2. Класифікація відчуттів
Класифікація відчуттів здійснюється за різними ознаками. Англійський фізіолог Шеррінгтон у 1906 році запропонував класифікацію відчуттів за місцем розташування рецепторів:
а) екстероцептивні - органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу. Серед них контактні - ті, які виникають при прямому контакті рецептора із подразником (дотик, смак), дистантні -подразник на відстані від рецептора (зір, слух);
б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан (самопочуття, голод, спрага);
в) пропріоцептивні. Рецептори у м'язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла;
г) зовнішньо-внутрішні. Для їх виникнення порівнюється інформація, яка надходить як на екстеро-, так і на інтеро- рецептори. Це температурні, больові, смакові, вібраційні відчуття.
Найбільш поширена класифікація відчуттів за органами чуттів запропонована Аристотелем: зір, слух, нюх, смак, дотик. У наш час дотикові поділяють на тактильні (тиску) і температурні. Виділяють проміжні між тактильними і слуховими - вібраційні, що мають місце, коли ми розпізнаємо музику, тримаючи руку на гучномовці. Загальні для всіх аналізаторів - больові, які не мають специфічного рецептора.
3. Загальні властивості відчуттів
Назвемо властивості відчуттів.
Модальність - це якість відчуття, що відрізняє його серед інших (колір сприймається оком, звук - вухом)
Інтенсивність - це кількісна характеристика, що визначається і силою подразника, і станом рецептора.
Тривалість - це часова характеристика, що залежить від тривалості дії подразника та його інтенсивності. Час від моменту впливу на рецептор до виникнення відчуття - латентний період. Його тривалість різна залежно від модальності відчуття. Найкоротший для зорового аналізатору, найдовший для больового. Останній ми можемо помітити. Так, хворий не відчуває моменту уколу при ін'єкції, а каже "боляче", коли її вже зроблено. Час від моменту припинення подразника до зникнення відчуттів - це період післядії.
Просторова локалізація - за відчуттям ми відображаємо не тільки властивості подразника, але й визначаємо його розташування в просторі.
Відчуття не виникає одночасно з початком дії подразника і не зникає одночасно з припиненням його дії. Ця інерція відчуттів проявляється у так званій післядії. Зорове відчуття, для прикладу, відрізняється деякою інерцією і зникає не одразу після припинення дії подразника, що його викликав. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу. Розрізняють позитивні і негативні послідовні образи. Позитивний послідовний образ відповідає первинному подразненню, він полягає у збереженні сліду подразнення тієї ж якості, що й діючий подразник.
Негативний послідовний образ полягає у виникненні якості відчуття, протилежного якості діючого подразника. Наприклад, світло — темрява, тяжкість — легкість, тепло - холод та ін. Виникнення негативних послідовних образів пояснюється зменшенням чутливості даного рецептора до певної дії.
4. Чутливість та її зміни
Людину оточує безліч предметів і явищ, не кожне з яких вона може відчувати, або сприймати. Пізнання людиною світу нескінченне, а фізіологічні можливості її сенсорно-перцептивних апаратів обмежені. Органи відчуттів характеризуються чутливістю, тобто здатністю відображати предмет з певними фізичними параметрами. Зв'язок між властивостями відчуттів і фізичними якостями подразників вивчає психофізика.
Розрізняють 2 види чутливості: абсолютну чутливість (здатність відчувати слабкі подразники) і чутливість до розрізнення (здатність відчувати слабкі відмінності між подразниками).
Та не будь-яке подразнення викликає відчуття. Ми не чуємо цокання годинника, який знаходиться в іншій кімнаті. Ми не бачимо зірок шостої величини. Для того, щоб відчуття виникло, сила подразнення повинна мати певну величину.
Те найменше зусилля, яке спричинює виникнення ледь-помітного відчуття, зветься нижнім абсолютним порогом чутливості.
Та найбільша сила подразника, за якої ще існує відчуття даного виду, зветься верхнім абсолютним порогом чутливості.
Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Пороги абсолютної чутливості не залишаються незмінними упродовж життя людини: чутливість дитини розвивається, досягаючи найвищого рівня в юнацькому віці.
Той найменший додаток до сили діючого подразника, за якого виникає ледь помітне розрізнення у силі або якості відчуттів, зветься порогом відносної чутливості. (поріг різниці)
Чутливість обмежена порогами, що є характеристиками фізичних властивостей подразників. Нижчий поріг визначається мінімальною силою подразника, яка необхідна для виникнення ледь помітного відчуття. Вищій поріг визначається максимальною силою подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Таким чином, чутливість сенсорно-перцептивних апаратів функціонує в певному діапазоні між нижчим і вищим порогами. Подразники меншої сили - підпорогові, а більшої - надпорогові. Вони хоча і впливають на органи чуттів, але не викликають адекватного відчуття. Наприклад, відомо, що людина розрізняє кольори при певному освітленні. Вночі око бачить лише сіро-чорну гаму. Ближче до ранку світлішає, але кольори ще не розрізняються. Раптом кількість світла стає такою, що ми починаємо відчувати кольори. Така міра освітлення становить нижчий поріг. Зростання освітлення призводить до засліплення, а якщо перевищує верхній поріг, то око вже нічого не здатне розрізняти і отримує опіки, що викликають біль, тобто неадекватне відчуття.
