Клінічні стоматологічні матеріали

Розрізняють такі клінічні стоматологічні матеріали, які застосовують в ортопедичній стоматології: відбит­кові (еластичні, термопластичні та ін.), фіксувальні та пломбувальні (цементи, композити, амальгами та ін.), сепараційні, протравлювальні (кислоти, гелі), зв'язу­вальні (бондинг-системи).

Основними фіксувальними і пломбувальними мате­ріалами служать різноманітні цементи. їх недоліками є мала адгезія до сталі й дентину (за винятком полікарбоксилатних і склополімерних цементів), а перевага­ми — простота виготовлення, технологічність, деше­визна. Ці позитивні якості зумовлюють їх широке ви­користання в стоматологічній практиці.

Фіксувальні матеріали повинні відповідати таким основним вимогам: 1) мати коефіцієнт лінійного роз­ширення, близький до такого в емалі й дентині зубів; 2) не розчинятися в рідинах ротової порожнини; 3) пе­ребувати в пластичному стані при застосуванні й твер­діти протягом 15 — 30 хв; 4) виявляти стійку адгезію у вологому середовищі до тканин зуба, металу і фарфору; 5) тверднути за наявності води і слини; б) мати малу теплопровідність, щоб тепла чи холодна їжа не діяла на пульпу зуба; 7) бути індиферентними до тканин зу­ба і нешкідливими для організму.

За міжнародною класифікацією виділяють 8 видів цементів: 1) цинкофосфатні; 2) силікатні; 3) силікофосфатні; 4) бактерицидні; 5) евгенольно-цинкові (цинкок-сидевгеиольні; 6) полікарбоксилатні; 7) склополімерні; 8) полімерні. Така класифікація недосконала, бо полі­карбоксилатні й склоіономерні цементи є також полімер­ними. Тому, на нашу думку, цементи слід поділяти так:

I. Звичайні неполімерні: 1) фосфатні; 2) силікатні; 3) силікофосфатні; 4) бактерицидні; 5) цинкоксидевгенольні.

II. Полімерні (на основі акрилатів і епоксидакрилатів): 1) акрилатні; 2)полікарбоксилатні; 3)склоіономерні; 4) композиційні; 5) компомерні (керомери). Крім того, серед полімерних цементів можна виділити герметики (цементи для заповнення фісур): 1) ціанакрилатні; 2) поліуретанові; 3) епоксидакрилатні.

Цинкофосфатний цемент складається з оксидів цин­ку (75—90%) і магнію (до 10%). Для зниження темпе­ратури спікання шихти застосовують невеликі добав­ки (діоксид силіцію). Складові частини порошку спі-кають разом за температури 1000 — 1300 °С протягом 4 — 8 год. Порошок подрібнюють, просівають через си­то з 1000 отворами на 1 см2. Просіяний порошок за­барвлюють у різні відтінки, додаючи певну кількість барвників.

Рідинно-водний розчин ортофосфатної кислоти (58%) містить фосфати цинку, алюмінію і магнію (12%), що частково нейтралізують кислоту і пом'якшують реактив­ність рідини. Зменшення швидкості реакції дозволяє при замішуванні одержати однорідну масу.

Порошок цементу замішують із рідиною на товстій гладенькій скляній пластинці, охолодженій до темпера­тури 18 — 20 °С для ефективного відведення тепла, яке виділяється під час екзотермічної реакції. Замішуван­ня виконують хромованим чи нікельованим (або з нер­жавіючої сталі) шпателем у співвідношенні від 1,8 до 2,2 г порошку на 0,5 мм рідини. На скляну пластинку наносять необхідну кількість рідини і додають четверту частину кількості порошку, ретельно розмішують для повільної нейтралізації кислоти, продовжують замі­шування, додаючи порошок окремими порціями до до­сягнення необхідної консистенції (мал. 25). Час замі­шування повинен бути достатнім для виділення тепла,

Мал. 25. Замішування фосфатного цементу: а — поділ порошку на частини; б — рух шпателя

а маса має бути гладенькою, без грудочок, однорідної консистенції. Тривалість замішування не повинна пере­вищувати 30 с.

