5.Конституційна відповідальність парламентарія
В цій статті проводиться аналіз доктринальних джерел з метою розробки єдиного підходу до розуміння конституційної відповідальності парламентарія.
Постановка проблеми. Одним з перших питання про наявність нового виду юридичної відповідальності – державно-правової відповідальності – в юридичній науці поставив в 1975 році Авак‘ян С.А. [1, с.17]. Відповідно, вивчення, узагальнення та розробка єдиного підходу до розуміння конституційної відповідальності парламентарія набули особливої актуальності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аспекти конституційної відповідальності досліджували в своїх працях: Барабашев Г.В., Виноградов В.А., Колосова Н.М., Кондрашев А.А., Лучин В.О., Мельник О.В., Л.Наливайко, Недбайло П.Є., Нудненько Л.А., Фрицький О.Ф., Червянцова А., Шон Д.Т. й інші дослідники.
Невирішеність частини загальної проблеми. Розуміння конституційної відповідальності і на цей час не позбавлено багатьох дискусійних моментів, що позначається на розумінні конституційної відповідальності парламентарія.
Постановка завдання. Провести дослідження значення та змісту конституційної відповідальності парламентарія як складової його правового статусу.
Вклад основного матеріалу. Викладений у статті матеріал дає можливість провести розмежування між конституційною відповідальністю та іншими видами юридичної відповідальності парламентарія.
Окремі автори схильні ототожнювати конституційно-правову та державно-правову відповідальність [16, с.21]. Однак, на думку Бобрової Н.А. та Зражевської Т.Д., таке ототожнення є хибним, тому що ці поняття є взаємопов‘язаними, але у повному обсязі не співпадають: «З одного боку, державно-правова відповідальність поглинає конституційну, оскільки конституційні норми – частина державно-правових норм. З іншого боку, обсяг поняття конституційної відповідальності за своїми соціально-політичними «ємкостями» не може бути вичерпаним юридичним поняттям державно-правових заходів відповідальності. Якщо державно-правова відповідальність – це передусім проблема конституційної деліктології, поновлення конституційного статусу-кво, підвищення соціального державно-правового статусу і нарешті, підстав позбавлення цього статусу, то соціально-правове значення конституційної відповідальності значно глибше». [7, с.69-70]
На нашу думку, джерелом проблеми розмежування державно-правової та конституційно-правової відповідальності є термінологічний спір предметом якого виступає найменування відповідної галузі права. В процесі дискусії, щодо перейменування галузі державного права в конституційне, жодній із сторін не вдалося остаточно довести свою правоту, оскільки предмет галузі за своїм змістом носить скоріше конституційно-державний характер, ніж просто конституційний чи просто державний. Відповідно, можливо, праві ті учасники дискусії, які пропонували назвати галузь конституційним (державним) правом [19, с.33]. Таким чином, можемо стверджувати, що терміни «державно-правова відповідальність» та «конституційно-правова відповідальність» тотожні.
В свою чергу, у сучасній науці конституційного права має місце використання двох термінів – «конституційно-правова відповідальність» та «конституційна відповідальність»[9, с.34], [14, с.28]. Кутафін О.Є. вважає, що джерелом конституційної відповідальності є лише норми Конституції, а конституційно-правової відповідальності – не лише конституційні норми, але й інші джерела конституційного права, тому конституційну відповідальність можна вважати різновидом, складовою частиною конституційно-правової відповідальності [19, с.397]. Аналогічну думку висловлює Нудненко Л.І., вона стверджує, що конституційно-правова відповідальність є більш ширшим поняттям ніж конституційна відповідальність [30, с.361].
На нашу думку, наведені вище підходи щодо розуміння конституційної відповідальності обтяжені спробою надмірної деталізації цього поняття. Так, Колосова Н.М. зазначає, що Конституції (основні закони) не можуть бути єдиним джерелом конституційної відповідальності, оскільки їх головна роль полягає у регламентації лише основних засад всіх видів юридичної відповідальності, що підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Таким чином, джерелом конституційної відповідальності є не лише Конституція, але й ціла низка законів, що складають масив конституційного законодавства [15, с.86]. Відповідно, поширені в юридичній літературі терміни «конституційно-правова відповідальність» та «конституційна відповідальність» необхідно сприймати в якості тотожних.
