Кравченко В.В., Трофанчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

Вступ

Мета та завдання вивчення дисципліни

Історія творення Конституції України ще з самого початку увібрала в себе всю скарбницю світової політико-правової думки, загальновизнані і перевірені міжнародні стандарти демократич­ного конституціоналізму. Вона базується на власному національ­ному ґрунті, охоплює довготривалий тисячолітній процес зародження, визрівання і розвитку вітчизняного конституціона­лізму як теорії, так і практики. Умовно цей період поділяється на декілька етапів.

Серед численних течій української політико-правової думки владно тарує собі дорогу з початку XVIII ст.український конституціоналізм. Його знаменують насамперед Конституція П. Орлика та конституційні проекти початку XX ст. Конституції відображають стан і долю держави та передують практиці її становлення і розвитку, хоча й не завжди успішно.

Сучасний український конституціоналізм характеризує низка як традиційних, так і нових явищ теоретичного і практичного характеру. Протягом останніх тринадцяти років в Україні було прийнято рід доленосних для держави конституційно-правових актів: Декларація про державний суверенітет України (16.07.90 р.), Акт проголошення незалежності України (24.08.91 р.), укладено Конституційний Договір між Президен­том України та Верховною Радою України (08.06.95 р.), прийнята чинна Контитуція України (28.06.96 р.), проведено два всеукраїнських референдуми (1991 та 2000 рр.), всенародне обговорення проекту Закону "Про внесення змін до Конституції України" (березень - травень 2003 р.) та ряд президентських, парламентських і місцевих виборів. Завдяки конституційним актам і подіям "помаранчевої революції"" в Україні було змінено державний та суспільний лад. Теоретичною основою цих зрушень стали досягнення як національної, так і світової наукової конституційної думки та практики конституційного будівництва.

Предтечу конституційних доктрин майбутнього ми знахо­димо в ідеях божественного, природного права, договірного походження держави, джерел владування, розподілу влад, у вчен­нях про плутократію, тиранію, деспотію, олігархію, демократію, монархію, аристократію, охлократію, побудову державного апарат)', політичні об'єднання, судочинство, правила поведінки правителі:? і підданих, про принципи, мистецтво і функції державного управління, про верховенство права, закону, про правову державу в тощо. З прийняттям Конституції України 28.06.96 р. український конституціоналізм, звичайно, не набув свого завершення. Процес його становлення триває і має знайти своє відображення як у розробці і ухваленні понад 50 конститу­ційних законів, у поступовому вдосконаленні тексту самої Конституції, у здійснені політичної реформи.

З метою забезпечення належного вивчення складного комплексу теоретичних положень галузі конституційного права, а також достатнього сприйняття правових інститутів та право­вих норм і положень, обумовлених чинною Конституцією України, розроблено курс "Конституціоналізм в Україні", що є навчальною дисципліною, яка належить до циклу дисциплін самостійного вибору університету і за методичною характери­стикою є спецкурсом.

В рамках курсу "Конституціоналізм в Україні" розглядаються основні положення Руської Правди, параконституцій Х-ХУІ ст., октройованих конституцій ХУІ-ХУШ ст., Конституції УНР 1918 р., Конституції УСРР 1919 р., Конституції УСРР 1929 р., Конституції УРСР 1937 р., Конституції УРСР 1978 р., Консти­туційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України 1995 р., Конституції України 1996 р. Курс базується на основних положеннях Декларації про державний суверенітет України від 16.07.90 р., Акту незалежності України від 24.08.91р., Консти­туції України 1996 р., нормативно-правових актів Верховної Ради України, Л резидента та Кабінету Міністрів України, а також на

Кравченко В.В., Трофанчук Г.І.

Конституціоналізм в Україні

теоретичних положеннях суспільних юридичних дисциплін, зокрема, історії держави і права, конституційного права, теорії держави і права та інших навчальних дисциплінах. Після опану­вання курсу студенти повинні оволодіти:

• колом наукових засад щодо конституціоналізму в Україні;

• знаннями про новітній конституційний процес в Україні;

• вміннями аналізувати розвиток конституційного процесу та ілюструвати прикладами зміни в чинному законодавстві, що стосуються конституційних реформ;

• навичками коментування юридичних фактів, етапів конституційного процесу.

