4.Властивості образів уяви

1) образи уяви можуть бути не проективними, тобто не винесеним у простір зовні, і не переживатись як ті, що знаходяться перед нами.

2) виразність (вони у більшості випадків менш виразні, ніж сприймання, і вони нерівномірно ясні в просторі: одні їхні частини більш виразні, інші — менш виразні, треті узагалі не дані в образі.)

3) фрагментарність, або схематичність (на відміну від сприйняття, що у нормі є цілісним, уявлення в нормі завжди є неповним. Якщо придивитися до фрагментів образу уяви, то виявиться, що вони неповні, тобто позбавлені якихось важливих (чи неважливих) деталей. Так, наприклад, уявлена голова слона з бивнями, у більшості випадків не буде мати всі деталі навіть цієї частини слона. Якщо чітко виділяться очі, вуха, бивні, то неясно чи взагалі не буде бачитися структура шкіри, зморшки, що її покривають і т.д. Таким чином, на відміну від вичерпної детальності, що притаманна нормальним сприйняттям, нормальні уявлення завжди є неповними, позбавленими більшої чи меншої частини деталей, властивих об’єктам і т.д. Цю властивість уявлень можна назвати їх схематичністю).

4) нестійкість або плинність, чи динамічність образу уяви

Звернемося тепер до третьої важливої особливості образу, створюваного уявою. Можна бути упевненим, що при всім бажанні нікому (чи майже нікому) з вас не пощастило утримати перед своїм “внутрішнім поглядом” образ того ж слона (чи якоїсь його частини) нерухомо протягом хоча б декількох секунд. Фактично образ уявлення завжди розгортається не лише у просторі, але і в часі. На відміну від сприйняття, що дає образ предмета стійко й одразу в цілому, уявлення ніби будує цей образ вроздріб. Так, коли ми намагаємося уявити собі слона, то спочатку спливає, наприклад, голова з хоботом, потім випливає тулуб, його загальний контур, потім стовбуваті ноги, потім величезні вуха і т.п. Таким чином, уявлення постає не як статична, а як динамічна картина, що безупинно міняється, спливає, складається в часі. Цю властивість образів уяви можна назвати плинністю чи динамічністю.

5) примарність образів. Образи уяви є ніби прозорими, крізь них просвічує реальність. Мабуть, навіть це не зовсім точно. Скоріше, коли ми дивимося перед собою, наприклад, як зараз ви дивитеся перед собою, то, якщо ми одночасно уявляємо собі, наприклад, слона, ці два образи — образ, що дається сприйняттям, і образ, що дається уявою, ніби не перехрещуються. Вони ніби перебувають в різних просторах. Наприклад дошка, перебуває в реальному просторі перед нашими очима, а образ слона, що уявляється, перебуває в якомусь іншому уявлюваному просторі. От цю властивість образів уяви можна назвати їх суб'єктивністю. Може статись що образи уяви будуть яскравішими за образи сприймання, у такому випадку виникає феномен дереалізації, коли людина ставиться до образів сприймання як до образів уявлень.

6) суб’єктивність або ступень реалістичності, чи гіпотетичності.

7) символічність (образ уяви може включати смисл що належить до певної його частини, яка і являє собою позначення певного явища, що подібне, іконічне).

8) емоційна забарвленість.

Отже, при сприйнятті ми маємо об’єктивований зовні цілісний, яскравий, повний, детальний, індивідуалізований, розгорнутий у просторі образ. При уявленні ми маємо образ більш-менш не стійкий, фрагментарний, блідий, прозорий, неповний, схематичний, що розгортається в часі. Ясно, що це вже якийсь інший тип образів, що це форма кодування реальності, яка трохи відрізняється від тієї, якою користається психіка при сприйнятті.

Загалом, головна сутність усіх цих процесів полягає саме в тім, що поле вибору можливих наступних образів ніби обмежується. У ході його або цілком зберігається вихідний образ (персеверація), або зберігається якась його риса, наприклад, колір, форма (трансформація), або той же образ збільшується (мультиплікація), або відтворюється ситуація, у якій зберігається вихідний образ (редінтеграція). Універсальне правило скрізь таке: наступний образ має щось загальне з попереднім, але разом з тим чимось і відрізняється від нього.

Дотепер ми розглядали, що відбувається з образами, поданими у часі. Ми з’ясували, що вони мимовільно змінюються. Усяку мимовільну зміну об’єктів у часі називають процесом. В результаті вивчення зібраних фактів було встановлено, що спостерігаються 4 типи таких змін і, відповідно їм, існує 4 види процесів зміни уявлень — трансформація, редінтеграція, персеверація і мультиплікація.

При цьому трансформація відбувається шляхом своєрідної зміни вихідного образу. Одні його частини або риси тьмяніють, інші — проясняються. Поступово змінюється форма окремих його частин (наприклад, вони розширюються, чи закруглюються, чи витягаються). Іноді змінюється стан деталей. Наприклад, вони стають більш горизонтальними, чи, навпаки, піднімаються. До цього може додаватися персеверація, тобто утримання деяких частин попереднього образу або їхнє множення.