Консистенція цементного тіста стає нормальною, ко­ли при відриванні шпателя від пластинки тісто за ним не тягнеться, а відривається, утворюючи зубці висотою не більше ніж 1 мм. Коли консистенція тіста надто гус­та, додавати до нього рідину не можна, бо при цьому порушується процес кристалізації цементу. У такому випадку слід приготувати нову порцію цементу.

Фосфат-цементи починають твердіти через 4—10 хв, а через 1,5 — 2 год твердіння закінчується. Функціо­нальне навантаження на зацементований протез може бути рекомендовано не раніше ніж через 2 год, а при однобічних протезах — тільки через 24 год.

Цинкофосфатні цементи застосовують для фіксації незнімних протезів, ортодонтичних і щелепно-лицевих апаратів, пломбування каналів зубів. їх використову­ють як прокладки, що захищають пульпу зуба, а також при виготовленні пластмасових коронок.

Нині широко застосовують такі фосфат-цементи, як "Адгезор", "Фосфат" і "Уніфакс". Останній цемент одержаний на основі знятого з виробництва цинкофос-фатного цементу "Вісфат" (шляхом додаткового вве­дення в шихту молібденаталюмінію). Призначений для фіксації металокерамічних протезів, відрізняється від фосфатних цементів більшою адгезійною і механічною міцністю. "Уніфакс" подразнює пульпу опорних зубів, що зумовлено виділенням тепла при сполученні оксиду цинку (основної речовини) з ортофосфатною кислотою під час твердіння цементу. Пульпу також подразнює вільна ортофосфатна кислота рідини, яка не повністю прореагувала з порошком.

Зарубіжні цементи. Цемент "Поскал" (фірма "Воко", Німеччина) використовують для ізоляційних про­кладок, "Кронфікс" (фірма "Мерц", Німеччина) і "Фос-фокап" (фірма "Вівадент", Росія) — для фіксації ко­ронок. Фосфат-цемент фірми "Баєр" (Німеччина) та­кож призначений для фіксації коронок.

Силікатний цемент "Силіцин". До складу "Силі-цину" входять порошок (подрібнене скло, яке містить діоксид силіцію — 41% і алюмінію — 31%, оксид ка­лію, фториди натрію і кальцію, кріоліт і барвники) і рідина. Фтористі сполуки додають із метою надати це­менту протикаріозних властивостей. Рідина за властивостями подібна до такої у фосфат-цементів, але містить більше води. Як буферні агенти,

Мал. 26. Замішування силікатного цементу: а — поділ порошку на частини; б — рух шпателя

застосовані фосфати цинку і магнію, тому міняти одну рідину на іншу не можна. Замішують цемент на охоло­дженій скляній пластинці бажано пластмасовим шпате­лем, уводячи зразу половину порошку (мал. 26). Потім додають за 2 —3 рази решту порошку. Тривалість замі­шування — 1 хв (до початку схоплювання цементу). Потрапляння вологи в цемент під час твердіння при­зводить до набухання гельфракції і підвищення роз­чинності пломби. Тому пломбу ізолюють від контакту зі слиною протягом 3 год.

Силікатні цементи застосовують для пломбування переважно передньої групи зубів і премолярів.У зубо-протезуванні вони майже не застосовуються.

Силікофосфатні цементи. " Еркодонт" — суміш 60% фосфат-цементу і 40% силікатного цементу. "Силідонт" - суміш 80% цементу і 20% "Вісфату". Застосо­вуються для пломбування передніх і частини бічних зу­бів (премоляри). У зубопротезній техніці дуже рідко використовуються як допоміжні матеріали.

"Силідонт-2" (Росія) — порошок і рідина, призначе­ний для пломбування премолярів і молярів, контактних поверхонь передніх зубів. Виявляє достатню міцність (120- 140 МПа), добру адгезію і хімічну стійкість.

"Лактодонт" (Росія) — силікофосфатний цемент, який використовують у дитячій стоматології для фікса­ції ортодонтичних апаратів та інших незнімних метале­вих і пластмасових конструкцій.