Найважливішими завданнями курсу є надання студентам глибоких знань та оволодіння ними навичками щодо внесення змін та доповнень до чинної Конституції України і відповідно до Законів України, використання джерел конституціоналізму в Україні.

Тематичний план навчальної дисципліни
	Обсяг годин		Аудиторні заняття				Самостійна
	на семестр						робота
					сс	ге
Тема навчального	ю				І	аж
курсу	циті	X сі	зом	кції	ізаі	ш є*
	^:				актичн	онспеї
					о.
1. Вступ. Українська
конституційна думка і
практика княжої доби
та раннього середньо-
віччя.			4	2	2		3
2. Конституціоналізм
часів Української геть-
манської держави та
його розвиток в умовах
бездержавності.			4	2	2		3
3. Конституційна
теорія і практика
Української національ-
ної держави (1917—
1920 р.)		.-	4	2	2		3
4. Конституціоналізм
в Україні радянської
доби.			2	1	1		4
5. Конституційний
процес в незалежній
Українській державі.			3	1	1	1	4
Разом	0,6	34	17	8	8	1	17

10

Кравченко В.В., ТрофанчукГ.І.

К урс лекцій Вступна лекція

Поняття та функції конституції

Термін "конституція" (від лат. соштійісіо - устрій, установ­лення) у різні часи використовувався у різному значенні. У Стародавньому Римі, наприклад, конституціями іменувалися акти імператорської влади (едикти, декрети, мандати). Кодекс імператора Юстиніана ("Согриз Зигіз сіуіііз") являв собою завершення державно-правового розвитку Римської держави. У середньовічній Європі конституціями називались акти, які закріплювали привілеї та вольності феодалів, інших привілейо­ваних верств населення ("Велика хартія вольностел" 1215 р., Англія; "Великий березневий ордонанс" 1357 р.. Франція; "Золота булла" 1356 р., Німеччина та ін.)

Однак ні в античному світі, ні у середні віки конституції у її сучасному розумшні не існувало. Не було тоді і законів, які могли б стати юридичною основою чинної тоді нормотворчості. Для права багатьох країн був притаманний партикуляризм. Були відсутні акти, які б визначали організацію державної влади, закріплювали певні свободи людини, гарантували її права.

Сучасна наука конституційного права використовує понят­тя "конституція" у двох значеннях: як конституція юридична і як конституція фактична (тобто жива, соціальна).

Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади державного ладу, встановлюють найвищі гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціонування органів публічної влади, встановлюють територіальний устрій держави. При визначені і характеристиці юридичної конституції слід мати на увазі те, що, по-перше, практично в усіх державах світу існують нормативні акти, які іменуються конституціями чи конституційними законами. Але не в усіх з них склався консти­туційний лад, засади якого саме покликана встановлювати

11

Конституціоналізм в Україні

конституція. Тому подібні акти навряд чи можна назвати конституціями. Це, скоріше за все, квазіконституції, оскільки вони не встановлюють незалежної організації державної влади, не забезпечують обмеженість її правом, не гарантують прав і свобод людини і громадянина.

П о-друге, в юриспруденції поряд із терміном "конституція" вживається термін "основний закон". Багато юристів-дослі-дників вживають їх як тотожні (наприклад, представники російської школи конституційного права). Слід зазначити, що такий підхід до тлумачення поняття "конституція" є спроще­ним. Це пояснюється тим, що, з одного боку, конституція може і не мати вицої юридичної сили по відношенню до інших законів держави (як, наприклад, конституція Ізраїлю), з іншого - не всі закони, проголошені державою основними, можна вважати конституціями. Багато з них не встановлюють засад консти­туційного ладу. І нарешті, у деяких країнах (зокрема, мусульманського світу) поняття "конституція" взагалі не пов'язується з юридичним верховенством. Наприклад, в Ірані діє акт, що іменується конституцією, але вища юридична сила там визнається не за ним, а за Кораном.