У юридичній літературі також наявна дискусія щодо визначення кола суб‘єктів конституційної відповідальності. Стверджується, що до нього слід відносити лише найвищі, регіональні й місцеві органи влади, депутатів, найвищих посадових осіб, тобто, саме ті структури та осіб, які беруть участь у прийнятті найважливіших державних рішень, тобто коло суб‘єктів конституційної відповідальності носить порівняно обмежений характер [42, с.35]. Проте, Колосова Н.М. зазначає, що така позиція є більш притаманною політичній відповідальності [15, с.88]. Зокрема, аналіз Конституції України свідчить, що коло суб‘єктів конституційної відповідальності значно ширше.
Відповідно, вважаємо цілком обґрунтованою позицію Л. Наливайко, яка пропонує всю сукупність суб‘єктів конституційно-правової відповідальності об‘єднати у три групи. Так, «першу становлять: держава в цілому; органи державної влади, що представляють окремі гілки, їх посадові особи; народні депутати України; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи. Це органи і особи, уповноважені на здійснення публічної влади, на прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону. Друга група – це громадяни України; іноземні громадяни та особи без громадянства. Третю групу утворюють політичні партії, громадські організації та інші суб‘єкти» [28, с.27-28].
Таким чином, коло суб‘єктів конституційної відповідальності носить широкий характер, оскільки включає в себе всіх учасників конституційно-правових відносин. В свою чергу, парламентарій, як суб‘єкт конституційної відповідальності, входить до складу групи суб‘єктів, котрі уповноважені на здійснення публічної влади, на прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону.
Слід зазначити, що з‘ясування змісту конституційної відповідальності парламентарія нерозривно пов‘язано з деякими спірними питаннями юридичної відповідальності взагалі. Тобто, оскільки конституційна відповідальність є видом юридичної відповідальності, то проблеми, що існують у теорії на загальному рівні автоматично знаходять свій прояв і на рівні конституційної відповідальності.
Так, переважна більшість конституціоналістів визнають «позитивність» конституційної відповідальності, а саме, стверджують, що позитивний характер є особливою властивістю цієї відповідальності – вона знаходить свій прояв у позитивній спрямованості [1, с.17-18], [5, с.6], [23, с.64], [32, с.21], [37, с.76]. Водночас, одне з найбільш дискусійних питань загальної теорії полягає у визнанні (невизнанні) «позитивної» юридичної відповідальності, тобто відповідальності, яка існує ще до порушення будь-якої правової норми [41, с.93]. Залежно від відповіді на це питання, можна виділити дві основні групи вчених: прихильників вузького та широкого розуміння юридичної відповідальності [11, с.109]. А. Червянцова поділяє такий вчених відповідно на «негативістів» та «позитивістів» [41, с.93].
Представниками першої групи є Братусь С.Н. [8, с.118], Малеін Н.С. [24, с.130-136], Самощенко І.С. та Фарукшин М.Х. [33, с.43], Іоффе О.С. та Шаргородський М.Д. [12, с.314-318], Л. Явич [43, с.276] та інші, які пов‘язують розуміння вказаної відповідальності з протиправною поведінкою, правопорушенням, що має викликати державний примус, покарання. Відповідно, правомірні дії суб‘єктів у розуміння юридичної відповідальності не входять. Така позиція визначає ретроспективний (негативний) аспект юридичної відповідальності.
Представники другої групи (Алексеєв С.С. [2, с.274], Лучін В.О. [21, с.277], Матузов Н.І. [25, с.196], Назаров Б.Л. [27, с.38], Слободчиков Н.А. [36, с.68-69]) розглядають юридичну відповідальність не лише як наслідок негативного явища, тобто реакцію держави на делікт, а й як явище позитивне, котре передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх вчинків, що включає порушення правових приписів.
Одним з перших ідею «позитивної» юридичної відповідальності висловив Недбайло П.Є.: «…«позитивна» відповідальність «складається з самостійної й ініціативної діяльності в рамках правових норм… Вона в усіх випадках включає в себе досягнення позитивної мети, це – відповідальність за успіх в роботі» [29, с.51]. Таке визначення, по суті, зводить «позитивний» аспект юридичної відповідальності до правомірної поведінки. Відповідно, практична й теоретична цінність наведеного визначення є спірною, оскільки має місце не збагачення юридичної науки новою категорією, а, скоріше, «термінологічні переодягання», які теорії права зовсім непотрібні [20, с.33].
