2. Право споживача на безпеку продукції (товарів, робіт).

Застосування в повсякденному житті різних механізмів, що можуть вийти з-під контролю людини, не дозволяє цілком виклю­чити заподіяння шкоди. Щоб мінімізувати можливість виникнення шкоди при реалізації товарів, Закон надає великого значення реалі­зації права споживачів на безпеку.

Право споживачів на безпеку означає, що товар (робота, по­слуга) при звичайних умовах його використання, збереження, транспортування й утилізації повинний бути безпечним для жит­тя, здоров'я споживача, навколишнього середовища і не заподію­вати шкоди майну споживача.

Закон передбачає ряд заходів, спрямованих на запобігання заподіяння шкоди життю і здоров'ю споживачів. Умовно ці захо­ди можна поділити на дві групи:

- заходи, спрямовані на недопущення надходження в обо­рот товарів, що можуть заподіяти споживачам шкоду;

- заходи щодо запобігання нанесення шкоди товарами, що вже реалізуються споживачам.

Проводячи заходи першої групи, держава встановлює обо­в'язкові вимоги, яким повинні відповідати товари, реалізовані споживачам. Ці вимоги містяться в стандартах, вони підлягають обов'язковому дотриманню. Контроль за дотриманням цих вимог покладається на державні органи, насамперед на виконавчі орга­ни зі стандартизації, метрології, органи санітарно-епідеміологічного нагляду тощо. Додатковою перешкодою над­ходження в продаж небезпечних товарів є державна система сер­тифікації.

Ще однією гарантією забезпечення безпеки для життя, здо­ров'я і майна споживача при використовуванні ним товарів, є передбачений Законом обов'язок виробника в необхідних випадках розробити і вказати в супровідній документації на товар, на етикетці, маркуванням або іншим способом спеціальні правила ▪ використання товару, його ▪ збереження, ▪ транспортування й ▪ утилізації і довести ці правила до відома споживача.

Продукція, на яку актами законодавства або іншими норма­тивними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо за­безпечення безпеки для життя, здоров'я споживачів, їх майна, на­вколишнього природного середовища і передбачено нанесення національного знака відповідності, повинна пройти встановлену процедуру оцінки відповідності. Виробник має право маркувати продукцію національним знаком відповідності за наявності де­кларації про відповідність та/або сертифіката відповідності, ви­даних згідно із законодавством.

Якщо встановлено, що при додержанні споживачем правил використання, зберігання чи транспортування товарів (наслідків робіт) вони завдають або можуть завдати шкоду життю, здо­ров'ю, майну споживача чи навколишньому природному середо­вищу, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний негайно припинити їх виробництво (реалізацію) до усунення причин за­подіяння шкоди, а в необхідних випадках - вжити заходів щодо вилучення їх з обороту та відкликання від споживачів.

Створюючи новий (модернізований) товар, розробник пови­нний подати технічну документацію відповідному органу для про­ведення державної експертизи на його відповідність вимогам що­до безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навко­лишнього природного середовища.

Виробник (виконавець) зобов'язаний інформувати спожива­ча про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці позначень.

Європейська Рада 27.01.77р. відкрила для підписання Страсбурзьку конвенцію про відповідальність за продукти у ви­падку заподіяння ними тілесної шкоди або смерті. Положення цієї Конвенції були сприйняті в Україні Законом «Про якість і безпеку харчової продукції і продовольчої сировини». Він передбачає обов'язкову вимогу до виготовлювача вказувати на етикетці ▪ повне найменування продукції, ▪ склад, ▪ найменування й адресу виготовлювача, інші реквізити (усього 13 позицій), за якими можна безпомилково визначити, яка це продукція.

Отже, що стосується харчових продуктів, їхня безпека - це відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергічної або іншої несприятливої для організму людини дії харчових продук­тів при їхньому споживанні в загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються Міністерством охорони здоров'я Украї­ни (ст. 1 Законові України «Про якість і безпеку харчових проду­ктів і продовольчої сировини»).

Можна виділити наступні способи забезпечення безпеки продуктів харчування:

1) розробка і затвердження стандартів, екологічних норма­тивів, технічних умов;

2) державна реєстрація пестицидів і агрохімікатів, за умови, наявності методик визначення залишкової кількості препаратів у сільськогосподарській продукції, харчових продуктах;

3) сертифікація;

4) здійснення державного нагляду за дотриманням стандар­тів, норм і правил у цій сфері;

5) здійснення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного і рослинного походження;

6) контроль за експортом та імпортом;

7) здійснення радіологічного і токсикологічного контролю продуктів харчування на ринках, м'ясокомбінатах, оптових базах;

8) вилучення, утилізація або знищення продукції у випадку забруднення її радіонуклідами понад встановлені норми.

Як уже згадувалося, відповідальність виготовлювача за зроблений товар обмежується терміном служби або терміном придатності товару, а якщо ці терміни не встановлені, то вигото­влювач зобов'язаний забезпечити безпеку товарів протягом деся­ти років з моменту передачі споживачеві.

У законодавстві ряду закордонних країн встановлено пра­вило, згідно з яким якщо в порушення вимог законодавства ви­готовлювач не встановив термін служби на товар, на який установлення такого терміну обов'язково, він буде нести від­повідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживачів незалежно від часу його заподіяння. Даний поря­док безперечно збільшує відповідальність виробника, однак представляється, що встановлене українським законодавцем обмеження відповідальності терміном у 10 років цілком виправдано і відповідає здоровому глузду.

Самостійна робота – 12 год.