2. Строк придатності товару.

Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлено строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк при­датності). Тобто на відміну від гарантійного строку, строк при­датності встановлюється тільки законодавством.

Строк придатності - проміжок часу, визначений виробни­ком харчового продукту, протягом якого, у разі додержання відповідних умов зберігання, транспортування, харчовий про­дукт зберігає відповідність обов'язковим параметрам безпеч­ності та мінімальним специфікаціям якості (ст. 1 Закону Ук­раїни «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про лікарські засоби» пе­редбачено, що термін придатності лікарських засобів - час, протягом якого лікарський засіб не втрачає своєї якості за умови зберігання відповідно до вимог нормативно-технічної документації.

У межах строку придатності товару продавець (виробник) відповідає за будь-які порушення вимог щодо якості товару. Тобто для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здо­ров'я, майна споживачів і навколишнього природного середо­вища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додають­ся до неї при продажу, і який вважається гарантійним стро­ком.

Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку. Тобто обов'язок продавця - інформування покупця про встановлення строку придатності на даний товар, а також кон­кретний час його завершення, визначення обов'язкових умов його використання та можливі наслідки у разі їх невиконання, а також щодо необхідних дій після закінчення цього строку.

Встановлення гарантійного строку на сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав спожи­вачів» від 19 березня 1994 p. N 172

• на одяг, хутряні та інші вироби:

- весняно-літнього асортименту - з 1 квітня;

- осінньо-зимового асортименту - з 1 жовтня.

• на взуття:

- зимового асортименту - з 15 листопада по 15 березня;

- весняно-осіннього асортименту - з 15 березня по 15 трав­ня;

- літнього асортименту - з 15 травня по 15 вересня.

3. Договір як засіб забезпечення якості товарів, робіт, послуг.

Згідно з вимогами цивільного законодавства, якість товарів (послуг) Повинна відповідати умовам договору. Ця вимога передба­чена як у загальних положеннях, так і в окремих видах зобов'язань, регламентованих Цивільним кодексом України. Зокрема, у ст. 673 ЦК України передбачається, що якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі - зви­чайно пропонованим вимогам. При цьому річ, продана торгівельною організацією, повинна відповідати стандартам, технічним умо­вам або зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з характеру даного виду купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 9 Декрету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію», у договір повинна включатися умова про відпові­дність товарів і послуг, що виробляються, обов'язковим вимогам державних стандартів. Таким чином, коли на товари і послуги затверджені відпові­дні вимоги, у договорі купівлі-продажу, і договорі про надання послуг - повинно бути посилання на них.

Інші вимоги до якості можуть бути визначені шляхом вказі­вки галузевого стандарту, стандарту конкретного підприємства або іншого нормативного документу зі стандартизації, вимогам якого повинна відповідати якість товару, роботи, послуги. Тому що державні стандарти, крім обов'язкових вимог, містять і реко­мендаційні вимоги до якості товарів, робіт, послуг, якщо в дого­ворі умова про якість визначена шляхом відсилання до ДСТУ в цілому, якість товару, роботи, послуги повинна відповідати й обов'язковим, і рекомендаційним вимогам ДСТУ (п. З ст. 5 Дек­рету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію»).

При купівлі-продажу умови договору про якість товару визна­чаються вимогами нормативних документів зі стандартизації. По­відомлені споживачу, вони є умовами, передбаченими договором купівлі-продажу й вказуються:

1) у технічному паспорті на товар або правилах з його вико­ристання, де вказуються основні технічні характеристики виробу і нормативні документи зі стандартизації (документ), вимогам яких повинна відповідати якість товару;

2) на етикетці або ярлику, приклеєному до виробу (верхній одяг, трикотаж, панчішно-шкарпеткові вироби і т. п.), де вказу­ється нормативний документ зі стандартизації, артикул, фасон, фарбування, розмір і т. п.;

3) на товарі або на його упаковці, на якій вказуються норма­тивний документ зі стандартизації, дата виготовлення і терміни зберігання або придатності, правила використання або зберігання і т. п.

Купуючи товар, споживач бере до відома вимоги щодо якості зазначені перерахованими способами і тому вони стають умо­вами договору.

Згідно з п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав спо­живачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен вклю­чати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Та­кими умовами Закон визначає ті, які всупереч принципу добро­совісності створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно з п. 9 цієї ж статті, якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшко­довуватися винною особою у повному обсязі.

Основними напрямками розвитку інституту продажу є ди­ференціація правового регулювання продажу залежно від його предмету, суб'єктів договору, а також способів продажу або пла­тежу (продаж з публічних торгів, на біржах, поштою, удома, «на ходу», і т.д.) і законодавче розширення матеріально-правових і процесуальних засобів, гарантій захисту інтересів покупців - споживачів товару.

У договорах на надання послуг споживач має більшу свободу у визначенні якості предмета договору, наприклад, при пошитті виро­бів споживач сам визначає, з якого матеріалу (замовника або вико­навця) повинні виготовлятися вироби, фасон, фурнітуру, обробку і т. п. Конкретні ж операції розкрою і пошиття, ремонту виконавець по­винний виконати відповідно до нормативних документів, які визна­чають вимоги до 'їх якості. При цьому важливою гарантією є те, що якщо виконавець не попередив замовника (споживача) про недобро­якісні матеріали або їхню непридатність для виконання замовлення, а також неможливості реалізації бажання замовника через відсут­ність технології надання послуг і не вказав про це в договорі, він відповідно до діючого законодавства несе повну відповідальність за якість виконання замовлення («Правила побутового обслуговування населення» - затверджені постановою KM України від 16.05.94 p., «Інструкція з оформлення замовлень по окремих видах послуг і їх­ньому виконанню» затверджена наказом Укрсоцсервіса від 30.05.94р.).

При відсутності в договорі умов про якість товарів (послуг) продавець (виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (зробити послугу) звичайної якості, придатний для використання відповідно до мети, про яку продавець (виконавець) знав при укладанні договору. Якщо ж продавець (виконавець) не знав, для якої мети споживач хоче придбати товар, то він повинен передати товар (зробити послугу) звичайної якості, який придатний для цілей, для яких товари (послуги) такого роду звичайно використовуються. Та­ким чином, якість проданої речі повинна відповідати звичайно про­понованим вимогам до подібних товарів і послуг (ст. 673 ЦК Украї­ни). «Звичайною якістю» товару (послуги) або «звичайно пропоно­ваними вимогами», згідно зі статтею 673 ЦК України, розуміється оцінка людьми товару, дій підприємств залежно від сформованих у суспільстві поглядів, що відображають визначений рівень розвитку економіки держави і культури суспільства. У будь-якому суспільстві є люди з дуже високими вимогами (запитами) і люди з більш низь­кими вимогами до якості товарів (послуг). «Звичайна якість» або «звичайно пропоновані вимоги» - щось усереднене між першим та другим. «Звичайна якість» означає «не нижче середньої якості» або «як мінімум середньої якості». Тому, чим вище рівень розвитку суспільства, тим більш високі вимоги висуваються до звичайної якості товарів (послуг).