2.4 Економетричне моделювання ефективності використання персоналу

Подолання кризової ситуації на ринку цукру стало національною проблемою, розв’язання якої має не тільки важливе економічне, а й політичне значення. Диспаритет цін і невиконання державою встановлених нею ж правил гри відчутно б’є по переробнику та інвестору, який вже замислюється, чи доцільно вкладати кошти в цукрову галузь наступного року. Ці негативні фактори можуть загальмувати досягнуте зростання цукрового виробництва і призвести до його глибокого занепаду.

Основними причинами зниження якості продукції є погана якість сировини, низький рівень технології, організації виробництва і кваліфікація виробників, неритмічність виробництва тощо.

Підвищення якості – одна із форм конкурентної боротьби, завоювання і втримання позицій на ринку [6]. Високий рівень якості продукції сприяє підвищенню попиту на продукцію і збільшенню суми прибутку не лише за рахунок обсягів продажів, а й за рахунок вищих цін. Саме в цих умовах відкритої ринкової економіки немислимої без гострої конкуренції, проявляються фактори, які роблять якість продукції умовою виживання товаровиробників, результативності господарської діяльності, економічного добробуту країни.

Весь комплекс робіт щодо забезпечення конкурентоспроможності продукції слід розділити на дві частини: базис та надбудова. Базисна частина пов’язана з освоєнням нової та удосконалення існуючих технологій виробництва продукції. Надбудова – робота з управління якістю цієї продукції, в тому числі і системного управління на основі вимог стандартів серії ISO 9000 та принципів TQM.

Система забезпечення якості продукції підприємства – це система управління нею, оскільки метою більшості підприємств є забезпечення конкурентоспроможності товарів, що виробляються на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Проблема підвищення якості продукції має кілька аспектів: технологічний, організаційний, економічний, соціальний, юридичний, комерційний, при цьому вирішення економічних питань є першочерговими [7].

Підвищення якості та конкурентоспроможності продукції:

1) впливає на зростання продуктивності суспільної праці; темпи й ефективність науково-технічного прогресу; структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей;

2) забезпечує ефективне використання основних фондів; економію сировини, матеріалів, палива, енергії; зростання ефективності інвестицій;

3) сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів; виходу підприємств на світовий ринок, збільшенню експорту; формуванню іміджу підприємства як економічного надійного партнера.

Вирішення проблеми підвищення якості продукції на підприємстві – це, насамперед, високий його імідж серед покупців, це вихід не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок, це основа для одержання максимального прибутку та забезпечення стійкого фінансового становища [8].

В міру ринкового реформування української економіки вітчизняні підприємства починають виявляти все більший інтерес до проблеми якості. Цю тенденцію підтверджує зростання кількості організацій, які прагнуть одержати сертифікат, що підтверджує наявність у них функціонуючої системи якості, що відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Основними мотивами до сертифікації системи якості можуть бути: вимоги споживачів при підписанні контрактів; прагнення підвищити конкурентоспроможність продукції і підприємства в цілому; прагнення забезпечити сертифікацію продукції, обов’язковою умовою якої є сертифікація системи якості; усвідомлене бажання вищого керівництва підприємства привести умови свого виробництва у відповідність з міжнародними вимогами; необхідність відповідати умовам участі в тендерах, конкурсах і інших заходах, що можуть закінчитися контрактом і є рекламою для підприємства тощо.

Рішення проблеми якості є невід’ємним елементом стратегії розвитку сучасних підприємств. Оскільки діяльність по формуванню системи якості шляхом реалізації стандартів ISO серії 9000 орієнтується на підвищення якості продукції підприємства, то всі процеси, зв’язані з цією діяльністю, варто починати з налізу потреб та очікувань споживачів цієї продукції.

Тому, підприємству необхідно розробити стратегію, що буде відображати інтереси й особливості споживачів і характер конкурентних переваг її продукції, за рахунок яких підприємство розраховує досягти успіху.

План процесу підвищення якості повинен містити в собі мету, засоби (ресурси) і методи досягнення мети, терміни та контроль за виконанням, перелік відповідальних осіб [9].

При створенні стратегічного плану виділяють наступні етапи роботи: розробка плану, затвердження плану, регулювання та контроль за виконанням плану. Кожний з цих етапів має декілька фаз, які можуть біти різними в залежності від мети та специфіки підприємства, що розроблює план:

І етап – розробка плану. Фази: аналіз зовнішнього середовища, підготовка (формування робочої групи); навчання персоналу;

ІІ етап – затвердження плану. Фази: визначення цілей, моделювання варіантів стратегій, вибір найбільш прийнятної стратегії, затвердження кінцевого плану;

ІІІ етап – регулювання. Фази: самооцінка в організації, ідентифікація процесів;

ІV етап – контроль. Фази: розроблення плану усунення невідповідностей, запровадження системи менеджменту якості.

Метою стратегії в цілому є підвищення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства за рахунок підвищення якості продукції та всіх супутніх процесів.

При впровадженні стратегії поліпшення якості продукції виникають бар’єри, що перешкоджають одержанню відчутного результату.