Певні дослідники намагаються розкрити зміст «позитивної» відповідальності через психічне ставлення особи (суб‘єкта права) до покладених на неї обов‘язків. Вони ототожнюють «позитивний» аспект юридичної відповідальності з «усвідомленням обов‘язків», «почуттям відповідальності» та інше [4, с.59], [18, с.69], [37, с.73]. Але, така позиція «нівелює різницю, що існує між «позитивною» відповідальністю і тими видами соціальної відповідальності, які не спираються на державно-організований примус» [7, с.9]. Відповідний підхід знаходить своє відображення і у конституційній відповідальності. Зокрема, на думку Лучіна В.О., конституційна відповідальність «проявляється головним чином в її позитивній спрямованості – як відповідальне ставлення суб‘єктів до своїх конституційних обов‘язків, сумлінне та ефективне їх виконання» [21, с.284].
На нашу думку, слід вважати цілком виправданим зауваження, що «категорії, які використовуються при визначенні «позитивного» аспекту – «відповідальне ставлення до покладених обов‘язків», «усвідомлення відповідальності» та інше, - більше стосується категорії моралі, ніж права. Це не стільки прояв одного з аспектів юридичної відповідальності, скільки елемент правової культури» [41, с.94]. При такому розумінні «позитивної» відповідальності, вона «має до «власне» юридичної відповідальності таке ж відношення, що й правосвідомість до буття права» [7, с.27-28]. Якщо підходити до розуміння«позитивної» відповідальності таким чином, то це поняття не юридичне, а скоріше, образне в політичному змісті [13, с.16].
Безумовно, конституційна відповідальність має іноді чітко виражений політичний характер, але це не може бути підставою для розширення розуміння конституційної відповідальності. Зокрема, Колосова Н.М. наголошує: «Важливо враховувати, що підставою конституційної відповідальності для вищих посадових осіб є порушення їх конституційних обов‘язків, тоді як політична відповідальність означає лише те, що особа яка обіймає вищу державну посаду може втратити політичну підтримку в силу тієї чи іншої причини» [15, с.86]. Відповідно, Боброва Н.А. та Зражевська Т.Д заперечують можливість розгляду конституційної відповідальності як такої, що об‘єднує у собі політичну, моральну та юридичну відповідальність [7, с.84]. Вони підкреслюють, що політична відповідальність не наділена якостями юридичної відповідальності. Коли іде мова про останню, то береться до уваги передусім порушення юридичних норм, без чого неможливе застосування заходів примусу, реалізація санкцій правової норми [7, с.7-8].
Серед сучасних українських дослідників конституційної відповідальності виділимо Мельник О.В.. Вона пропонує наступне визначення: «… конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади, є юридичною відповідальністю політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб‘єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадах його порушення – у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні із сфери політики шляхом позбавлення права здійснювати державну владу [26, с.61]».
Наведене визначення свідчить, що автор робить певне поєднання конституційної та політичної відповідальності, а саме, розглядає ці поняття в якості співвідношення частини та цілого, де конституційна відповідальність виступає лише як прояв (частина) політичної відповідальності при наявності певних умов.
На нашу думку, відповідний підхід сам по собі породжує дискусію. Так, юридична відповідальність, до якої Мельник О.В. зараховує конституційно-правову відповідальність, наступає лише за умови чіткого закріплення такої можливості у нормативно-правовому акті. Відповідно, питання юридичної відповідальності виникає лише при порушенні правових норм і жоден інший критерій не може вказувати на правову караність діяння [3]. Зокрема, В.І. Туранов зауважує «діяння, яке спричинило певний збиток інтересам держави або громадській організації, але не порушило конкретну правову норму, не може розглядатися як проступок, а отже, бути підставою юридичної відповідальності» [38, с.25]. На цьому, також, наголошують в своїх працях такі правознавці, як Фрицький О.Ф. [39, с.25-26], [40, с.43-47]. та Скакун О.Ф. [35, с.472]. Зазначимо, що Мельник О.В. цього й не заперечує, але водночас характеризує конституційно-правову відповідальність у контексті політичної відповідальності, яка, з точки зору того ж автора, не має нормативного підґрунтя (наступає за політичними мотивами [26, с.78]), а отже, вже за визначенням не може належати до юридичної відповідальності.