Бактерицидні цементи — це фосфатні цементи, по­рошок яких містить бактерицидні речовини — сполуки міді або срібла. Забарвлення цементів залежить від їх хімічного складу.

Естетичні властивості мідних і срібних цементів низькі. Поверхня пломб із цих цементів тверда, але лег­ко обробляється. Недоліками мідних і срібних цемен­тів є їх нестійкість. Вони швидко вимиваються із зуба, і їх потрібно відновлювати. Мідні й срібні цементи за­стосовуються переважно для пломбування молочних зу­бів у дітей. Техніка їх застосування така сама, як і ін­ших цементів.

Бактерицидний цемент "Діоксивісфат" (Росія) за­стосовують для фіксації незнімних протезів. Цемент "Аргіл" (Росія) містить домішки порошкового срібла і пігментів. Він виявляє виражену бактерицидну дію. Його також застосовують для фіксації незнімних про­тезів. Слід зазначити, що обидва ці цементи нині вико­ристовують рідко.

Цинкоксидевгенольний цемент. Суміш оксиду цин­ку з евгенолом утворює цемент, що твердне. Він вияв-ляє антисептичні властивості й низьку теплопровідність, добре прилягає до стінок зуба.

Широко застосовується як лікувальна та ізоляційна прокладка, пломбувальний матеріал для тимчасових пломб, а іноді — для тимчасової і постійної фіксації незнімних протезів, пломбування каналів коренів.

Цинкоксидевгенольні цементи можуть бути моди­фіковані (зміцнені) введенням у порошок 10 — 40% ок­сиду алюмінію, природних (каніфоль) чи синтетичних (поліметилметакрилат, полістирол, полікарбонат) по­лімерів, каталізаторів. Рідина — евгенол (із зазначе­ними вище добавками) також містить каталізатор і про­тимікробний агент,

В.Н. Трезубов і співавтори (1999) у цій групі це­ментів виділяють хелатні цементи — суміші оксиду цин­ку й інших оксидів із рідкими хелатними добавками.

Порошок — оксид цинку, оксид алюмінію (20—40%) та інші полімерні добавки. Рідина — ортоетоксилбен-зойна кислота (50 — 66%), евгенол (34 — 50%).

Механізм твердіння цементу остаточно не з'ясова­ний. Припускають, що відбувається утворення хелатних солей під час реакції між кислотою, евгенолом і оксидом цинку. Замішується у співвідношенні 3,5:1 протягом 2 хв. Твердіє в ротовій порожнині протягом 7-13 хв.

Зарубіжні фірми випускають такі цинкоксидевге­нольні цементи: "Воко Темп" і "Циноліт Воко" (Німеч­чина), "Змент", "Кальсинол" і "Темп Бонд" (США), "Репін" (Словакія) та ін.

Полікарбоксилатний (цинкополіакрилатний) це­мент — порошок оксид цинку (термохімічно обробле­ний). Добавки — невелика кількість оксиду магнію і модифікуючих речовин. Рідина — водний розчин полі-акрилової кислоти (32 — 42%) з молекулярною масою 25 000 — 50 000. Порошок швидко (без залишку) реагує з рідиною, і швидко досягається нейтральне значення рН. Основна перевага полікарбоксилатного цементу порівня­но з традиційними — його здатність хімічно зв'язувати­ся з емаллю і дентином завдяки хелатному сполученню карбоксильних груп поліакрилової кислоти з кальцієм на поверхні тканин зуба і протеїном дентину у вологому середовищі. Комплекси, утворені полікарбоксилатним цементом із протеїном, обмежують навіть мінімальну дифузію і прохідність дентинних канальців, які є фізіо­логічним бар'єром пульпи. Твердіння цього цементу практично не супроводжується екзотермічною реакцією. Він повністю нешкідливий для організму, що підтвер­джують токсикологічні дослідження.

