24

Тема: адміністративний примус план

1. Поняття та ознаки адміністративного примусу.

2. Класифікація заходів адміністративного примусу.

3. Заходи адміністративного запобігання.

4. Заходи адміністративного припинення.

1. Поняття та ознаки адміністративного примусу

Адміністративний примус — це особливий різновид дер­жавно-правового примусу, тобто визначені нормами адміністра­тивного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випад­ках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь (у сфері відносин публічного характеру) або в умовах надзвичайних обставин в межах окремого адмініст­ративного провадження задля запобігання та припинення проти­правних діянь, забезпечення провадження в справах про право­порушення, притягнення винних осіб до відповідальності, запобігання та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Ознаками адміністративного примусу є:

• він є об’єктивно необхідним методом, цілеспрямованим способом поведінки, набором певних дій і засобів, які повторю­ються й сприяють вирішенню завдань соціального, публічного адміністрування, застосовується на основі переконання у сфері реалізації завдань і функцій публічного адміністрування;

• офіційний, державно-владний характер, застосування його здійснюється лише від імені держави уповноваженими держав­ними органами та їх посадовими особами у процесі реалізації ними державно-владних повноважень — звідси й виникає відпо­відний характер примусової діяльності. Суб’єктами застосування адміністративно-примусових заходів є, як правило, органи виконавчої влади. З метою залучення громадян до охорони громадського правопорядку держава може надавати певним гро­мадським формуванням (наприклад, з охорони громадського правопорядку і державного кордону) право застосовувати адмі­ністративно-примусові заходи щодо фізичних та юридичних осіб за дорученням держави у встановлених законодавством випадках і, як правило, під державним контролем;

• множинність та розмаїття суб’єктів застосування адміністра­тивно-примусових заходів на противагу моносуб’єктному ха­рактеру застосування заходів всіх інших різновидів державно-правового примусу. Кількість відповідних суб’єктів постійно змінюється;

• численність осіб, щодо яких здійснюється застосування адміністративно-примусових заходів. Серед них не лише фізичні, а й юридичні особи різноманітних форм власності та організа­ційно-правових форм, в тому числі і органи виконавчої влади, місцевого самоврядування;

• відсутність службового підпорядкування між суб’єктами застосування адміністративно-примусових заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких здійснюється застосування зазначених заходів (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їх поведінка є об’єк­том певного впливу);

• специфіка юридико-фактичних підстав застосування. На­явність цієї ознаки адміністративного примусу слід особливо виділити, оскільки вона є притаманною лише для цього виду державно-правового примусу. А саме, для будь-яких інших видів державно-примусової діяльності єдиною юридико-фактичною підставою є протиправне діяння і за його відсутності немає взагалі правових підстав для застосування державного примусу. Адміністративно-примусові заходи можуть застосовуватися як при вчиненні протиправних діянь, так і при настанні особливих умов, передбачених в законодавстві (епідемії, епізоотії, стихійних лих, катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних обставин), коли відповідні заходи використовуються з метою запобігання виникненню тих чи інших шкідливих (небезпечних) наслідків, їх локалізації, а також для профілактики протиправ­них діянь;

• багатоаспектна цільова спрямованість адміністративного примусу. Він передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й їх превенцію, припинення, запобігання та боротьбу з над­звичайними подіями. Мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: запобіжно-виховну, припиняючу та каральну, які деталізуються у запобіганні, при­пиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні умов для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні про­вадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихо­ванні правопорушників;

• багатоваріантність зовнішніх форм прояву адміністративного примусу — психічний або фізичний вплив у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру, тобто тих чи інших несприятливих для особи наслідків, які є досить різно­манітними, що пояснюється розмаїттям відносин, які охоро­няються за їх допомогою, метою, підставами, компетенцією суб’єктів застосування тощо;

• примусовий характер, на що вказує вже сама назва, тобто "примушувати, силувати" особу свідомо здійснити ті чи інші дії або утриматися від них всупереч своїм бажанням;

Застосування заходів адміністративного примусу здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Незважаючи нате, що деякі адміністративно-приму­сові заходи застосовуються виключно судами, переважна їх більшість — прерогатива адміністративних органів. Щоправда, останнім часом істотно розширилася сфера застосування примусових заходів і у судовому порядку (наприклад, засто­сування заходів в порядку адміністративного судочинства). Про­цедура застосування досить спрощена (не передбачено здій­снення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб’єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обста­вин), економна (суттєвих витрат не потребує). Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами, у межах адміністративного провадження з відповідною фікса­цією результатів у правозастосовних (юрисдикційних) актах;

• правовий характер. Застосування адміністративно-приму­сових заходів здійснюється на основі норм права.