Водночас, деякі автори вважають, що підстави конституційної відповідальності не обов‘язково повинні бути закріплені у нормативно-правовому акті. На їх думку, достатньою обставиною для її застосування є невідповідність дій суб‘єкта більш високому інтересу, їх недоцільність, небажана поведінка, недосягнення необхідного результату [42, с.38-39]. В таких випадках критерій протиправності, який служить підставою конституційної відповідальності, найчастіше виводиться з інших соціальних критеріїв, небажаних проявів у державно-правовій сфері. На нашу думку, з цим слід не погодитися, оскільки у таких випадках йдеться не про конституційну відповідальність, а про політичну, для настання якої достатньо визнання діяльності суб‘єкта такою, що не відповідає поглядам, переконанням, інтересам певних груп, суспільства, громадських об‘єднань, народу в цілому.
Аналіз літератури з теорії держави і права, політології, конституційного права дозволяє зробити висновок, що ряд фахівців цих галузей відстоюють думку про те, що політична відповідальність є різновидом соціальної відповідальності, оскільки базується не на нормативно-правових актах, а на соціальних, моральних, політичних, ідеологічних правилах. Зокрема, пропонується таке визначення політичної відповідальності: політична відповідальність є «різновидом соціальної відповідальності, яка виникає у процесі діяльності різних суб‘єктів у зв‘язку з організацією та розвитком державної влади, а також при розробці та проведенні в життя політики, яка відображає прогресивні напрями та мету розвитку суспільства» [34, с.18].
Таким чином, можемо погодитися з твердженням Н. Армаш, що «політична відповідальність, за великим рахунком, є поза правовим примусом, який … обумовлюється розбіжністю поглядів суб‘єктів політичної боротьби з приводу здійснення державної політики і розміщення політичних сил в даний момент часу. А тому, політична відповідальність може виступати лише передумовою виникнення конституційної відповідальності, й то за умови, що такий зв‘язок чітко закріплюється законом» [3]. Відповідно, політична відповідальність не може розглядатися в якості «позитивної» та (або) складового елементу «ретроспективної» конституційної відповідальності.
Слушною щодо вирішення дискусійного питання визначення позитивного аспекту конституційної відповідальності є пропозиція Червенцової А.. Так, вона стверджує, що «позитивний» аспект державно-правової відповідальності може бути визнаний як певний правовий стан, що включає відповідальність за що-небудь та відповідальність перед ким-небудь. Відповідно, не має сумнівів, що цей стан може існувати і існує ще до правопорушення і зокрема для державних органів (посадових осіб) настає в момент отримання ними державно-владних повноважень – набуття спеціального державно-правового статусу [41, с.95]. Саме такий підхід вважаємо найбільш вдалим.
В результаті проведеного аналізу приходимо до висновку, що «позитивною» конституційною відповідальністю парламентарія слід вважати відповідальний стан парламентарія за виконання покладених на нього функцій перед народом (вільний та змішаний тип мандату) чи перед виборцями відповідного виборчого округу (імперативний тип мандату), що виникає в момент набуття особою статусу члена парламенту та припиняється в момент припинення такого спеціального статусу особи, тобто носить триваючий характер протягом часу дії представницького мандату. Відповідно, «позитивна» конституційна відповідальність народного депутата України – це відповідальний стан народного депутата України за виконання покладених на нього функцій перед народом України, що виникає в момент визнання його обраним за рішенням Центральної виборчої комісії України і діє до моменту припинення дії мандату народного депутата України.
Зазначимо, що «позитивна» та «ретроспективна» відповідальність в конституційному праві тісно пов‘язані між собою: по-перше, «позитивна» відповідальність розглядається як етап оцінки, внаслідок якої може настати одна з форм відповідальності ретроспективної [6, с.23]; по-друге, «ретроспективна» відповідальність в конституційному праві настає лише в тому разі, якщо «не спрацював» механізм «активної» відповідальності [7, с.27-28].