У кожного органу відчуттів є свої значення порогів чутливості. Так, для виникнення відчуття запаху потрібно 8 молекул речовини. Нижчий поріг чутливості смакового аналізатора становить у 25 тисяч разів молекул більше. Значення нижчого порогу (у) і чутливість (х) знаходяться в обернено пропорційній залежності: чим вища чутливість, тим меншої сили подразник необхідний для виникнення відчуття - х=1/у.
Сила подразника і інтенсивність відчуттів пов'язані між собою основним законом психофізики (закон Вебера-Фехнера): при зростанні сили подразника у геометричній прогресії Інтенсивність відчуття, зростає в арифметичній прогресії. Цей зв’язок становить логарифмічну залежність (Див. Мал. 1).
у - сила подразника х - Інтенсивність відчуттів Ду=КІдДх+С
X, Дх Х2
Мал. 1 Основний закон психофізики
Зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуттів називається взаємодією відчуттів.
Слід розрізняти 2 види взаємодії відчуттів:
1)взаємодія між відчуттями одного виду
2)взаємодія між відчуттями різних видів.
Зміни чутливості, що залежать від умов середовища, пов'язані з явищем сенсорної адаптації.
Сенсорна адаптація - це зміна чутливості, що відбувається внаслідок пристосування органу чуттів до діючих на нього подразників. Як правило, адаптація виражається в тому, що при дії на органи чуттів досить сильних подразників чутливість зменшується, а при дії слабких подразників або за відсутності подразника чутливість збільшується.
Пороги чутливості не постійні, а змінюються залежно від навколишнього середовища, фізіологічних і психологічних умов. Зміна чутливості під впливом зовнішніх умов - адаптація. Форми адаптації: а) повна адаптація - зникнення відчуття (наприклад, запаху); б) зниження чутливості - при переході людини з темряви на світло; в) підвищення чутливості - при переході з світла в темряву.
Сенсибілізація - зміна чутливості під впливом внутрішніх умов. Має кілька різновидів: а) постійна - залежить від сталих змін в організмі (віку, хвороби, професії, вправ); б) тимчасова - внаслідок прийому ліків (адреналін загострює чутливість), наркотичних засобів; у результаті взаємодії відчуттів (сильний шум знижує зір, слух загострюється при денному освітленні); під впливом установок, інструкцій.
Взаємодія органів чуттів проявляється у неспецифічній чутливості. Під дією подразника, характерного для одного аналізатора, можуть виникнути реакції в інших - синестезія. Відомий феномен, коли людина розрізняла колір кінчиками пальців. Більш поширені приклади синестезії: виникнення кольорових образів при сприйманні музики. Подібні явища передаються у мовленні словосполученнями на зразок: "гострий смак" (подразник смакового аналізатора викликає відчуття в дотиковому), "солодкі звуки", "теплий колір".
Тема лекції: Сприймання і спостережливість.
План лекції
1. Онтогенез сприймання.
2. Види сприймання.
3. Властивості сприймання.
4. Індивідуальні розбіжності у сприйнятті і спостереженні.
Міні-лексикон: сприймання, аперцепція, предметність, цілісність, константність, осмисленість, об’єм сприймання, сприймання простору, часу, руху, зорове, слухове, смакове, дотикове сприймання.
Онтогенез сприймання.
Сприймання - це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії подразників на аналізатори. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання - предмет у цілому, у взаємозв'язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання - джерело наших знань про дійсність.
Сприйняття передбачає наявність різноманітних відчуттів. Але воно не може трактуватися як їх сума. Сприйняття залежить від певних відносин між відчуттями, а також від досвіду людини.
Процес сприймання відбувається у єднанні з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що є перед нами), мовленням (називаємо предмет сприйняття), почуттям (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо процес сприймання).
Фізіологічна основа сприймання.
Фізіологічною основою сприймання є комплексна діяльність системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.
Взаємодія системи аналізаторів може бути результатом впливу складного подразника однієї модальності. Так, сприймання людського мовлення, вокального чи інструментального твору відбувається внаслідок впливу комплексу слухових сигналів, які постають як єдиний складний подразник слухової модальності. В цьому прикладі основу сприймання складають внутрішньо-аналізаторні нервові
зв'язки.
У сприйнятті відображуються предмети оточуючого світу у сукупності різноманітних властивостей та частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок впливу комплексу подразників різних аналізаторів: зорових слухових, моторних, дотикових.
Фізіологічною підставою розглянутого є виявлений І.П.Павловим "рефлекс на відношення". Павлов експериментальне показав, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відносин між ними і тому рефлекс вироблюється значною мірою на відносини між подразниками.
Дослідження аферентного апарату умовного рефлексу та фізіологічної активності доводить, що в результаті орієнтовно-дослідницького настроювання формуються перцептивні образи, які, стаючи акцепторами (очікуваними результатами) дій, обумовлюють зворотну аферентацію і регулюють перебіг виконавчої діяльності.
Важливу функцію в процесі сприйняття людини виконує друга сигнальна система. Вона ж визначає зміст людського сприйняття. Завдяки мовленнєвому мисленню сприйняття людини відмінне від сприйняття тварин. Мислення включається до акту сприймання, мовленням позначається предмет сприйняття Друга сигнальна система робить сприйманий предмет словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйняттю людини довільного характеру, пов'язує сприймання з активністю особистості.
Таким чином, фізіологічною підставою сприйняття є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного та міжаналізаторного комплексу нервових зв’язків, які обумовлюють цілісність і предметність відображуваних явищ. Друга
сигнальна система сприяє усвідомленості та осмисленості відображуваних предметів і регулює процес формування образів людського сприйняття.