Серед них:

1) нерозуміння вищим керівництвом що таке якість і як поліпшення якості вплине на роботу організації в цілому; орієнтація керівництва винятково на фінансовий результат. Для подолання цього бар’єру потрібен час. У будь-якому випадку рівень знань керівників і фахівців буде підвищуватися, пробуджуючи в них інтерес до сучасних методів організації бізнесу;

2) опір працівників будь-яким змінам, що відбуваються в організації. Керівники підприємств повинні приділити особливу увагу вирішенню цієї проблеми. Застосовуючи передбачені управлінською наукою і практикою інструменти і методи управління процесом змін;

3) розгляд процесу удосконалення управління якістю як чергової програми, що має свій початок і кінець. При розгортанні на підприємстві роботи зі творення.

Розвитку й удосконалення системи якості продукції персонал буквально на перших етапах втрачає інтерес до того, що відбувається. Це обумовлено тим, що перші результати, що підтверджують рух підприємства в вірному напрямку, приходять далеко не відразу, а при неефективній організації роботи в даному напрямку можуть і не з’явитися. Тому дуже зростає роль лідера, який не тільки має чітке бачення ситуації і здатного встановлювати мету організації, що не суперечить цілям її працівників, але й володіючого талантом вести за собою співробітників;

4) орієнтація винятково на технічне покращення. Багатьом працівникам не властиво дуже вузько сприймати того, що ж впливає на якість. При цьому превалює думка, що тільки виробничий процес дійсно впливає на рішення проблеми якості. Для подолання цього бар’єру найкраще використовувати роботу в крос-функціональних командах, де учасники починають усвідомлювати цілісність організації і проблеми якості.

Взаємозв’язок процесу підвищення конкурентоспроможності та розробки стратегії якості продукції показано на рисунку 3.1.

Стратегія підвищення якості продукції є основою і гарантом зростання конкурентоспроможності підприємства на вітчизняному та світовому ринках.

Стратегія підвищення якості продукції

Впливає на: - Структуру виробництва і функціональний розподіл потужностей. - Темпи науково технічного прогресу підприємства. - Краще використання основних фондів. - Підвищення рівня кваліфікації працівників.

Забезпечує: - Економію сировини, матеріалів, енергії, палива. - Повніше задоволення потреб споживачів. - Розвиток та вдосконалення менеджменту якості на підприємстві - Зростання ефективності діяльності.

Підвищення конкурентоспроможності: - Вихід на нові ринки. - Формування ефективної цінової політики підприємства - Збільшення обсягів експорту. - Формування позитивного іміджу підприємства

Рисунок 3.1 - Взаємозв’язок понять «конкурентоспроможність» та «стратегія покращення якості продукції»

Отже, підприємство, яке прагне підвищити свою конкурентоспроможність за рахунок стратегії покращення якості продукції, повинно приділяти значну увагу розробці систем якості, що відповідають міжнародним стандартам, подоланню усіх бар’єрів на шляху до результату.

Висновки

У першій теоретичної главі даної курсової роботи було дано різні інтерпретації поняття трудових ресурсів, їх класифікація і структура. Найпоширенішим і найчастіше уживаним є визначення трудових ресурсів як частину населення, які мають фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, необхідні роботи у народному господарстві. У цьому населення у віці лежить в основі трудових ресурсів. Також у першому розділі було зазначено, що, залежно від цілей діяльності підприємства працівників ділять на промислово-виробничий і притуляти персонал, а відповідності до характеру виконуваних функцій – чотирма категорії: керівники, фахівці, службовці і створить робочі. З іншого боку, було дано теоретичні основи аналізу забезпеченості підприємства трудовими ресурсами.

У другій главі з прикладу конкретного підприємства було проведено аналізу забезпеченості трудовими ресурсами. Була дано оцінку складу і структури трудових ресурсів АТ “Шепетівського цукрового комбінату” в 2010-2012 рр. Також у процесі проведення аналізу руху робочої сили в підприємства було визначено основні показники кількісного характеру кадрів, як коефіцієнти загального обороту, плинності й постійності кадрів. Із одержаних на підставі даним підприємства було зроблено відповідні висновки щодо забезпеченості підприємства трудовими ресурсами.

Також у роботі були описані методи, які стосуються підвищення ефективності діяльності підприємства. Удосконалений у роботі метод аналізу факторів, які визначають ступінь впливу структури персоналу на ефективність діяльності підприємства, дозволяє отримати модель впливу структури персоналу на конкурентоспроможність підприємства. Суть удосконалення полягає у порівнянні оцінок конкурентоспроможності як показника ефективності підприємства, отриманих на основі його ринкової позиції, та факторів, які впливають на конкурентоспроможність, а також комплексному застосуванні статистичних і нечітких методів аналізу. Для реалізації вдосконаленого методу необхідно використати запропоновану методику оцінювання конкурентоспроможності підприємств на основі даних про зміни ринкової позиції підприємства, що дозволить отримувати об’єктивну оцінку незалежно від дослідження факторів, які впливають на конкурентоспроможність.

Одним із важливих факторів розвитку сучасних підприємств є інформаційні технології. Під цим кутом зору в роботі проаналізовано організаційно-економічне забезпечення, необхідне для вдосконалення структури персоналу. Запропоновано інформаційно-аналітичну систему, яка ґрунтується на сучасних засобах інформаційної техніки, призначена для підтримки стратегії вдосконалення структури персоналу, дозволяє обґрунтовувати рекомендації щодо доцільної структури персоналу.