Як відомо, ретроспективна відповідальність - це відповідальність за правопорушення. Водночас, теорія права визначає підстави ретроспективної відповідальності по-різному: це і протиправність, і правопорушення, і склад правопорушення. Проте принципової різниці між цими визначеннями немає, тому що протиправність знаходить свій прояв в правопорушеннях, є їхньою сутністю, а правопорушення обов‘язково має свій склад [7, с.155].
Таким чином, погодимося з позицією А. Пащенко, згідно якої «підстави юридичної і, відповідно, конституційної відповідальності (ретроспективний аспект) – це одночасно і конкретна правова норма, що порушується (нормативна або юридична підстава), і самі протиправні дії або бездіяльність (фактична підстава)». Водночас, правопорушення як підстава конституційної відповідальності має певні особливості, які є похідними від особливостей конституційно-правового регулювання, а саме, конституційно-правові норми не завжди прямо вказують на протиправність того чи іншого діяння. Тому, загальноприйняте визначення правопорушення просто як порушення правової норми, її вимог, заборон та інше не відображає специфіки конституційної відповідальності. Відповідно, більш прийнятним уявляється наступне твердження: «Підставами юридичної, і відповідно, конституційної відповідальності виступають усілякі види невідповідності фактичної поведінки суб‘єкта суспільних відносин і поведінки, що передбачена законом» [31, с.127].
Отже, підставою «ретроспективної» конституційної відповідальності слід вважати особливий вид правопорушення – конституційний делікт [10, с.54], [24, с.138] тобто «діяння (дію або бездіяльність) суб‘єкта конституційних правовідносин, що не відповідає належній поведінці і тягне за собою застосування заходів конституційної відповідальності» [22, с.12].
На нашу думку, справедливим є застереження, що конституційні делікти, як різновид правопорушення, специфічні за своєю природою і не можуть бути віднесені ні до проступків, ні до злочинів [30, с.367]. Зокрема, в юридичній літературі висловлюється думка, що конструкція правопорушення з чотирьох обов‘язкових елементів є виправданою для кримінальної, адміністративної відповідальності, в той час як в межах конституційної відповідальності виявлення всіх традиційних елементів складу правопорушення несуттєво для характеристики підстав конституційної відповідальності [17, с.54].
Так, шкода, нанесена відносинам народовладдя, закріпленим конституційними нормами, не піддається точному обліку та вимірюванню, і, відповідно, в ряді випадків до об‘єктивної сторони правопорушення неможливо віднести шкоду та причинно-наслідковий зв‘язок. Не має юридичного значення в процесі реалізації конституційної відповідальності парламентарія і детальне встановлення об‘єкту та деяких особливостей об‘єктивної сторони важливих, наприклад, для кримінальної відповідальності ознак (місця, часу та інших обставин вчиненого правопорушення). Не є важливими для кваліфікації діяння і певні ознаки парламентарія як суб‘єкта конституційного делікту (вік, осудність, обставини, що обтяжують чи пом‘якшують відповідальність) [30, с.367-368].
Зазначимо, що діянням може бути як дія, так і бездіяльність парламентарія. Протиправність діяння може виражатися у незастосуванні конституційно-правової норми; невірному застосуванні конституційно-правової норми, що як наслідок має недостатньо ефективну реалізацію передбаченої норми, у виконанні одного з можливих варіантів поведінки на шкоду іншим, при отриманні негативного результату; прямому порушенні конституційно-правової норми [1, с.22].
Суб‘єктивною стороною конституційної відповідальності парламентарія є, як правило, вина у формі умислу (прямого та непрямого). Водночас, з цього загального правила можливі винятки. «Більшість конституційних правопорушень є результатом колегіальних рішень, що ускладнює встановлення вини конкретних осіб» [21, с.29-32]. Прикладом є конституційно регламентована можливість дострокового припинення повноважень законодавчого органу влади, як результат цього – дострокове припинення повноважень конкретного парламентарія, що не приймав участь в дії чи бездіяльності, що склало об‘єктивну сторону конституційного делікту.