Недоліками полікарбоксилатного цементу є невели­ка міцність на стискання і тривалий період заключного твердіння (10—12 год). Полікарбоксилатні цементи за­стосовують для фіксації иезнімних протезів, ортодон-тичних і щелепно-лицевих апаратів, шин, підкладок при пломбуванні зубів, особливо в дітей. Полікарбоксилат­ний стоматологічний цемент випускають у Росії. Поро­шок — суміш модифікованого оксиду цинку і безвод­ного порошку поліакрилової кислоти. Рідина — дис­тильована вода. Для фіксації коронок і мостоподібних протезів призначені цементи "Сельфаст" (фірма "Септодент", Франція), "Вітремер" (фірма "ЗМ", США), "Карбоко" (фірма "Воко", Німеччина) та ін.

Склополімерний цемент — високоіонізовані полі­мери, які можуть утворювати міцні (на молекулярному рівні) зв'язки з апатитами емалі зубів і виявляють адге­зію до колагену і дентину.

Порошок цементу — алюмосилікатне скло, яке одер­жують плавленням фосфату алюмінію. Особлива ува­га приділяється співвідношенню силіцій — алюміній і фтор — алюміній, які визначають твердіння цементу. Рідина — суміш 50% водного розчину співполімеру по-ліакрилгліколієвої або іншої полікарбонової кислоти і 5% винної кислоти. У деяких матеріалах співполімер додають до порошку, а рідина містить тільки кислоту. В інших матеріалах усі інгредієнти містяться в порош­ку, а рідиною служить дистильована вода. Співвідно­шення порошку і рідини у звичайних склополімерних цементів складає 3:1.

Адгезія цих цементів поліпшується в разі обробки (до цементування) тканин зуба 5% лимонною кисло­тою. Завдяки хімічному зв'язку склополімерного цемен­ту з емаллю і дентином його адгезія і крайове приля­гання значно перевищує такі показники в силікатних цементів. Крім того, він менше подразнює пульпу зуба, біологічно сумісний із його твердими тканинами, а та­кож здатний виділяти фтор (протикаріозна дія). Скло-полімерні цементи широко застосовують для фіксації незнімних протезів і пломбування зубів.

Нині випускають цементи, порошок яких змішуєть­ся з дистильованою водою. Переваги їх очевидні — ви­ключається ситуація, коли закінчується порошок або рідина, і залишки комплекту доводиться викидати. У цих цементах поліакрилова кислота введена до складу порошку.

Полімерні цементи. Розрізняють дві основні групи полімерних цементів: ненаповнені й наповнені, або ком­позитні.

Акрилові пломбувальні матеріали АСТ-2, "Норакрил" та ін. Порошок —полімер (дрібнодис­персний суспензійний замутнений і забарвлений полі-метилметакрилат з активатором). Рідина — мономер або суміш акрилових мономерів з активатором, інгібітором і зшивагентохм. Акрилові цементи (самотвердіючі плас­тмаси) застосовували для пломбування зубів, іноді — для лагодження металоакрилових незнімних протезів у ротовій порожнині. Тимчасові коронки, які застосову­ють при виготовленні металокерамічних і керамічних (фарфорових) незнімних протезів, виготовляють із по­лімерних матеріалів. Зарубіжні фірми випускають та­кі пластмаси для тимчасових коронок: "Снап" (фірма "Парцель", США), "Таб-2000" (фірма "Керр", США). Обидві маси самополімеризуються. Швидкотвердіючий матеріал "Скутан" твердне за 5 — 7 хв. Тимчасові корон­ки фіксують на зубах "Реліном", цинкевгенольною пас­тою чи іншими цементами.

При застосуванні адгезивних мостоподібних проте­зів, вестибулярних накладок (вінірів) і замкових кріп- день (брекетів) виникають великі труднощі, пов'язані з їх фіксацією. Традиційні цементи не мають необхід­ної міцності на розрив і достатньої адгезії до протезів І твердих тканин зуба. Це обумовило створення полімер­них фіксувальних матеріалів на основі суміші акрило­вих і епоксидних смол.

У 1956 p. R.L Bowen синтезував і запропонував но­ву органічну основу для композиційних матеріалів -продукт взаємодії епоксидних і акрилових смол (ад-дукт). Суть реакції одержання аддукту — заміщення гідроксильних груп у молекулі епоксидної смоли мета-криловими. Так створюється гібридна молекула, яка по-лімеризується по метакриловим групам (системі, при­таманній самотвердіючим пластмасам).

