Лекція 2. Конституціоналізм в Україні часів становлення та утвердження національної держави

Конституціоналізм в Україні має давні традиції (рис. 1), а час його утвердження пов'язується з Гетьманською державою (середина XVII ст. - кінець XVIII ст.). Саме в ході та після закінчення Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького (1648-1654 рр.) з'являється ряд актів, що беззаперечно мали велике конституційне значення і були спрямовані на побудову демократичної держави, що дає підстави вважати Богдана Хмельницького фундатором українського конституціоналізму. Серед них можна, зокрема, зазначити Зборівську угоду (1649 р.), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654 р.), Гадяцький трактат (1658 р.), різного роду "статті (конституції)" пізніших років.

05.04.1710 Р. У и. Бендери

Укладено

Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького (Конституція Пилипа Органа)

Центральною Радою 29.04.1918 р.

Конституція Українсько! Народно! Республіки

Прийнято

(Статут про державний устрій, права і вільності УНР)

Гетьманом Павлом Скоропадським 29.04.1918 р.

Затверджені

Закони про тимчасовий державний устрій України

Українською

Національною Радою

13.11.1918 р.

Т имчасовий основний закон про державну

Ухвалено

самостійність українських іеуель колишньої

австро-угорської монархії

Головою держави

Симоном Петлюрою

12.11.1920 р.

Затверджено

Закон про тимчасове верховне управління та іорядон законодавства в Українській Народній Республіці

1919,1929,1937, 1987 рр.

Прийняті

Конституції УРСР

08.06.95 Р. Верховною Радою України

Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України про організацію

Підписано

державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України

28.06.96 р.

Прийнято

Конституція України

Рис. 1. Етапи становлення та розвитку конституціоналізму в Україні

05.04.1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вільностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву "Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано під сильним впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природних прав, розподілу влади тощо) і передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу розподілу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча- Гетьману, а судова- Генеральному Суду). На жаль, положення цього документи не були реалізо­вані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

Період XIX - початок XX ст. характеризується кількома цікавими конституційними документами, розробленими українськими вченими. Серед них привертають увагу проекти Григорія Андрузького "Начерк Конституції Республіки" (1848-1850 рр.), Михайла Драгоманова "Проект основаній Устава украинского общества "Вольньш Союз" - "Вільна Спілка" (1884 р.), Миколи Міхновського "Основний Закон Самостійної України" (1905 р.), Михайла Грушевського (викладений в його статті "Конституційне питання і українство в Росії", 1905 р.) та ін.

Період відродження національної Української держави (1917-1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали різні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 07(20). 11.1917р., Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 09(22).01.1918 р., Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) від 29.04.1918 р., Закони про тимчасовий державний устрій України від 29.04.1918 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законо­давства в Українській Народній Республіці від 12.11.1920 р., акти конституційного характеру Української Національної Ради у Львові(конституанти) — Статут Української Національної Ради (18.10.1918р.), Проклямація Української Національної Ради від 19.10.1918 р., Відозва Української Національної Ради від

зо

Кравченко В.В., Трофанчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

31

01.11.1918 р., "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність земель бувшої австро-угорської монархії" (13.11.1918 р.).

До цієї групи конституційних актів можна віднести також і акти 30-40-х років XX ст., що були прийняті на українських землях, зокрема, конституційні акти Карпатської України (березень 1939 р.), Акт проголошення відновлення державності України (30.06.1941 р.), Тимчасовий устрій УГВР (1944 р.).

Серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає Конституція УНР від 29.04.1918 р., яка юридично оформила відродження державності України. Це був прогресив­ний на той час документ, принципові положення якого зводилися до наступного.

1. Україна є суверенною, самостійною і ні від кого незалеж­ ною державою.

2. Вся влада в УНР належить народові України.

3. За формою правління УНР є парламентарною республі­ кою, Верховним органом влади якої є Всенародні Збори.

4. За формою державного устрою УНР — унітарна держава з широким місцевим самоврядуванням, територіальна органі­ зація влади в якій базується на дотриманні принципу децентра­ лізації.

5. Взаємовідносини людини з Українською державою будуються відповідно до принципів ліберальної (європейської) концепції прав людини.

6. Організація державної влади базується на засадах прин­ ципу розподілу влад:

• органом законодавчої влади проголошуються Всенародні Збори, які формують інші гілки влади;

• вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів;

• вищим органом судової влади є Генеральний Суд УНР.

Унаслідок державного заколоту Гетьмана Павла Скоро­падського положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізо­вані. За часів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закон "Про тимчасовий державний устрій України" від 29.04.1918 р. та Закон "Про верховне управління Державою на

випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України" від 0 3.08.1918 р. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала "влада управління". Гетьман України затверджував закони, призначав голову уряду (Отамана Ради Міністрів) і затверджував його склад, призначав на посаду та звільняв членів уряду, був "Верховним воєводою Української Армії і Флоту" тощо.

