9.3. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

Відповідно до Закону України «Про захист прав спожи­вачів» у разі порушення законодавства про захист прав спо­живачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції вихо­дячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти від­сотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації пар­тії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифі­кації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката від­повідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одер­жаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна спожи­вачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для ре­алізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт гос­подарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним держав­ним органом для виготовлення та реалізації (виконання, на­дання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про пра­вила і умови безпечного його використання - у розмірі ста від­сотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у роз­мірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчас­ної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної ро­боти, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до зако­ну суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально упов­новаженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав спо­живачів та структурного підрозділу з питань захисту прав спо­живачів органу місцевого самоврядування у проведенні пере­вірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній кален­дарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису поса­дових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої вла­ди у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для ре­алізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконав­цем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одно­го до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих пос­луг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суми штрафів зараховуються до державного бюджету. По­рядок їх стягнення визначається постановою Кабінету Мініст­рів України від 17 серпня 2002 р. N 1177 «Про затвердження Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів».

Накладати на суб'єктів господарювання штрафи, передба­чені Положенням, мають право Голова Держстандарту, його заступники, начальники територіальних органів Держстан­дарту та їх заступники.

Рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наяв­ності порушень, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, ко­ли, незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта госпо­дарської діяльності про місце і час розгляду справи, від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший і другий примірники залишаються у Держстандарті або його територіальному органі, який прий­няв постанову про накладення штрафу, третій примірник у 3-денний термін після її прийняття надсилається суб'єкту господарської діяльності або видається його представнику під розписку.

Суб'єкт господарської діяльності перераховує суму штрафу до державного бюджету у 15-денний термін після отримання постанови, про що протягом трьох днів письмово повідомляє Держстандарт або його територіальний орган, який наклав штраф, із зазначенням номера і дати платіжного доручення. У разі оскарження постанови штраф повинен бути сплачений не пізніш як через 15 днів після повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення штрафу обов'язкова для вико­нання суб'єктом господарської діяльності. У разі невиконання зазначеної постанови сума штрафу стягується в установлено­му законодавством порядку.

Не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, якщо її не було звернуто до виконання протягом одного року з дня прийняття.

Сплата передбачених штрафів не звільняє суб'єктів госпо­дарської діяльності від обов'язків відшкодування в установле­ному порядку споживачам майнових і моральних збитків, які виникли внаслідок порушення законодавства про захист прав споживачів.

Постанову про накладення штрафу за порушення законода­вства про захист прав споживачів може бути оскаржено суб'єктом господарської діяльності до Держстандарту або до господарського суду.