4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) .

Статтею 1209 ЦК України встановлено підстави відшкодуван­ня шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Так, продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологіч­них, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а та­кож від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних від­носинах.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (пос­луг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або по­рушення потерпілим правил користування або зберігання то­вару (результатів робіт, послуг).

Потерпілий на власний розсуд вирішує до кого саме із мож­ливих суб'єктів відповідальності (до продавця або виготовлю­вача товару) пред'явити позов про відшкодування шкоди, зав­даної внаслідок недоліків товару.

Проте шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встанов­лених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготов­лення товару, виконання роботи (надання послуги).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також, якщо:

1) на порушення вимог закону не встановлено строку при­датності товару, роботи (послуги);

2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконан­ня цих дій.

Самостійна робота – 12 год.

1. Загальна характеристика державного захисту прав споживачів у зарубіжних країнах. Правові наслідки порушення умов договору щодо кількості товару.

   Загальна характеристика державного захисту прав споживачів у зарубіжних країнах

Для того, щоб проаналізувати, наскільки ефективний держа­вний захист прав споживачів в Україні, необхідно порівняти її з іншими країнами. Для прикладу візьмемо декілька країн СНД.

Так, Закон Республіки Білорусь «Про захист прав спожива­чів» закріплює право споживачів звертатися до уповноважених державних органів для захисту законних інтересів. Закон наділяє декілька федеральних органів спеціальними повноваженнями в сфері захисту споживачів. Спеціально уповноваженими є: Депар­тамент економічного контролю при Раді Міністрів Республіки Бі­лорусь, Державний Комітет Республіки Білорусь із антимонопо­льної політики, Комітет зі стандартизації, метрології і сертифіка­ції при Раді Міністрів Республіки Білорусь, Міністерство охорони здоров'я Республіки Білорусь, Міністерство торгівлі Республіки Білорусь, Державний Комітет Республіки Білорусь з екології.

Крім того, органи державного управління в межах своєї компете­нції можуть здійснювати контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів. Акти спеціально уповноважених ор­ганів є обов'язковими для всіх організацій, незалежно від їх форм власності [90].

У Законі Грузії «Про захист прав споживачів» закріплено два рівні захисту прав споживачів: спеціально уповноваженими орга­нами федеральної влади і місцевими органами. На федеральному рівні функції контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів покладені на антимонопольний орган Грузії. Реа­лізовуючи контрольні функції, антимонопольний орган має право присікати несумлінну конкуренцію на ринку споживчих товарів, виносити обов'язкові для виконання розпорядження господарюю­чим суб'єктам про усунення порушень прав споживачів, пред'яв­ляти в суди позови до продавців, виробників, виконавців у разі порушень прав споживачів. Крім того, певними правами у сфері забезпечення безпеки споживачів наділений Департамент стандар­тизації і метрології, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, Міністерство природи та охорони навколишнього середо­вища. Місцеві органи захисту прав споживачів не мають практич­но ніяких повноважень. Вони розглядають скарги споживачів і при виявленні недоліків в продукції або виявленні небезпечної продукції вживають відповідних заходів. Подібне формулювання дуже розпливчасте. Ймовірно, на місцевому рівні повинні прийма­тися певні нормативні документи, які більш конкретно регламен­тують діяльність місцевих органів і нададуть їм реальні повнова­ження щодо захисту прав споживачів [90].

Законом «Про захист прав споживачів» Казахстану функції щодо захисту інтересів споживачів були покладені на всі органи державного управління. В основному ці органи здійснюють конт­роль за дотриманням законодавства і забезпеченням прав спожи­вачів у різних сферах економіки, створюють і контролюють сис­тему забезпечення безпеки товарів (робіт, послуг) і виконують ряд інших координуючих контрольних функцій [21].

Закон Молдови «Про захист прав споживачів» не передба­чає ніяких спеціальних органік, які захищають інтереси спожива­чів. У чакопі міститься лише декларація прав споживачів на дер­жавний захист своїх інтересів. Крім того, законом був закріплений обов'язок уряду захищати внутрішній ринок і інтереси спо­живачів [32].