Незважаючи на те, що "гетьманська конституція" фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила і деякі демократичні положення, які, наприклад, передба­чали недоторканність особи, недоторканність житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканність власності, певні політичні свободи. Проте сама модель організації влади за часів Гетьманату була глибоко антидемократичною, оскільки вона фактично передбачала поєднання законодавчої і виконавчої влади в руках Гетьмана України. Крім того, Гетьман України фактично одноосібно формував і вищий судовий орган -Генеральний Суд.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очоленого Директорією, відкрило шлях до подаль­шого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13.12.1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані "проти інтересів трудящих класів", поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі згідно з Декларацією мала нале­жати Директорії. її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28.01.1919 р. Універсал (Резолюцію про владу), що відігравав роль "малої конституції"" соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад

_І

32

Кравченко В.В., Трофанчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

33

Української держави був суттєвим кроком уперед у порівнянні з "гетьманською конституцією", хоча він і не відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29.04.1918 р. Зокрема, не до кінця було проведено в життя принцип розподілу влад (законодавча і виконавча влада фактично належала Директорії), місцеве самоврядування підмінялося контролем "Трудових Рад", принцип народного суверенітету підмінявся декларуван­ням належності влади "трудовому народові України" тощо.

В останній період існування УНР (12.11.1920 р.) було прийнято ще два конституційних акти: Закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці" та Закон "Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах розподілу влад.

Нереалізованими залишилися: проект "Основного Держав­ного Закону Української Народної Республіки" (1920 р.), який був підготовлений Урядовою комісією з розробки Конституції УНР, проект "Конституції (основних державних законів) У.Н.Р.", розроблений професором Отто Ейхельманом (1920 р.), проект "Конституції ЗУНР" професора Ст. Дністрянського (1920 р.), проект "Конституції Української держави" М. Сціборського (вересень 1939 р.).

За радянського періоду існування української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати конституціями досить умовно, вони, як вже зазначалося, були скоріше "квазіконституціями". Така оцінка конституцій "радянського типу" пов'язана з тим, що вони:

по-перше, встановлювали неналежним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад та незалежне правосуддя. Конституювання Рад як єдиної основи всієї державної влади, які діють за принципом "працю­ючі корпорації", забезпечуючи поєднання законодавчої і

виконавчої державної роботи, сприяло підміні представницьких органів (які в силу специфічних організаційних форм роботи фактично працювали 2-3 дні на рік) вузькокорпоративними президіаньними або виконавчими органами. Такий конституцій­ний стаіус Рад свідчив про їх використання як своєрідних лаштунків для маскування партійної диктатури;

по-друге, конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР', важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо суспільного ладу, диктатури пролетаріату, завдань комуні­стичного будівництва тощо;

по-третє, радянські конституції регулювали відносини людини і. держави на засадах активістської (класової) концепції прав людини без належного врахування міжнародних стандартів у галузі лрав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і. громадянина.

Початок сучасного конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний сувере­нітет України від 16.07.90 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизна­чення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. Сучасний конституційний процес ознаменований розробкою та прийнят­тям Конституції України, яку можна віднести до конституцій ліберально-демократичного типу,найбільш важливими віхами цього процесу стали: Декларація про державний суверенітет України (16.07.90 р.); Концепція нової Конституції України (19.06.51 р.); Акт проголошення незалежності України (24.08.91 р.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнсь­кому референдумі 01.12.91 р.; Закон України про правошіступ-ництво (12.09.91 р.); офіційний проект Конституції України від 02.07.92 р.(підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова), проект Конституції України в редакції від 26.10.93 р.; конституційні

34

Кравченко В.В., Трофннчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

35

проекти, підготовлені політичними партіями України та їх фракціями у Верховній Раді України протягом 1993—1995 рр. (зокрема, проекти Конституції України Християнсько-Демокра­тичної Партії України; Української Республіканської Партії; Конгресу Українських Націоналістів; проект конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки фракції комуністів у Верховній Раді України; Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (08.06.95 р.); проект Конституції України, підготовлений Робочою групою Конституційної комісії України (11.03.96 р.); прийняття 28.06.1996 р. Верховною Радою України Конституції України; розробка та внесення до Верховної Ради України біля 20 законопроектів про внесення змін до Конституції України, серед яких виділяються законопроекти, внесені Президентом України Л. Кучмою (20.06.2003 р.), народними депутатами України А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком, О. Морозом (01.07.2003 р.), народними депутатами України С. Гавришем, Р. Богатирьовою, К. Ващук (04.09.2003 р.), народними депутатами України С. Гавришем, Р. Богатирьовою, К. Ващук, М. Гапочкою (19.09.2003 р.)

