2. Воля та вольові процеси.

Воля – це особлива форма активності людини, яка передбачає свідоме регулювання людиною своєї поведінки, гальмування нею низки інших прагнень і передбачає організацію ланцюга різноманітних дій відповідно до свідомо поставленим цілей.

Головна функція волі полягає у свідомій регуляції активності за складних умов життєдіяльності. Підставу такої регуляції складає взаємодія процесів збудження та гальмування нервової системи. Відповідно до цього заведено виділяти (для конкретизації головної функції) дві інші – активізуючу та гальмівну.( спонукальній та гальмівній.)

1. Воля є продукт суспільно-історичного розвитку людини, її формулювання пов'язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою чи генетичне даною здатністю, а формується в процесі життя в реальній діяльності, яка потребує певних вольових остей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляція — це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на основі яких пояснюється передбачення і оцінка наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов'язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотиваційно-смисловою сферою, з розвитком свідомості і самосвідомості, особистості в цілому.

Однією з найважливіших ознак вольової поведінки є її зв’язок з доланням внутрішніх або зовнішніх перешкод.

Вольове зусилля — це стан емоційного напруження, яке мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, ін.), і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольова дія може реалізуватися в простих і більш складних формах. У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт включає дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети 2) виконання мети. Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування.

У складній вольовій дії можна виділити чотири основні фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування і боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.

3.Фізіологічні основи волі.

Вольові дії, як і всі психічні явища, поєднані з діяльністю мозку і нарівні з іншими сторонами психіки мають матеріальну основу у вигляді нервових процесів.

Матеріальною підставою довільних рухів є діяльність так званих величезних пірамідних клітин, розташованих в одному з шарів кори мозку в зоні передньої центральної звивини і за своїми розмірами у багато разів перевищуючих оточуючі їх інші нервові клітини. Ці клітини дуже часто називають “клітинами Беца” (на ім’я професора анатомії Київського університету В.О.Беца, який уперше описав їх у 1874 р.). В них зароджуються імпульси до руху, і звідси беруть початок волокна, що утворюють масивний пучок, який прямує вглиб мозку, спускається донизу, проходить всередині спинного мозку і сягає врешті м’язів протилежного боку тіла (пірамідний шлях).

Первинна причина будь-якого вчинку міститься у зовнішньому чуттєвому збудженні (І.М.Сєченов). Це складає сутність детермінізму діяльності (кожна дія людини має свою причину). Сєченов говорив про первісну причину. Але надалі, на підставі життєвого досвіду багато які дії чиняться без безпосереднього чуттєвого збудження або навіть всупереч йому. Так, зовнішній подразник, наприклад телевізор, спонукує людину дивитися цікаву передачу, а вона сідає працювати, керуючись думкою про обов’язок або про ті неприємні наслідки, на які слід сподіватися в разі невиконання завдання.

Фізіологічною підставою вольової дії є ті другосигнальні системи нервових зв’язків, які утворились у корі головного мозку раніше, в результаті минулого досвіду.

Слово може бути сигналом, який впливає на людину ззовні (наприклад, вказівка викладача), та воно часто є і внутрішньою вимогою до самого себе, самонаказом.