Виходячи з цього, більш практично-науковим є підхід, який дозволяє розмежувати поняття "конституція", та "основний закон". Тоді конституція може бути відокремленою від квазі­конституції - актів, які лише створюють видимість конституції. З огляду на це більш доречним буде поділ конституцій на формальні та матеріальні.

Форманта (формалізована, формально-юридична) консти­туція являє собою закон або декілька законів. Наприклад, конституці ю Швеції складають чотири акти: "Акт про престоло-спадкування", "Форма правління", Акт про свободу друку", "Основний закон про свободу висловлювань". Вони приймаються в особливо «у порядку і мають найвищу юридичну силу по відно­шенню до і нших актів національного законодавства.

Матеріальна конституція (конституція, яка існує лише у матеріальному смислі) являє собою сукупність законодавчих актів, прийнятих в інші часи, а також судових рішень, конститу­ційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи

12

Кравченко В.В., ТрофанчукГ.І.

Конституціоналізм в Україні

13

організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взгіємовідно-сини з державною владою. Це означає, що акти, які її склада­ють, не наділені вищою юридичною силою по відношенню до інших законів.

Фактична конституція являє собою реальний стан суспіль­них відносин, які є предметом конституційного регулювання. Вона окреслює реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини.

Поділ конституцій на юридичну і фактичну являє собою не результат фантазії юристів-теоретиків. Поява терміну "фактична конституція" пов'язана з тим, що юридична конституція являє певну ідеальну модель устрою держави, взаємовідносин держави і людини. Вона передбачає встановлення певних механізмів обмеження державної влади, захисту людини від свавілля держави. Зрозуміло, що реально діючі механізми таких обмежень внаслідок різних обставин не збігаються з ідеальною моделлю устрою держави. Більше того, юридична і фактична конституції можуть суттєво відрізнятися (як це мало місце, наприклад, в радянських конституціях).

Найпоширенішим є тлумачення терміну "конституція" у його формально-юридичному контексті. Вона розуміється як основний закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принцип організації суспільної влади, закріплюють при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організа­ції і компетенцію органів державної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи.

У переважній більшості країн світу, в тому числі і в Україні, конституція представлена одним актом. Такі конституції іменуються кодифікованими (консолідованими) конституціями. Мається на увазі, що тут конституційні норми зосереджені в одному документі, з яким простіше і зручніше знайомитися, вивчати і аналізувати. Некодифіковані (неконсолідовані) консти­туції складаються з декількох актів, серед яких іноді буває

непросто визначити, які з них є основними, а які - другорядними. Виділяють також юридичні конституції змішаного типу (комбіновані конституції), які складаються із законів (статутів), судових прецедентів, конституційних угод. Прикладом країни з такою конституцією є Велика Британія.

Істерія світового конституційного розвитку

Конституції у їх формально-юридичному значені з'являються у XVII - XVIII ст. під час буржуазно-демократичних революцій, їх поява бу па обумовлена намаганням сил, які прийшли до влади, запровадив належну організацію державної влади. Враховуючи досвід феодального абсолютизму, молода буржуазія намагалася знайти такі державні форми, які б унеможливили або значно ускладнили можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб (кланами) та їх використання у вузько корпоратив­них інтересах.

Важливий внесок у розвиток вчення про конституцію зро­били представники школи "природного права" (Д. Локк та Т. Гоббс - у Англії; Ш. Монтеск' є - у Франції; І. Кант - у Німеч­чині; Т. Пейн - у США та ін.). Вони сформулювали теоретичні положенні, які були використані під час розробки перших писаних конституцій, та зберігають своє значення і сьогодні.

Конституція - це акт, за допомогою якого встановлюється така організація державної влади, яка забезпечує рівність людей у їх правах, захист людини, гарантованість її природних прав і свобод. Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її поділу на три гілки, що ускладнює можливість її узурпації однією із гілок і тим самим створює гарантії захисту людини від свавілля і деспотії. Встановлювати (конституювати) організовану державу може лише народ. Тільки йому належить верховне право вирішувати власну долю. Народ має значні підстави для повалення тиранії, яка діє всупереч його інтересам.

