4. Заходи адміністративного припинення

Відповідна група заходів адміністративного примусу харак­теризується, насамперед, тим, що їх застосування обумовлено реальною протиправною ситуацією. Вони спрямовані на припи­нення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встанов­лення особи порушника, забезпечення у подальшому з’ясування всіх обставин справи й застосування до порушника адмі­ністративного стягнення. Вони не мають своєю метою пока­рання порушника.

Отже, особливостями заходів адміністративного припинення є:

• їх застосування пов’язане із реальною протиправною ситуа­цією (поведінкою);

• метою їх застосування є: припинення (переривання) проти­правної поведінки, запобігання вчиненню нових правопорушень, забезпечення притягнення винних осіб до відповідальності, усунення шкідливих наслідків порушення;

• терміновий, невідкладний характер.

Група заходів адміністративного припинення є досить не­однорідною, численною, тому у правовій науці прийнято поді­ляти їх на декілька підгруп залежно від сфери застосування:

1. заходи адміністративного припинення загального призна­чення;

2. заходи адміністративного припинення спеціального призна­чення.

До заходів адміністративного припинення загального призначен­ня слід віднести заходи, які застосовуються багатьма суб’єктами у повсякденному житті. При цьому ця підгрупа заходів залежно від безпосередньої мети їх застосування поділяється на:

а) самостійні (оперативні) заходи адміністративного при­пинення, застосування яких забезпечує оперативне вирішення поставлених завдань. Це:

• вимога припинити протиправну поведінку;

• приведення осіб, які ухиляються від явки до різних дер­жавних органів та установ, не виконують обов’язку з’явитися на виклик останніх. Ці заходи виконують роль засобу забезпе­чення виконання відповідного обов’язку;

• адміністративне затримання, не пов’язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення (осіб, які виявили непокору законній вимозі працівників міліції, осіб, які підозрюються у зайнятті бродяжництвом, неповнолітніх піком до 16 років, які залишилися без опіки; а також неповно­літніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння та не досягли піку, з якого настає кримінальна відповідальність; осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або нарко­мами; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, тощо);

• взяття на облік і офіційне попередження про неприпусти­мість протиправної поведінки щодо осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення є незнач­ними за своїм характером і не тягнуть юридичної відповідаль­ної;

• зупинка транспортних засобів (у разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також наявності даних про те, що він використовується із протиправною метою);

• відбір зразків товарів для проведення експертизи (на­приклад, санітарними лікарями та їх помічниками);

• виселення в адміністративному порядку осіб, які само­вільно зайняли жилі приміщення або таких, які проживають у будинках, що загрожують обвалом;

• заборона чи зупинка певних робіт або експлуатації різних об’єктів (щодо транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху, ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги щодо безпеки, тощо);

б) заходи забезпечення провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення, спрямовані на створення необхідних умов для притягнення винної особи до адміністративної відповідаль­ності. Зокрема, це:

• доставлення порушника до міліції, громадського пункту охорони правопорядку, приміщення виконавчого комітету селищної, сільської ради, службового приміщення воєнізова­ної охорони;

• адміністративне затримання (примусове короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника) — застосо­вується за вчинення адміністративних правопорушень (дрібне хуліганство, злісна непокора, порушення правил прикордонного режиму тощо) і лише уповноваженими органами на визначе­ний строк;

• особистий огляд і огляд речей;

• вилучення речей і документів (примусове припинення володіння, користування і розпорядження особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, певним предметом чи до­кументом). Вилученню підлягають речі, які є знаряддям або безпосереднім предметом правопорушення чи можуть бути речо­вими доказами у справі;

• відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп’яніння (застосовується, коли є достатні підстави вважати, що водій перебуває у такому стані, здійснюється на місці або у медичних установах).

До заходів адміністративного припинення спеціального призначення можна віднести заходи, процедура застосування яких відрізняється певною специфікою (невідкладна потреба застосування для припинення протиправних дій, небезпечних для життя і здоров’я людей), коли застосування інших заходів не дало бажаних результатів, із конкретною спрямованістю цих заходів на особу порушника, завдання йому певної фізичної шкоди і навіть із можливістю позбавлення його життя.

Особливостями заходів адміністративного припинення спеціального призначення є:

— екстраординарний характер;

— їх застосуванню передує попередження про намір (що вже є заходом адміністративного припинення здійснення відповідних дій, хоча, якщо є реальна небезпека для життя та здоров’я людини, зазначені заходи можуть застосовуватися і без попередження (раптовий або збройний напад; напад з використанням бойової техніки; транспортних засобів; літальних апаратів; морських і річкових суден; у разі втечі з-під варти зі зброєю або з використанням транспортних засобів; втечі осіб, взятих під варту, з транспортних засобів під час їх руху; а також для звільнення заручників);

— їх застосування є прерогативою спеціалізованих державних органів;

— якщо застосування інших заходів примусу не дало бажаних результатів;

— спрямованість заходів безпосередньо на особу порушника із можливістю завдання йому шкоди, в тому числі й позбавлення життя.

До цієї групи заходів слід віднести:

— заходи фізичного впливу (прийоми рукопашного бою, різні види єдиноборств (самбо, дзюдо, вільна боротьба, бокс, кікбоксинг тощо), тобто засоби безпосередньої, так би мовити, "мускульної" дії на супротивника, які застосовуються з метою нейтралізації особи шляхом виконання ударів, больових прийомів, удушень, захватів, утримань тощо;

— "спеціальні засоби” (різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках також на транспортні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Ці заходи можна поділити на 2 групи: засоби активної оборони (гумові та інші кийки, наручники, припиняючі пристрої, ручні газові гранати, балончики, патрони тощо, водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, службові собаки), засоби забезпечення спеціальних операцій;

— вогнепальна зброя як крайній захід, застосування якого можливе лише спеціалізованими суб’єктами у чітко визначених законодавством випадках (підстави застосування зафіксовані у ст. 15 Закону "Про міліцію" (для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров’ю, а також для звільнення заручників; для відбиття групового або збройного нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека; для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення; для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; для затримання особи, яка чинить збройний опір, на­магається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції; для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу для життя і здоров’я громадян або працівника міліції). Також у ч. 2 ст. 15-1 Закону "Про міліцію" визначено, що у разі спроби особи, яка затримується працівником міліції, оголи ти вогнепальну зброю, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнувшись до його зброї, працівник міліції має право застосувати вогнепальну зброю.

Деякі заходи адміністративного припинення можуть засто­совуватися і як заходи адміністративного запобігання (огляд, зупинення транспортних засобів, анулювання дозволів та вилучення зброї в окремих осіб, що зловживають спиртними напоями, примусовий привід, примусове лікування, заборона проведення певних робіт тощо) завдяки комплексному право­вому характеру, поєднанню профілактичного та припиняючого потенціалу. Критерієм розмежування та визначення того чи іншого заходу як заходу припинення чи запобігання в окремих випадках має здебільшого слугувати мета його застосування та факт наявності чи відсутності протиправних дій з боку окремих осіб.