Закон Росії «Про захист прав споживачів», так само як і за­кон Грузії, закріплює дворівневу систему державного захисту прав споживачів. Перш за все, це було пов'язано з федеральною структурою держави. Федеральні і місцеві виконавчі органи не знаходяться в якій-небудь залежності один від одного. І федера­льні, і місцеві органи мають право звернутися з позовом до суду на користь конкретних споживачів.

На федеральному рівні основні функції щодо захисту спо­живачів були покладені на федеральний антимонопольний орган. Повноваження цього органу досить детально закріплені в законі. Вони включають і функції контролю за дотриманням законодав­ства, і участь в розробці нового законодавства, і процедури вжи­вання санкцій до порушників законодавства про захист прав спо­живачів, а також ряд інших функцій. Окрім антимонопольного органу певною правомочністю по забезпеченню інтересів спожи­вачів володіють федеральні органи, які здійснюють контроль за якістю і безпекою товарів (робіт, послуг). Повноваження цих ор­ганів також досить детально були сформульовані в законі. Особ­ливістю діяльності федеральних органів в Росії є наявність тери­торіальних відділень у всіх 89 суб'єктах федерації (в Україні у всіх 24 областях, в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі). Федеральна підлеглість територіальних відділень робить їх незалежними від місцевої влади. На місцевому рівні повноваження щодо захисту інтересів споживачів покладаються на спеціально створювані органи з питань захисту прав спожива­чів при місцевих адміністраціях. Повноваження цих органів та­кож закріплюються в законі [14]. Вони більш обмежені ніж пов­новаження федеральних органів, але в основному дозволяють оперативно реагувати на будь-які порушення прав споживачів діючими на території регіону продавцями (виробниками, вико­навцями). Такі органи створюються у всіх регіонах: великих міс­тах і маленьких населених пунктах, отже, вони ближче за всіх до реальних проблем місцевого населення.

На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що в Україні досить ефективний захист прав споживачів з боку держави. А наш спеціального уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів в порівнянні з іншими країнами СНД, має досить широкі повноваження щодо за­безпечення прав споживачів у країні. На нього покладаються не тільки контрольні функції, але і надані конкретні повноваження по проведенню перевірок, забороні реалізації продукції, припиненню діяльності суб'єктів господарювання, накладенню штрафів і залу­ченню до відповідальності винних осіб. Особливістю Закону України «Про захист прав споживачів» є те, що окрім повнова­жень державних органів із захисту прав споживачів, в ньому за­кріплюються обов'язки і відповідальність службових осіб органів виконавчої влади, які здійснюють захист прав споживачів і поря­док розгляду скарг на дії і рішення цих органів. Крім того, тут по­значені принципи взаємовідносин органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів з правоохоронними органами.

Що стосується міжнародної співпраці, Держпотребстандарт України вживає заходів до налагодження двосторонньої співпраці і укладання міжнародних договорів у сфері захисту прав споживачів.

Так, з метою налагодження співпраці відносно адаптації Української законодавчої бази у сфері захисту прав споживачів до Європейських норм і правил, введення політики корпоратив­ної соціальної відповідальності виробників і постачальників, об­міну досвідом у цій сфері протягом 2005 року було укладено 5 міжнародних договорів:

1) Угода між Держпотребстандартом України і Національ­ною радою захисту прав споживачів при Міністерстві юстиції Литовської Республіки;

2) Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Литовсь­кої Республіки про співпрацю у сфері стандартизації, метрології і оцінці відповідності;

3) Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Йор­данського Хашимітського Королівства про співпрацю у сфері стандартизації, метрології, оцінці відповідності, якості і акреди­тації;

4) Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Сірій­ської Арабської Республіки про співпрацю у сфері стандартизації, метрології, оцінці відповідності якості;

5) Меморандум про взаєморозуміння у сфері стандартизації, метрології, оцінцівідповідності якості між Держпотребстандар­том України і Бюро Індійських стандартів.