Оскільки конституція є актом установчої влади народу, то вона характеризується найвищою юридичною силою по відно­шенню до інших актів державної влади. Це означає, що жоден

14

Кравченко В.В., Трофанчук Г,І.

Конституціоналізм в Україні

15

орган державної влади не може на свій розсуд змінити консти­туційні положення. За своєю соціально-політичною сутністю конституція є певний компроміс інтересів різних суспільних верств. Вона відтворює існуюче на момент її прийняття співвідношення політичних сил. Конституція - це своєрідний суспільний договір, угода між членами суспільства з приводу встановлення тієї чи іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу на даний час визнана справедливою. Як уже зазначалося, всяка конституція є ні що інше, як суспільний договір. Вона мусить мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору та однозначне тлумачення його положень. Тлумачення конституції і її предмет досить чітко, в лаконічній формі сформульовано у "Декларації прав людини і громадянина" (1789 р., Франція): "Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не здійснено поділу влад, не має конституції".

Історія світового конституційного розвитку охоплює чотири етапи. Перший етап, що включає період з XVII - XVIII ст. і до Першої світової війни, характеризується утворенням буржуазного суспільства в державах Європи та Америки і становленням конституційного ладу. Помітними його рисами є, по-перше, формування англійської конституції, яку започатку­вала "Велика хартія вольностей" (1215 р.) і продовжили "НаЬеаз согриз асі" (1679 р.), "Білль про права" (1689 р.), "Закон про престолоспадкування" (1701 р). По-друге, в цей час з'являються перші формально-юридичні конституції: США — 1787 р., Франції -1791 р., 1793 р., Польщі -1791 р. Вони стали моделлю конституцій інших держав світу.

На першому етапі конституційний процес практично зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В них конституції закріплювали організацію державної влади відпові­дно до принципу розподілу влад у двох його варіантах:

жорсткий поділ влад (американська модель);

"гнучкий" поділ влад (контенинтальна модель).

Другий етап конституційного розвитку (період між Першою та Другою світовою війнами) характеризується значною активізацією конституційної правотворчості у багатьох

країнах світу. Цьому етапові притаманне певне розширення предмета конституційного регулювання. Зокрема до конституції вносяться такі розділи, як "суспільне життя", "господарське життя", "освіта та школа" (Веймарська конституція Німеччини 1919 р.). В конституції Югославії (1921 р.) передбачене право держави втручатися в економічні відносини громадян.

Повне відхилення від загальновизнаних моделей (амери­канської та континентальної) конституцій продемонстрували так звані "соціалістичні конституції (Конституція РФСРР 1918 р., УСРР 1919 р., СРСР1936 р., Монголії 1940 р., Угорщини 1919 р. та ін.) Тут було знівельовано принцип народного суверенітету, відкинуто принцип поділу влад, проігнорований ідеологічний, політичний та економічний плюралізм. Замість цих основопо­ложних конституційних установлень тут на конституційному рівні закріплювалась "влада трудящих", панування соціалістичної власності, підпорядкованість особи міфічним інтересам суспільства і держави, волевиявлення народу через вияв волі керівників партії та ін. Водночас в соціалістичних конституціях, хоч і формально, але все ж розширювався обсяг конституційних свобод людини шляхом закріплення деяких соціально-економічних прав.

Тертій етап конституційного розвитку (1945 р. - кінець 80-х років) пов'язаний з тим, що конституційний процес набуває загальносвітового характеру. До нього підключаються практично всі держави світу. Використовуються різні конституційні моделі (ліберальна, соціалістична, "нова модель", яка втілювалась у країнах, що розвивались). Характерними ознаками цих консти­туцій є: значне розширення сфери державної діяльності; посилення відповідальності держави перед суспільством; підвищення ступеня правового захисту прав і свобод людини.

Нарешті, четвертий етап (з кінця 80-х років і до сьогодення) пов'язаний з ліквідацією тоталітарних і автори­тарних режимів у соціалістичних державах та молодих країнах світу. За період з 1989 р. по 1995 р. було прийнято близько 100 нових конституцій.

16

Кравченко В.В., ТрофанчукГ.І.

Конституціоналізм в Україні

17