1. Ліквідування інсулінової недостатності.

Використовуються „малі”, фізіологічні дози інсуліну, тому що рівень інсуліну в сироватці 50-10ОмкОД/мл пригнічує розпад жирів і кетогенез, сприяє синтезу глікогену і гальмує продукцію глюкози печінкою. Досягти такої концентрації можна при безперервній інфузії 4-120Д інсуліну за годину. Рекомендовано болюсно внутрішньовенно 10 ОД, далі постійно 0,1 0Д/кг/год.

Оптимальна швидкість зниження рівня глікемії 3,9 - 5,5ммоль/год. Якщо повільніше, то додається 10ОД болісно, а годинна доза збільшується до 0,150Д/ кг. Якщо діабетична кетоацидотична кома розвинулась на тлі септичного стану, то початкова доза інсуліну складає 15-20 0Д болюсно внутрішньовенно, а годинна доза вводиться із розрахунку 0,15 0Д/кг за годину. При неефективності протягом 2-х годин дозу інсуліну потрібно збільшити до 0,3 ОД/кг за годину. Такий темп введення інсуліну необхідно підтримувати до рівня глікемії 11 – 13 ммоль/л. Надалі, коли хворий починає харчуватися, інсулін вводиться підшкірно із розрахунку 6 – 12 0Д кожні 4 години. У подальшому корегують дозу в залежності від гіперглікемії, а потім переходять на введення інсуліну подовженої дії.

2. Регідратація.

Останніми роками ставлення до темпів регідратації більш стримані. Рекомендовано внутрішньовенно за перші 4 години вводити 2 л рідини, потім ще 2 л впродовж наступних 8 годин, в подальшому по 1 л кожні 8 годин. За перші 12 годин лікування кількість введеної рідини не повинна перебільшувати 10% від маси тіла хворого, зазначена швидкість регідратації може бути змінена у залежності від клінічного стану хворого, під контролем ЦВТ та діурезу.

Починають з внутрішньовенного введення 0,9% розчину натрію хлориду. Якщо рівень натрію у крові підвищиться до 145-155 ммоль/л (чи осмолярність перевищує 330 мосмоль/л), краще використовувати - 0,45%-0,6% розчин натрію хлориду. У випадку, коли систолічний артеріальний тиск стійко нижче 80 мм.рт.ст., а ЦВТ нижче 4 см вод. ст. у додаток до кристалоїдних розчинів показано переливання колоїдних розчинів, альбуміну, свіжозамороженої плазми.

3. Відновлення електролітного складу крові.

Особливо при кетоацидотичній комі знижується у крові рівень калію за рахунок надходження його у клітини та виведення із сечею. Корекцію вмісту калію починають через 1 годину після початку інтенсивної терапії, намагаючись підтримувати каліємію в межах 4-5 ммоль/л. Швидкість уведення залежить від рівня калію у сироватці. Коли рівень калію у сироватці крові нижче ніж 3ммоль/л, то швидкість уведення розчину калію хлориду - 3г/год (1г дорівнює 13,4 ммоль); при рівні калію - 3-4ммоль/л - 2г/год; при рівні калію 4-5 ммоль/л - 1,5г/год; 5-6 ммоль/л - 1г/год. Якщо рівень калію перевищує 6 ммоль/л, введення препаратів калію припиняють. Одну третину дефіциту калію краще відновлювати розчином фосфату калію. Небезпечно вводити розчини калію у центральні вени із швидкістю вищою за 3 г/год у зв'язку з можливими кардіальними порушеннями. Рекомендовано необхідну дозу поділити і вводити у різні периферійні вени. Максимальна швидкість введення складає 1 ммоль/кг маси тіла за годину. Після виведення хворого із стану діабетичного кетоацидозу препарати калію призначають перорапьно ще впродовж 5-7 діб.

Дефіцит натрію може досягати 7-10 ммоль/кг. При підвищенні рівню глюкози у крові на 5,5 ммоль/л концентрація натрію знижується приблизно на 1,6 ммоль/л. Дозу натрію, що необхідно ввести хворому можна вираховувати за формулою:

Nа ⁺(ммоль/л) = концентрація тригліцеридів у сироватці (г/л) х 0,002.

При вираженій діабетичній нефропатії рівень натрію може бути підвищеним.

При гіпернатріємії вводять розчини, що не містять натрію. Швидкість зниження концентрації натрію в сироватці крові повинна бути нижчою від 1ммоль/л за годину, аби запобігти набряку головного мозку.

Для відновлення запасів магнію вводять 10% розчин сульфату магнію із розрахунку 5-8г протягом 3-х годин.