Відповідно постає питання: чи може конституційна відповідальність парламентарія наступати без конституційного делікту або конституційний делікт парламентарія в окремих випадках не володіє усіма притаманними йому ознаками, наприклад, наступає без вини? На нашу думку, конституційний делікт не завжди володіє всіма притаманними у загальному розумінні делікту ознаками, а конституційна відповідальність конкретного парламентарія може наступати, у певних випадках, і без вчинення конституційного делікту з його сторони.
Санкцією конституційної відповідальності парламентарія виступає дострокове припинення його повноважень. На цьому наголошує Авак‘ян С.А., визначивши відкликання депутата виборцями та припинення повноважень депутата за рішенням Ради у зв’язку зі вступом в силу обвинувального судового вироку по відношенню до особи, що є депутатом, в якості заходів державно-правової відповідальності виборних осіб, тобто своєрідних санкцій[1, с.21]. Зазначимо, що згідно законодавства України, дострокове припинення повноважень може бути застосовано як до окремого парламентарія - у разі вчинення ним конституційного делікту, так і до депутатського корпусу в цілому – внаслідок дострокового припинення повноважень парламенту, тобто у разі вчинення колективного конституційного делікту.
Таким чином, приходимо до висновку, що в контексті правового статусу парламентарія, конституційний делікт – це діяння (дія чи бездіяльність) парламентарія чи депутатського корпусу, яке не відповідає належній поведінці, передбаченій нормами конституційного права, і тягне за собою застосування заходів конституційної відповідальності (дострокове припинення повноважень окремого парламентарія чи депутатського корпусу в цілому).
На підставі проведеного аналізу приходимо до висновку, що конституційна відповідальність парламентарія – це відповідальний стан парламентарія (позитивний аспект) за виконання покладених на нього функцій перед народом (вільний та змішаний тип мандату) чи перед виборцями відповідного виборчого округу (імперативний тип мандату), у випадках порушення якого, а також вчинення парламентарієм конституційного делікту, застосовуються примусові заходи впливу (негативний аспект), суть яких полягає у вилученні відповідного суб‘єкта із сфери здійснення публічної влади, прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону (дострокове припинення повноважень парламентарія).
Відповідно, конституційна відповідальність народного депутата України – це відповідальний стан народного депутата України (позитивний аспект) за виконання покладених на нього функцій перед народом України, у випадку порушення якого, вчинення народним депутатом України конституційного делікту, застосовуються примусові заходи впливу (негативний аспект), суть яких полягає у вилученні народного депутата України із сфери здійснення публічної влади, прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону (дострокове припинення повноважень народного депутата України).
ВИСНОВКИ
Таким чином, конституційний делікт – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність. За сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність. Для конституційного делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення. Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін –владовідношення, яке засноване на державному примусі.
Список використаних джерел
1. Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право.- 1975.-№10.-С. 16-24
2. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. - Т.І -М.: Юрид. лит., 1981.-361с.
3. Армаш Особливості відповідальності «державних політичних діячів»: співвідношення політики та закону // Юридичний журнал 11/2005 http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1980
4. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности // Советское государство и право.-1979.-№6.-С. 59-67
5. Барабашев Г.В. Ответственность органов управления перед Советами // Советское государство и право.-1981.-№5.-С. 15-21
6. Бачило И.Л. Компетенция и ответственность субъектов управления // Советское государство и право.- 1981.-№11.-С.21-28
7. Боброва Н.А., Зражевская Т.Д. Ответственность в системе гарантий конституционных норм (государственно-правовые аспекты). - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1985.-138с.
8. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). – М., Юридическая литература, 1976.–200с.
9. Виноградов В.А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правовое регулирование. - М., Издательство «Академпресс», 2000.-288с.
10. Денисов Ю.А Общая теория правонарушения и ответственности: Социологический и юридический аспекты. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1983.-142с.
11. О. Зелена Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми змісту // Право України.-2002.-№11.-С.109-111
12. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права.- М.: Юридическая литература, 1961.-378с.
13. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве.- Свердловск: Издательство Уральского. университета, 1987.-153с.
14. Колосова Н.М. Конституционная ответственность в Российской Федерации. - М.: Городец, 2000.-191с.
15. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государства и право.-1997.- №2.-С.86-91
16. Колюшин Е.Н. Конституционное (государственное) право России: Курс лекцій. - М.: Изд-во МГУ, 1999.-381с.
