрапляння невеликої кількості води у верхні дихальні шляхи зумовлює рефлекторну затримку дихання і ларингоспазм. Виражений ларингоспазм у потерпілих можна усунути інтенсивним видихом повітря через ніс.
Затримка дихання змінюється періодом так званих несправжніх респіраторних вдихів. Унаслідок тонічного змикання голосової щілини вода в легені не потрапляє, але може заковтуватись, створюючи небезпеку блювання і справжнього утоплення. Повітроносні шляхи у потерпілих вільні від вмісту, але спостерігають різку синюшність шкіряних покривів. Якщо асфіксія триває, серцева діяльність починає згасати, несправжньо-респіраторні вдихи припиняються, голосова щілина розмикається. У цей час ротова і носова порожнини потерпілого заповнюються білою або слабко-рожевою піною. Шкірні покриви синюшні.
3. Період клінічної смерті при асфіктичному утопленні дещо довший ніж при справжньому, і триває іноді 4—6 хв.
Синкопальне утоплення: рефлекторна зупинка серця і дихання. У зв'язку зі спазмом шкірних капілярів - бліде забарвлення шкіри. Легені не встигають заповнитися водою, піна з верхніх дихальних шляхів не виділяється. Бліда асфіксія розвивається у тих людей, які не намагаються боротися за своє життя і швидко тонуть.
Цей вид утоплення найбільш сприятливий із погляду можливості повернення постраждалого до життя при застосуванні штучного дихання і непрямого масажу серця. Відомо, що «блідих» утоплених можна оживити після перебування під водою протягом 10 хв. і більше.
При утопленні у крижаній воді тривалість клінічної смерті збільшується у 2—3 рази, оскільки гіпотермія захищає кору великого мозку від гіпоксії.
При всіх варіантах утоплення насамперед згасають функції кори великого мозку. Послідовність припинення дихання і серцевої діяльності різна: при справжньому утопленні спочатку настає зупинка серця, при асфіктичному — зупинка дихання, при синкопальному — обидві функції втрачаються майже одночасно. Знання цих механізмів має велике значення для успішного проведення реанімації.
«Термін переживання» під водою. Під цим поняттям розуміють час, що минув з моменту припинення серцевої діяльності або дихання до початку незворотних змін у центральній нервовій системі, тобто період клінічної смерті. Що довший період вмирання, то коротший період клінічної смерті. Тому при справжньому й асфіктичному утопленні з тривалим періодом вмирання період клінічної смерті дуже короткий, тоді як при синкопальному з миттєвим припиненням життєвих функцій організму цей період триваліший. І хоча тривалість вмирання і клінічної смерті при утопленні залежить від багатьох чинників і значно варіює, практично оживлення при утопленні вважається можливим для «синіх» утоплених у межах 3—6 хв., для «блідих» — 10—12 хв. При утопленні в крижаній воді цей час збільшується до 30 хв. і більше, оскільки гіпотермія захищає кору великого мозку від гіпоксії.
При всіх варіантах утоплення насамперед згасають функції кори головного мозку. Послідовність припинення дихання і серцевої діяльності різна:
-при справжньому утопленні первинно настає зупинка серця,
-при асфіксичному - зупинка дихання,
-при синкопальному - обидві функції втрачаються майже одночасно.
Гуморальні порушення, що настають при утопленні в прісній і морській воді, різні.
Прісна вода, що заповнює дихальні шляхи, в силу своєї гипотонічності щодо крові у великих кількостях надходить у кров'яне русло і викликає гіперволемію, розрідження крові, гемоліз еритроцитів, зниження концентрації іонів натрію, кальцію, хлору і білків. У результаті розвивається гострий набряк легенів , виникає фібриляція шлуночків серця.
Морська вода при істинному утопленні, в силу гіпертонічності, не всмоктується з дихальних шляхів у кров, а навпаки, сприяє дифузії води з кровоносного русла в альвеоли, внаслідок чого виникає згущення крові. Разом з водою частково дифундують також білки, а частина солей з аспірованої води проникає в кров. Фібриляція шлуночків серця при утопленні в морській воді, як правило, не виникає.
Тривалість вмирання при утопленні коливається в широких межах.
Орієнтовні граничні терміни перебування під водою, після яких можливе пожвавлення для «синіх» потонулих, складають 3-6 хв., для «білих» -10- 12хв.
У виняткових випадках при синкопальном утопленні у крижаній воді ці терміни можуть збільшуватися до 30 хв. і більше, тому реанімаційні заходи слід проводити дуже наполегливо.