Композит складається з двох основних компонентів матриці, яка формує структурну основу композиційно­го матеріалу, і наповнювача.

Стоматологічні композити — полімерокера-мічні матеріали, в яких метакрилатні й диметакрилатні мономери, полімеризуючись, формують матрицю, а час­точки скла, кераміки або склокераміки служать напов­нювачем.

Найчастіше використовують диметакрилатні моно­мери.

Основою адгезійного зв'язку між неорганічним на­повнювачем і органічною матрицею служать спеціальні речовини для покриття поверхні наповнювача — апре­туючі речовини (апрети), які забезпечують хімічний зв'язок поверхні часточок наповнювача з органічним полімером, що різко підвищує міцність композиційного матеріалу. Як апрети застосовують "Акросил", "Вініл-силан" та інші матеріали.

Композити за складом поділяють па три групи: 1) звичайні — розмір часточок наповнювача становить 8—12 мкм; 2) мікроиаповнені — розмір часточок ста­новить 0,04 — 0,4 мкм; 3) гібридні — розмір часточок становить 1 мкм. За способом твердіння розрізняють композити хімічного твердіння і такі, що твердіють на світлі. Композити хімічного твердіння, як правило, бу-вають типу "паста —паста" і "порошок —рідина". Ком­позити, що твердіють на світлі, як правило, складають­ся з однієї пасти.

До звичайних композитів відносять "Евікрол", "Епакрил", "Консайз", до мікронаповнених — "Ізопаст", "Дурафіл", "Евікрол Антемор", до гібридних — "Сто-мадент", "Евікрол", "Евікрол моляр". Гібридні компо­зити мають позитивні якості звичайних і мікронаповне­них і не мають їх недоліків.

Композити випускаються промисловістю в упаков­ках трьох видів: 1) дві пасти; 2) паста і рідина; 3) по­рошок і рідина.

Композити мають кращі властивості, ніж інші плом-бувально-фіксувальні матеріали. Завдяки наповнювачу і високомолекулярній зв'язувальній речовині усадка композитів в 1,7 разу менша, ніж акрилових ненапов-нених матеріалів. Коефіцієнт термічного розширення композитів у 4 рази менший, вони в 5 разів жорсткіші за акрилати. У разі застосування протравлювача ком­позити І акрилові матеріали виявляють однакову адге­зію. Наповнені кварцом композити більш зносостійкі, ніж ті, що містять скляний наповнювач. Апретування наповнювача вдвічі підвищує зносостійкість матеріалу.

Останнім часом для відновлення дефектів твердих тканин зуба після травми (особливо різального краю і кута зуба) застосовують такі композиційні матеріали, як "Карбодент", "Евікрол", "Консайз", "Стомадент", "Призма Ті-Ш-Ейч" та ін. Композити використовують для виготовлення незнімних комбінованих протезів — металопластмасових коронок.

Композиційні матеріали відрізняються від традицій­них пломбувальних матеріалів більшою міцністю на стискання, розтягування і згин. За коефіцієнтом залом­лення світла, прозорістю і величиною теплового роз­ширення вони близькі до твердих тканин зуба. Крім того, ці матеріали високоестетичні і малотоксичні.

Для надійної фіксації протезів емаль і дентин про­травлюють кислотою (ортофосфатною, лимонною). По­верхні зуба покривають поверхнево-активними співполімерами, здатними сполучатися з атомами кальцію на поверхні твердих тканин зуба і співполімеризуватися з матрицею цементу, утворюючи проміжний шар між зу­бом і цементом. Такі системи (матеріали) називають бондинг-системами (скорочено бондинг).

Протравлювачі й бондинг-системи є компонентами композиційних пломбувальних матеріалів, які застосо­вують для фіксації металевих, комбінованих і кераміч­них незнімних протезів і апаратів. В ортодонтії їх ви­користовують для кріплення брекетів, гачків, штанг.