17. Кондрашев А.А. Конституционно-правовая ответственность субъектов Федерации: вопросы теории и законодательного регулирования в Российской Федерации. - Красноярск: Сиб. юр. инст. МВД России, 1999.-340с.
18. Кудрявцев В.Н., Лазарев Б.Н. Дисциплина и ответственность: пути укрепления // Советское государство и право.-1981.-№6.-С.67-76
19. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. - М.: Юристъ, 2001.- 443с.
20. Лейст О.Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник МГУ.- Серия ІІ. Право.- 1994.-№1.- С.31-37
21. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. - М.:Юнити-Дана, 2002.- 687с.
22. Лучин В.О. Конституционные деликты // Государство и право.-2000.-№1.- С.16-24
23. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм.: Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.02 / Московский юридический ин-т. - М., 1993. - 83с.
24 Малеин Н.С. Правонарушения: понятия, причины, ответственность. - М.: Юрид. лит., 1985.–192с.
25. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та., 1987.–295с.
26. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка.-К.,2000.-С.61
27. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной социальной ответственности // Советское государство и право.–1981.-№10.-С.29-38
28. Л. Наливайко Конституційно-правова відповідальність: критерії класифікації та види // Віче.-№10.-1999.-С.25-32
29. Недбайло П.Е. О юридических гарантиях применения норм // Правоведение.- 1971.-№3.-С.44-53
30. Нудненко Л.А. Конституционно-правовой статус депутата законодательного органа государственной власти в Российской Федерации.- Спб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004.- 475с.
31. А. Пащенко Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право України .-2002.-№5.-С.126-130
32. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. - 2-ге доопрацьоване видання. - Київ: Наукова думка,-2000р.-734с.
33. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1971.–240с.
34. Самуйлик Н.Н. Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування: Автореф. дис… канд. політ. наук. – Одеса, 1997.-24с.
35. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.-691с.
36. Слободчиков Н.А. Юридическая и общесоциальная ответственность в системе мировоззренческих качеств сотрудников органов внутренних дел / Мировоззренческая культура личности сотрудника органов внутренних дел и пути ее формирования: Сб. науч. труд. – М., 1992.- С.68-69.
37. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право.-1979.-№5.-С.72-78.
38. Туранов В.И. Привлечение к ответственности органами народного контроля. - М.: «Юрид. лит.», 1972.-94с.
39. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юринком Інтер, 2002.-536с.
40. Фрицький О.Ф., Лобянська Л.Л. Співвідношення конституційно-правової відповідальності з адміністративно-правовою відповідальністю / Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2003.- Вип..19.-С.43-47
41. А.Червяцова «Позитивний» аспект конституційної відповідальності: визначення змісту // Право України.-2000.-№12.- С.93-97
42. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право.-1995.-№7.-С.35-
43. Явич Л.С. Общая теория права. – Л., Изд-во ЛГУ, 1976. – 285с.
44.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид.,— К.: МАУП, 2001. — 216 с.
45.Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право: Учебник. - М., 2000. – 492 с. 46.Конституційне право України. За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2000.– 732с. 47.Кравченко В. В.: Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004. - 512 с.
48.Никулин В.В. Конституционное право России: Учебное пособие. Тамбов, 2003. – 96 с. 49.Популярна юридична енциклопедія/ Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
50.Слободян Н.М. Конституційний делікт як самостійний вид правопорушень // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р.). – Хмельницький, 2004. – С. 95-97.
51.Слободян Н.М. Конституційноправова відповідальність людини і громадянина в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 170-175. Слободян Н.М. Теоретичні проблеми конституційного делікту // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. – К., 2004. – С. 395-404.
52.Слободян Н.М. Співвідношення конституційного делікту з іншими видами правопорушень // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 27. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 202-208.
Слободян Н.М. Теоретичні проблеми суб’єктивної сторони конституційних деліктів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.17. – К., 2006. – С. 140-148.
53.Слободян Н.М. Делікт конституційний // Юридична енциклопедія. – Т.6. Т–Я. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2004. – С. 568-569. Тодика Ю.М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекції / Нац. юрид. акад. України; [Ред. Є.Д.Пазич]. — Х., 1995. — 28 с.
54.Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.