3. Рівень розвитку здібностей та індивідуальні розбіжності.

У психології найчастіше розглядається наступна класифікація рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність.

Для розвитку здібностей повинна існувати певна підстава, яку складають задатки – анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну підставу розвитку здібностей. Наприклад, уродженими задатками можуть бути особливості розвитку різних аналізаторів. Так, певні характеристики слухового сприйняття можуть поставати основою для розвитку музичних здібностей. А задатки інтелектуальних здібностей проявляються насамперед у функціональній діяльності мозку – його більшій або меншій збудливості, рухливості нервових процесів, швидкості утворення тимчасових зв’язків та ін., тобто у тому, що І.П.Павлов назвав генотипом – уродженими особливостями нервової системи.

Таким чином, розвиток задатків – це соціально обумовлений процес, пов’язаний з умовами виховання та особливостями розвитку суспільства. Задатки розвиваються і трансформуються у здібності за умови потреби в суспільстві у тих чи інших професіях (зокрема, де потрібен саме тонкий музичний слух). Другим суттєвим фактором розвитку задатків є особливості виховання.

Залежно від того, наявні чи відсутні умови для розвитку здібностей, вони можуть бути потенційними та актуальними.

Потенційні здібності – ті, що не реалізуються у конкретному виді діяльності, але здатні актуалізуватися при зміні відповідних соціальних умов. До актуальних здібностей, як правило, належать ті, які необхідні саме в даний момент і реалізуються в конкретному виді діяльності. Потенціальні та актуальні здібності постають побічним показником характеру соціальних умов, у яких розвиваються здібності людини. Саме характер соціальних умов перешкоджає або сприяє розвитку потенційних здібностей, забезпечує або не забезпечує перетворення їх на актуальні.

Наступним рівнем розвитку здібностей є обдарованість – своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість успішного виконання будь-якої діяльності.

Високу міру виявлення здібностей називають обдарованістю, що є кількісною характеристикою здібностей. М.С.Лейтес та В.А.Крутецький виявили систему психологічних ознак обдарованості дитини, які об'єднуються у три блоки: 1) уважність, зібраність, готовність до напруженої роботи; 2) потреба в праці та працьовитість; 3) швидкість мислительних процесів, висока продуктивність розумової діяльності на основі високого рівня володіння операціями мислення. В Україні розроблено "Комплексну програму пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді" (Укладачі В.Г.Шевченко, О.В.Киричук. - К., 1991.-29 с.).

Характеризуючи здібності людини, часто виділяють такий рівень їх розвитку, як майстерність, тобто досконалість у конкретному виді діяльності. Недарма кажуть: “Майстерність – це коли “що” і “як” приходять одночасно

Наступний рівень розвитку здібностей людини – талант. Сучасне тлумачення поняття талант – це високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних та ін.). Як і здібності, талант проявляється і розвивається у діяльності. Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу.

Талант відрізняється від обдарованості наявністю вагомих, яскраво індивідуальних результатів діяльності. Обдарованість розуміється лише як можливість досягнень. Талант - це створення нового в межах вже існуючих шляхів і напрямів людського досвіду: науки, техніки, мистецтва.

Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність мовлять, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Вважають, що за всю п’ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 осіб. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов’язаний з незвичайністю у різноманітних сферах діяльності.

Серед геніїв, які досягли такого універсалізму, можна назвати Аристотеля, Леонардо да Вінчі, Р.Декарта, Г.В.Лейбніца, М.В.Ломоносова.