Акрилоксид — порошок, суміш дрібнодисперсного суспензійного подвійного співполімеру (метилметакри­лату і бутилметакрилату) і наповнювача (активованого подрібненого кварцу — до 10%). Замутнювач — діоксид титану.

Рідина — суміш метилметакрилату, метакрильова-ної епоксидної смоли, метакрилової кислоти, етилового спирту, диметилпаратолуїдину і гідрохінону.

Препарат виявляє добру адгезію, має високі фізи-ко-хімічні і механічні показники. Призначений для ви­готовлення вкладок, одноетапного виготовлення ліка­рем пластмасових тимчасових коронок, штифтових зу­бів, ортодонтичних і щелепно-лицевих апаратів.

"Карбодент". Порошок — потрійний співполімер метилметакрилату, бутилметакрилату і метакрилової кис­лоти, апретований силаном. Мінеральний наповнювач — кварц (40%). Порошок містить також оксид цинку і пер-оксид бензоїлу. Рідина — метилметакрилат, який міс­тить аддукт епоксидної смоли і метакрилової кислоти, диметилпаратолуоїдин (стабілізатор). Уведення значної кількості наповнювача підвищує його механічні власти­вості. Матеріал має високі естетичні властивості. При­значений для пломбування передніх і жувальних зубів. У зубопротезуванні майже не застосовується.

Епоксидні пломбувальні матеріали. "Дентоксид" складається з епоксидної смоли ЕД-5, твердника (орто-оксифенілметилендіамін) і наповнювача (фарфорове борошно). За своїми фізико-хімічними властивостями епоксидні пломбувальні матеріали кращі, ніж цемен-ти, і близькі до амальгам. Недоліки цих цементів такі: складність приготування пломбувальної маси, втрата первинного кольору (пожовтіння або побіління їх по­верхневого шару). "Дентоксид" і подібні матеріали цієї . групи ("Еподент" та ін.) у зубопротезній техніці майже не застосовують.

"Евікрол" (фірма "Дентсплай", Чехія) — двоком­понентний композиційний пломбувальний матеріал по­рошок—рідина. Порошок апретований силаном, напов­нювач — кварц. Порошок містить ініціатор. Рідина — розчин олігомеру. Має високі фізико-хімічні показни­ки; усадка невелика (0,3%). У комплекті є розчин для протравлювання емалі (50% розчин ортофосфатної кис­лоти). Тривалість замішування матеріалу — 30 — 40 с, час твердіння в ротовій порожнині — 1 хв. Основне призначення "Евікролу" — відновлення дефектів у по­рожнинах зуба (III —V класів за Блеком). Він може за­стосовуватися в зубопротезуванні для лагодження ме-талоакрилових незнімних протезів (фасеток) у ротовій порожнині.

Матеріали "Адаптик консайз" (США) і "Космік" (Німеччина) випускаються в упаковках "паста —паста". Для забезпечення кращої адгезії препарату до поверхні зуба застосовують спеціальний лак, який наносять тон­ким шаром на протравлену поверхню препарованого зу­ба перед його пломбуванням. Ці матеріали застосову­ють для пломбування зубів.

Усі великі фірми-виробники стоматологічних мате­ріалів випускають багато різноманітних полімерних це­ментів: "Дуаль цемент" і "Варіолінк" (фірма "Вівадент", Німеччина), "Резимент" (фірма "Септодент", Франція), "Біфікс" і "Ф-21" (фірма "Воко", Німеччина). Як пра­вило, ці цементи мають подвійний механізм твердін­ня: полімеризація під дією променів галогенової лампи (УФЛ) і хімічна реакція.

"Дуаль цемент" (Німеччина) призначений для фік­сації вкладок, вестибулярних накладок (вінірів, адге-зивних протезів і коронок). Цемент "Ф-21" (Німеччи­на) застосовується так само, як "Дуаль цемент".

У наш час зарубіжні країни випускають багато плом-бувальних і реставраційних композиційних матеріалів світлового і хімічного твердіння. До матеріалів світло­вого твердіння належать : "Дайрскт ап" (двох видів), "Стартер Пакт" і "Рефіл" (Німеччина) та ін. До цієї групи відносять матеріал "Унірест" (фірма "Стома-дент", Росія).

