3. Мислення як розв'язання задач

Мотиви мислення бувають двох типів: 1) специфічно-пізнавальні, що є проявами пізнавальних потреб (інтерес, допитливість). Сенс мислення полягає в самому його процесі; 2) неспецифічні - мислення здійснюється заради результату, важливого для досягнення інших цілей (виконання вимоги дорослих, бажання отримати оцінку, винагороду; заради престижу).

Спосіб розв'язання задачі будується на передбаченні шуканого. На роль передбачення в ході розв'язання задач існують різні точки зору: 1) недооцінка - можна передбачити лише безпосередньо наступну стадію розв'язання, а не кінцевий результат; 2) перебільшення - людина точно і одразу передбачає результат. Сам процес розв'язання полягає у знаходженні правильної здогадки; 3) заперечення передбачення - рішення здійснюється як вибір правильного способу зі всієї сукупності можливих.

Етапи розв'язання задачі: 1) виникнення проблеми з проблемної ситуації: 2) побудова гіпотез; 3) перевірка гіпотез; 4) формулювання і обґрунтування результату.

Способи розв'язання задач

а) Спроб і помилок; його використовує учень, коли при розв'язанні задачі підставляє числа у всі відомі формули підряд, намагаючись вгадати, яка з них підходить.

б) Використання відомого алгоритму: учень свідомо обирає потрібну формулу.

в) Цілеспрямована трансформація умов: розв'язання задачі послідовними діями.

г) Евристичний: мас місце в наукових відкриттях, передбачає пошук способу розв'язання

Розумові дії - це система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприймаються

Концепція поетапного формування розумових дій (їх інтеріоризації) розроблена вітчизняним психологом П.Я.Гальперіним (1902-1988). Вона ґрунтується на ряді припущень: 1) перед виконанням нової дії необхідна активна орієнтація суб'єкта в умовах дії; 2) побудова дії відбувається за допомогою таких знарядь психічної діяльності, як еталони, знаки, мірки; 3) сприймання та мислення є інтеріоризованими зовнішніми предметними діями. В контексті даної теорії описано чотири групи умов, необхідних для набуття нових мислительних дій: наявність мотивації, виконання дій в зовнішній формі без помилок, набуття діями властивостей узагальненості, перехід дій у розумовий план. При реалізації вимог даної теорії в навчальному процесі регламентуються наступні етапи: спочатку учню пояснюється орієнтувальна основа дії, яка постає у вигляді схеми на картці; на основі цієї схеми починається виконання розв'язку відповідної системи задачі. При цьому дія спочатку відбувається та опрацьовується в зовнішньому мовленні, потім переходить у внутрішнє мовлення, стає непомітною зовні. Наприклад, засвоєння розумової дії лічби включає етапи: 1) демонстрації дорослим перераховування предметів; 2) маніпуляцій з об'єктами (лічильним матеріалом); 3) лічба вголос без маніпуляцій; 4) лічба про себе у внутрішньому мовленні.

4. Форми мислення: поняття, судження, умовиводи

Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес - це значить показати, як розгортання мислення приводить до кінцевих результатів: до понять, суджень, умовиводів.

Думка - це основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов'язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішнє мовлення не тотожні. Ідеї можуть виражатись невербальними засобами: схемами, малюнками, цифрами тощо. Думка не складається зі слів. Те, що в думці існує одночасно (симультанно), те у мовленні розгортається послідовно (сукцесивно). Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів.

Поняття - це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника). Поняття відображає не просто сукупність явищ, чи одиничне явище, а вказує, що є у них спільного та відмінного з іншими предметами. Трикутник - фігура, така ж як квадрат, круг тощо - і водночас відмінна від них наявністю трьох сторін, трьох вершин та кутів. Поняття передаються словами, але не кожне слово - поняття. Поняття охоплює цілу систему предметів - ширшу чи вужчу. За цією ознакою вирізняють видові, родові поняття та категорії (найширші). Поняття, співвіднесене з єдиним об'єктом - одиничне ("Київ", "Сонце"), з класами предметів - ("фігура", "сила", "елемент"). У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища, в абстрактних - істотні ознаки об'єктів відокремлюються від самих цих об'єктів ("мужність", "добро").

Судження - це відображення зв'язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв'язок між поняттями, стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей у певних об'єктах: "залізо - метал". Судження - це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно, чи хибне. Бувають одиничними ("Київ - столиця України'"), частковими ("Деякі тварини - ссавці") та загальними ("Всі дерева -рослини").

Умовивід - це зв'язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження, що не потребує досвідної перевірки. Розрізняють індуктивні, дедуктивні умовиводи та за аналогією. Індуктивний — властивості деяких предметів з певного класу поширюються на всі предмети даного класу: 1) короп дихає зябрами; 2) короп - риба; 3) всі риби дихають зябрами. Дедуктивний - властивості класу предметів переносяться на властивості конкретного представника цього класу: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп - риба; 3) короп дихає зябрами. Умовивід за аналогією ґрунтується на перенесенні зв'язків, існуючих між одними предметами, на зв'язки між іншими. Наприклад, давньогрецький математик Фаллес дізнався про висоту єгипетської піраміди у такий спосіб. Коли довжина його тіні дорівнювала його зросту, він виміряв висоту тіні від піраміди.