Планування

Організація

Координація

Мотивація

Контроль

Даний взаємозв’язок ілюструє, що рух від стадії планування до стадії контролю можливий лише шляхом виконання робіт з організації та мотивації працівників при загальній координації всіх функцій.

Специфічні функції (часткові) виникають внаслідок горизонтального поділу праці, визначають його спрямованість на конкретний об’єкт управління та повністю залежать від організації.

Кожна специфічні функція є комплексною за змістом, і для належного виконання її необхідно здійснити загальні функції.

Відомо, що будь-яка організація (соціальна система) існує в суспільстві не ізольовано, а є частиною ширшого соціального середовища. При цьому вона або стає частиною більшої організації (соціальної системи) в тому ж соціальному середовищі (тобто є мікроорганізацією), або, будучи макроорганізацією, включає до свого складу інші організації нижчого, ніж вона, порядку. Взаємодія — це категорія, що відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів, їх взаємозв’язок, взаємообумовленість, взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого. У повсякденні люди здійснюють безліч елементарних актів взаємодії, навіть не підозрюючи про це.

Організаційна взаємодія – це вид взаємодії, яка є комплексним і взаємоузгодженим зв’язком елементів організаційної системи та її структури управління при їх одночасних і узгоджених взаємовідносинах із зовнішнім середовищем, у якому вона функціонує.

У вузькому сенсі організаційна взаємодія – це взаємовигідні узгодження (за цілями, часом, місцем, ресурсами тощо) дій учасників організаційних формувань (контрагентів, партнерів чи співвиконавців), серед яких, як правило, виступають суб’єкти господарської та управлінської діяльності, фізичні, юридичні і посадові особи.

У будь-якому соціальному утворенні організаційна взаємодія виникає на основі розподілу повноважень, функцій і взаємних зобов’язань між структурними підрозділами, рівнями управління та працівниками. Причому форми реалізації організаційної взаємодії завжди визначаються залежно від:

• статусу структурного підрозділу,

• характеру існування (формальна чи неформальна),

• інформації, що використовується (простий обмін інформацією, консультативна, методична, організаційна інформація тощо).

Організаційна взаємодія проявляється в різних формах, таких, наприклад, як співробітництво, консенсус, узгодження, контроль, планування, керівництво, конфлікт, боротьба. Поряд з цим у складних системах соціального управління з розгалуженою ієрархічною структурою можна визначити такі види організаційної взаємодії:

• вертикальна (або субординаційна) взаємодія, що виникає між об’єктом і суб’єктом управління різних ієрархічних рівнів системи управління, а також між працівниками всередині апарату управління;

• горизонтальна (або координаційна) взаємодія, що здійснюється на кожному ієрархічному рівні організаційного утворення між об’єктами управління, тобто між структурними одиницями (ланками, підрозділами) організації;

• діагональна (або консультаційна) взаємодія, що реалізується у формі методичних консультацій між вищими функціонально спеціалізованими органами управління (чи підрозділами) і нижчими лінійними органами управління (структурними одиницями), які не є для перших об’єктами безпосереднього підпорядкування.

Організування як функція менеджменту – упорядкування структур, відносин і процесів у керуючій і керованій підсистемах організації.

Для ефективного управління організацією необхідно сформувати її структуру, визначити кількість і обов’язки персоналу, з’ясувати, як працівники виконуватимуть індивідуальні завдання й роботи, впровадити методи досягнення єдності дій усіх співробітників організації як соціальної цілісності. Все це забезпечується у процесі реалізації функції менеджменту “організування”. Виконання цієї функції повністю належить до обов’язків лінійних менеджерів згідно їх компетенції.

Багато дослідників визнає існування 2-х видів організаційної діяльності, які принципово різняться між собою:

• організування структур;

• організування процесів.

На їх погляд, існує два основних аспекти організаційного процесу:

• поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегій;

• взаємовідношення повноважень, які пов’язують вище керівництво із низовими рівнями працівників і забезпечують можливість поділу й координації завдань.

З точки зору Хміля Ф.І. ця теорія є найобгрунтованішою, оскільки на сучасному етапі організування як функція менеджменту є комплексом заходів зі створення передумов свідомого, цілеспрямованого функціонування виробничо-господарської системи. Цими передумовами є структурна і процесна побудови управління організацією.

Функція “організування” забезпечує взаємозв’язок і ефективність елементів організації як відкритої системи.

Реалізація цієї функції має два аспекти:

• побудову організаційної структури управління;

• розподіл повноважень і відповідальності в апараті управління.

Дана функція передбачає такі методи впливу на керовану систему:

• Організаційне регламентування, пов’язане з розробкою актів, що регламентують діяльність підприємства його структурних підрозділів;

• Організаційне нормування – розробку економічних, трудових та інших нормативів;

• Організаційно-методичне інструктування – полягає в розробці різного роду правил і інструкцій, в тому числі посадових;

• Розпорядчий вплив – прямі директивні (обов’язкові для виконання) вказівки підлеглим.

Функція “організування” ґрунтується на ряді принципів, які необхідно враховувати при здісненні організаційного впливу:

• пропорційність – чисельність персоналу в підрозділах управлінського апарату має бути пропорційною обсягу покладеної на них діяльності;

• прямоточність – треба забезпечувати прямі шляхи проходження інформації від керівників до безпосередніх виконавців;

• ритмічність – рівномірний розподіл робіт протягом певного часу;

• паралельність – одночасне протягом періоду виконання 2-х чи більше видів робіт.

• розподіл і спеціалізація управлінської праці