До композитних матеріалів хімічного твердіння нале­жать "Композит" (фірма "Альфадент", США), "Приз­ма", "Призма С" і "Призмафіл" (фірма "Стомадент", Росія) та ін.

Останнім часом все частіше застосовують компоме­ри — матеріали, які поєднують властивості (міцність) композиційних матеріалів і склоіономерних цементів (адгезія до твердих тканин зуба і виділення фтору). Вони складаються з двох основних компонентів — ди-метилакрилатного мономера з двома карбоксильними групами і наповнювача, схожого на скляний компонент склоіономерів. Компомери, в яких наповнювачем слу­жить кераміка, називають керамерами.

Компомери недостатньо міцно з'єднуються з твер­дими тканинами зуба, що обумовлює необхідність засто­сування протравлювачів, бондингів та ін. Компомерні матеріали мають менші коефіцієнт еластичності, комп­ресійну силу, міцність на згин, твердість і більшу зно­шуваність, ніж гібридні склоіономери, однак вони ви­являють достатню біосумісність.

Представники таких цементів — це "Дайрект-цем" (фірма "Дентсплай", США), "Комоглас" (фірма "Ві­вадент", Німеччина) та ін.

Для фіксації вкладок, коронок і мостоподібних про­тезів застосовують компомери "Стартер Кіт" та "Рефіл пувдер" (фірма "Дентсплай", Німеччина).

Для виготовлення безметалевих незнімних протезів (вініри, коронки, армовані мостоподібні протези) за­стосовують системи типу полікераміки з каркасом із во­локон "Таргіс", "Вектрис" (фірма "Івоклар плюс", Ліх­тенштейн), "Скульптура" і "Фібрскор" (фірма "Пен-трон", США) та ін.

"Таргіс" і "Вектрис" — матеріали світлового твер­діння зі складною органічною матрицею (20 — 25%) і спланованим керамічним наповнювачем (75 — 80%).

У комплекті таких систем є керомер ("Таргіс", "Скульптура" та ін.), волокна для каркасу — скляні, керамічні, поліетиленові ("Вектрис", "Фібрекор" та ін.). Заготовки каркасу — жмут поздовжньо розміщених волокон та багатошарова тканина різної конфігурації, просочені композитом.

"Скульптура" і "Фібрекор" відрізняються від інших подібних систем високою міцністю, низьким показни­ком стирання зубів-антагоністів (0,52 мкм за 1 рік), ви­сокою кольоростійкістю.

Показання до застосування описаних вище систем такі: 1) безкаркасні конструкції: вкладки, вініри, корон­ки передніх зубів; 2) каркасні конструкції із застосу­ванням "Таргіс" і "Вектрис": коронки бічних і перед­ніх зубів, мостоподібні армовані протези на коронках та імплантатах, облицювання "Таргісом" металевих ли­тих коронок і мо стоп оді б них протезів.

Амальгама — сплав ртуті з одним або кількома ме­талами. При змішуванні ртуті, яка за кімнатної темпера­тури перебуває в рідкому стані, або галію з твердими сплавами металів утворюються пластичні швидкотвер-діючі сплави. Цей процес називають амальгуванням. Залежно від вмісту ртуті та інших металів амальгами за температури 37 °С можуть бути рідкими, напіврід­кими і твердими. Процес утворення амальгами поля­гає в змочуванні металу ртуттю, після чого вони дифун­дують, утворюючи сплав. При цьому виникає і хімічний зв'язок металу з ртуттю.

У стоматології широко застосовують срібну та гало-дентову амальгами, рідше — мідну.

"Галодент М". Порошок — дрібнодисперсний сплав міді з оловом, рідина — евтектичний сплав галію з оло­вом. Температура плавлення його становить 16 °С. За кімнатної температури "Галодент М" перебуває в рід­кому стані. У комплекті є порошок, рідина в крапель- ниці, пластмасові мірники для порошку і рідини, одно­разові поліетиленові капсули для змішування маси в амальгамозмішувачі. Формувальну масу одержують змі­шуванням порошку і рідини в співвідношенні 1:1 про­тягом 20 — 30 с. Маса починає твердіти через 4 хв, пов­ністю твердіє через 15 хв. За фізико-механічними влас­тивостями "Галодент М" не поступається срібній амаль­гамі. Застосовується для пломбування зубів у дорослих і дітей, у зубопротезуванні — для виготовлення комбі­нованих моделей.