У цьому процесі можна виділити чотири основні»; етапи.

Перший етап сучасного конституційного процесу в Україні охоплює період від 16.07.90 р. до 26.10.93 р. На першому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася таким чином:

- 24.10.90 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під голо­вуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука (рис. 2).

16.07.90 р.		Прийнято		Декларацію про державний суверенітет України
24.10.90 р.		Утворено		Конституційну комісію (комісію з розробки нової Конституції Української РСР

19.06.91 р.	,	Ухвалено	1 >	Концепцію нової конституції України
30.0&- 01.07.92 р.		Обговорено	►	Проект нової Конституції України на п'ятій сесії Верховної Ради України 1-го скликання

10.11.94 р.

Затверджено

Н овий склад Конституційної комісії

08.06.95 р.		Укладено	► » №	Конституційний Договір між Верховною Радою України га Президентом України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України
20.03.96 р.		Представлення		Проект Конституції України у Верховній Раді України (питання про проект Конституції України включено до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України 02.04.96 р.
05.05.96 р.		Створення		Тимчасової спеціальної комісії' по доопрацюванню проекту Конституції України
28.05.96 р. 9 год 33 хв		Прийнято		Конституцію України

Рис. 2. Розробка та прийняття Конституції України

1996р.

- Комісія розробила Концепцію нової Конституції

України, де було сформульовано загальнОметодологічні принципи майбутньої Конституції. Цю Концепцію схвалила Верховна Рада Української РСР 19.06.91 р.;

- на основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26.10.93 р.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16.07.90 р. та Акту проголошення незалежності України від 24.08.91 р. В зв'язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26.10.93 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап - починається після проведення дострокових парламентських і президентських виборів в Україні і охоплює період з 10.11.94 р. по 08.06.95 р.

36

Кравченко В.В., Трофанчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

37

Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10.11.94 р. Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент України Л.Д. Кучма і голова Верховної Ради України О.О. Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституцій­ного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв'язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положен­ня щодо органів влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплювала радянську форму організації влади, а стаття 93 - організацію влади на засадах принципу розподілу влад).

Завершується другий етап 08.06.95 р. укладанням Конституційного договору між Президентом України і Верховною радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України. Конституційний Договір дозволив створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охоплює період від 08.06.95 р. (підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України ("Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України") до 28.06.96 р. - прийняття Конституції України Верховною Радою України. В юридичній літературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями. До них відносять:

а) створення конституційною комісією України на своєму засіданні 24.11.95 р. нової Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії;

б) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група, і передачу його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

в) представлення проект}' Конституції України на спеціаль­ ному засіданніВерховноїРади України 20.03.96 р.;

г) створення Верховною Радою України 05.05.96 р. Тимча­ сової спец іальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;

д) колективне обговорення на пленарному засіданні Верхов­ ної Ради України, яке проходило майже цілу добу, більшості статей проекту Конституції України і прийняття нової Консти­ туції України переважною, кваліфікованою більшістю голосів. Голосування було приведено 28.06.96 р. о 9 год 33 хв. В голосу­ ванні взяло участь 387 народних депутатів України ("за" — 338, "проти" - 18, "утрималось" - 5, "не голосувало" - 26);

є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України та урочисте підписання тексту Конституції Президентом України, Головою Верховної Ради України 12.07.96 р.;

ж) офіційне оприлюднення Конституції України 14.07.96 р.

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційного процесу и Україні розпочався після прийняття Конституції України 28.06.96 р. і триває до сьогодення. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до Конституції України 1996 р., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (від президент сько-парламентарної до парламентарно-президентсь­кої). Протягом 2002-2003 рр. до Верховної Ради України було внесено 12 законопроектів, що передбачали внесення змін до Конституції України.

26.12.2002 р. Верховна Рада України утворила Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції Україні, я <ій було доручено доопрацювати законопроекти про внесення :;мін до Конституції України з урахуванням відповідних

38

Кравченко В.В., ТрофанчукГ.І.

Конституціоналізм в Україні

39

висновків Конституційного Суду України, а також вимог юридичної техніки та внести доопрацьовані законопроекти на розгляд Верховної Ради України до 23.12.2003 р.

24 грудня Верховна Рада України прийняла рішення попередньо схвалити законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстр. № 4105),направитя його до Конституційного Суду України (Постанова Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. № 4105)", а питання про прийняття Закону України "Про внесення змін до Конституції України" включити до порядку денного наступної чергової (п'ятої) сесії Верховної ради України.

■