6.3. Класифікація і структура державних стандартів

Для систематизації і зручності користування державні стандарти поділяють на розділи, класи, групи. В основу класифікації на розділи покладено галузі народного господарства, за кожною з яких закріплений індекс однієї з великих букв алфавіту. Наприклад, гірнича справа і корисні копалини мають індекс А, харчові і смакові продукти – індекс Н, сільське і лісове господарство – індекс С. У межах розділу стандарти розподілені на класи і групи за десятковою системою з використанням усіх або частини цифр від 0 до 9 (Додаток Д2).

Клас 0 за класифікацією стандартів присвячений загальним правилам і нормам. Прикладом стандарту під рубрикою С00 може бути стандарт «Кормова одиниця». У цьому ж класі до групи 09 – віднесено стандарти, які пояснюють загальні методи оцінки якості об'єктів за окремими показниками. Неважко переконатися, що початкові і кінцеві номери груп уніфіковано для всіх класів (0 – класифікація, номенклатура і загальні норми; 9 – методи випробувань. Упаковка. Маркування).

Залежно від змісту і мети стандарти підрозділяються на:

• стандарти технічних умов (загальних технічних умов);

• стандарти параметрів (розмірів);

• стандарти типів і основних параметрів (розмірів);

• стандарти марок;

• стандарти сортаменту;

• стандарти конструкцій і розмірів;

• стандарти технічних вимог;

• стандарти правил приймання;

• стандарти методів контролю (випробувань, аналізів, вимірювань);

• стандарти правил маркування, пакування, транспортування і зберігання;

• стандарти правил експлуатації і ремонту;

• стандарти типових технологічних процесів.

У технічних вимогах наводяться нормативи якості і вимоги при використанні продукту тільки для певного призначення (наприклад, є окремі стандарти на ячмінь для пивоваріння, ячмінь продовольчий і кормовий, ячмінь круп'яний, ячмінь для переробки на солод у спиртовому виробництві).

Для зручності користування стандартами їх структуру уніфіковано. Кожний стандарт починається з визначення, в якому зазначають, на який товар він поширюється і що слід розуміти під цим товаром. Потім іде розділ класифікації, у якому товар підрозділяють на окремі групи, які звичайно називають типами.

Більша частина рослинної сировини класифікується на типи, в основу яких покладено стійкі ознаки, що характеризують технологічні і харчові властивості продукту. Найчастіше це ознаки ботанічні. Так, пшениця продовольча підрозділяється на типи залежно від виду зерна (тверда або м'яка), його кольору (червонозерна або білозерна) і біологічних особливостей (яра або озима). У стандарті на насіння соняшника в класифікації на типи використано морфологічні ознаки, які прийняті в рослинництві для культурного виду соняшника (лузальний, олійний і проміжний) і характеризують вміст у насінні жиру, його лузжистість і вихід олії. У стандарті на сіно (ГОСТ 4808– 75) ознакою типу є ботанічний склад трав і, як результат цього, кормова цінність сіна.

Якщо є стійкі ознаки якості, підпорядковані типу, в межах останнього провадять поділ на підтипи. Наприклад, червонозерні м'які пшениці можуть мати забарвлення зерна від темно-червоного до жовтого кольору. При цьому відтінок кольору корелює із структурою ендосперму (скловидна або борошниста структура). Як правило, чим темніше зерно, тим більше воно скловидне і багатше на білки. У зв'язку з цим темно-червона і червона м'яка пшениці мають (за інших рівних умов) найкращі хлібопекарські якості.

Іноді в основу поділу на підтипи покладено географічну ознаку – місце виробництва продукту. Цей фактор враховується, якщо він закономірно впливає на технологічні якості продукту. Для кращої орієнтації у багатьох стандартах зазначають назву сортів рослин, що належать до кожного типу або підтипу.

Отже, класифікація на типи і підтипи, яка спрямована на группування продукту за природними ознаками якості, добре ілюструє зв'язок між його ботанічними і біологічними ознаками з технологічними властивостями та споживною цінністю.

Умови виробництва СГП дуже різноманітні і по-різному впливають на їхню якість. Так, у межах одного типу і підтипу зерно залежно від умов вирощування, збирання врожаю і його транспортування може містити неоднаковий процент води і різних домішок, бути більш або менш виповненим, пошкодженим або не пошкодженим різними шкідниками і хворобами та ін.

У зв'язку з цим стандарти містять норми якості за різними ознаками, які впливають на споживну вартість продукту. Всі ці показники формулюються в розділі «Технічні умови» і характеризуються спеціальними термінами – станами (наприклад, за вологістю і вмістом домішок у зерні), ступенями (наприклад, за зараженістю шкідниками хлібних запасів), категоріями (за натурою зерна) і т. ін.

У деяких стандартах різні показники якості об'єднано в групи, які іменуються класами. До першого класу належать продукти з найкращими нормами якості за всіма показниками, які входять у клас. Нарешті, стандартом передбачається і наявність продукції, яка не відповідає вимогам навіть нижчого класу.

Залежно від призначення стандарту в ньому можуть бути основні норми якості (базисні) і нижчі допустимі норми якості (обмежувальні). Стандарти закінчуються невеликими розділами про методи випробування (визначення) якості, які застосовують при оцінці продукту, а також про умови його зберігання і транспортування. У цих розділах є посилання на діючі стандарти, на методи визначення якості і правила пакування, збереження і перевезення продукту.

Особливе місце в стандартизації належить стандартам на методи оцінки якості. Нормування якості товарів потребує і стандартних методів визначення їх якості. Оцінку сировини і готової продукції проводять на різних етапах просування їх до споживача.