Мідна амальгама випускається у вигляді напівфаб­рикату — невеликих квадратних пластинок, які міс­тять мідь (32-37%), ртуть (59-66%) і цинк (2-4%). Пластинки в спеціальній ложечці розігрівають над по­лум'ям пальника до появи на їх поверхні краплинок ртуті, а потім розтирають у ступці. Надлишок ртуті легко видаляється відтисканням амальгами, загорнутої в шматочок матерії. Мідна амальгама для пломбування зубів не застосовується, може використовуватися для виготовлення комбінованих моделей.

Срібна амальгама. Порошок — дрібна металева стружка або гранули. Містить срібло (69,3%), олово (28%), мідь (2,7%). Відомі також сплави, які містять невелику кількість золота, індію, фтору. Приготування амальгами проводять за температури (22 ± 2) °С за ін­струкцією, де вказано співвідношення сплаву і ртуті, а також тривалість змішування в амальгамозмішувачі. Надлишок ртуті видаляють відтисканням амальгами в замші чи полотні (або пальцями, надягнувши гумові рукавички). Амальгама в момент застосування повинна бути пластичною.

Ртуть летюча за кімнатної температури, а її пари ду­же токсичні навіть у малих концентраціях. Це вимагає дотримання правил техніки безпеки при застосуванні амальгами. Робота з ртуттю повинна проводитися на робочих місцях із вентиляцією.

У зуботехнічних лабораторіях амальгами викорис­товують для виготовлення моделей при протезуванні вкладками, півкоронками, штифтовими зубами. Моде­лі з амальгами вирізняються великою міцністю.

Усі амальгами стійкі до дії слабких кислот і лугів. Механічна міцність амальгам вища, ніж цементів. Опір розтягуванню і стисканню становить 1200—2500 кгс/см² (цементів — 250 — 400 кгс/см²), твердість амальгам за Віккерсом — від 70 до 100 кгс/мм² (найтвердіших си­лікатних цементів — від 65 до 80 кгс/мм²).

Фірма "Зеніт" (Німеччина) випускає срібну амаль­гаму "Тіне Т". Вона містить 60% срібла, 27% цинку, 10% міді.

Запитання для самостійної підготовки

1. Які матеріали відносять до фіксувальних і пломбувальних?

1. Переваги і недоліки основних цементів.

2. Вимоги до фіксувальних матеріалів.

3. Класифікація цементів, які застосовують у стома­тологічній практиці.

4. Призначення і технологія застосування фосфатно­го і фосфатно-силікатного цементів.

5. Основні компоненти цинкоксидевгенольного цемен­ту. Його застосування в ортопедичній стоматології.

6. Склад полікарбоксилатного цементу. Його позитив­ні властивості й застосування в стоматологічній практиці.

7. Особливості будови склоіономерних цементів, їх властивості. Чим обумовлена антикорозійна дія цих цементів?

8. Бактерицидні цементи. їх недоліки і перспективи застосування.

10. Полімерні цементи. Їх види, основні компоненти.

11. Основні компоненти наповнених (композитних) це­ментів. Види наповнювачів і зв'язувальних речовин.

12. Що таке аддукт? Суть реакції одержання аддукту.

13. Призначення апретів.

14. Види композитів, які випускає стоматологічна про­мисловість.

15. Що таке композити світлового твердіння? Їх засто­сування.

16. Способи підвищення адгезії композитів.

17. Що таке компомери? їх властивості.

18. Амальгами. їх властивості й види.

19. Способи приготування амальгам. Їх застосування в зубопротезуванні.

20. Поясніть необхідність суворого дотримання правил техніки безпеки в процесі виготовлення і застосу­вання амальгам.

21. Що таке "Галодент М"? Його застосування в зубопротезуванні.