МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
кафедра всесвітньої історії
Італійський гуманізм
Реферат з курсу: «Основи наукових досліджень» Кузьменка Віталія Олександровича студента 33-ї групи факультету історії та права Спеціальність: 6.02030201. Історія
Науковий керівник Пономаренко Людмила Василівна кандидат історичних наук, доцент
|
Кіровоград – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ II. РОЗВИТОК ГУМАНІСТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ У XV СТОЛІТТІ. 12
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 21
ВСТУП
Актуальність теми. Проблема людини не втрачала своєї значущості протягом всієї історії цивілізації. У будь-яку епоху людина намагалася зрозуміти власну природу, своє призначення в цьому світі, взаємини з усім, що її оточувало. Особливо актуальною ця проблема ставала в періоди, коли під впливом зміни умов життя на зміну одній епосі, приходила інша.
У наше століття загального прогресу, коли людина завдяки сучасним технологіям, отримала можливість керувати природними процесами, коли в руках невеликої кількості людей зосереджена міць, здатна стерти з лиця землі цілі континенти, людина як і раніше стоїть перед тими ж проблемами, які хвилювали людство в усі часи. Однак в розглянутому періоді є особливість, яка відрізняє проблеми наших сучасників від проблем того часу. Наші сучасники цілком природно сприймають себе центром всесвіту, не замислюючись над тим, що так було не завжди. Саме в період раннього італійського гуманізму закладався фундамент для появи сучасного уявлення про цінність людини, не властивого середньовіччю. Формування гуманізму в Італії відбувалося в умовах існування та конструктивної взаємодії між містами-комунами. Італія завдяки своїй фінансово-економічної активності, динамічною політичного життя і яскравою світської культури випереджала інші європейські країни.
У XIV столітті в Італії центром зародження капіталістичних відносин стала Флоренція. "Флоренція з її миролюбними торговцями і ремісниками, ніколи не претендувала на роль політичного об'єднання країни, користувалася великим авторитетом" [1.6; с. 12]. Саме Флоренція стала батьківщиною гуманізму.
У XV столітті Флоренція подібно іншим містам-комунам переживає трансформацію, з 1434 по 1464 рр. фактичним правителем стає Козімо Медічі. У середині століття була вироблена цілісна картина світу, в якій земне життя сприймалася як покарання. Людині на землі відводилася роль споглядальника, який займається порятунком власної душі. Тіло оголошувалося джерелом пороків, тому засуджувалися будь-які види земних насолод. Всі докази будувалися на основі висловлювань авторитетних особистостей.
Нові політичні та економічні умови не могли ужитися із середньовічними уявленнями про людину. У суспільстві назріла необхідність у зміні цих поглядів і в їх філософському обгрунтуванні. Цю роль виконали гуманісти.
Термін "гуманізм" походить: від humanus - "людський", ця епоха цікавилася самою людиною. Тобто гуманізм – це всі процеси суспільного життя та діяльність науковців та винахідників спрямована на людину, як об’єкт дослідження та впливу. У розглянутому мною періоді (друга половина XIV - перша половина XV в.) відбувалося зародження і формування гуманістичного течії. Першим з гуманістів вважається Франческо Петрарка. Слідом за ним, вистроївся цілий паноптикум, що мають у поглядах подібний цивільний відтінок.
Джерельна база представлена працями видатних гуманістів часу, зокрема:
Діалог-сповідь «Моя таємниця» (1342-1343)[1.1;с. 37] Франческо Петрарки , де розповідається про душевну боротьбу гуманіста, трактат «Про засоби проти всякої долі» (1354-1360)[1.1;с. 44], в якому, розглядаються обставини, які роблять людину нещасливою і способи боротьби з ними; незакінчений «Лист до нащадків»[1.9;с. 58], що є автобіографічним портретом гуманіста до 1351 р. Крім того, використовувалися уривки з листів гуманіста до Філіпа де Вітріако і Томмазо де Мессіна.[1.1;с. 61]
Погляди Колюччо Салютаті були розглянуті в його листах: до Бандіні де Ареццо[1.1;с. 21], де розглядається питання благородства; до Галіено да Терні[1.1;с. 80], де описується ставлення автора до теми держави, зачіпаються теми чеснот. Уривки з листів: до Якопо Тедерізі, в якому Салютаті говорить про цінності творчої спадщини предків; до Пелегріно Дзамбеккарі і до Андреа Джусті да Вальтерра[1.1;с. 69], в яких автор показує своє ставлення до відлюдництва.
Для вивчення поглядів Леонардо Бруні була використана передмова до перекладу «Політики» Аристотеля[1.8], в якій він показує важливість точних перекладів і своє ставлення до держави, «Про наукові та літературні заняття»[1.1;с. 71], де доводить, що жінки здатні займатися науковою діяльністю нарівні з чоловіками , «Введення в науку про мораль»[1.7], в якому автор торкається питань, що відносяться до людського існування, міркує про чесноти та пороки і «Про Флорентійську державу»[1.6;].
У Поджо Браччоліні була розглянута робота «Застільний суперечка про жадібності, марнотратстві, про брата Бернардіно та інших проповідях»[1.4;] і її вступна частина «Вступ до застільних спору про жадібність»[1.3], де відображені різні погляди на цей порок. Також взято невеликі, але цікаві для розгляду даної теми уривки з листів: до Гуаріно з Верони і до Ніколо Нікколо.[1.5]
Історіографія проблеми насичена різного роду публікаціями, зокрема автор даного дослідження використав наступні:
У книзі М.Л. Абрамсон "Від Данте до Альберти"[2.1] розповідається про формування італійського Відродження. Основна увага приділена аналізу окремих стадій у розвитку Відродження, характеристиці всіх розглянутих в даній роботі гуманістів, і інших діячів епохи Відродження. Дається загальна характеристика гуманістичного світогляду та культури Відродження в їх головних аспектах. Виявляються специфічні риси міської цивілізації в Італії. Розкривається бачення світу городянами.
В книгах Н.В. Ревякіної "Проблеми людини в італійському гуманізмі другої половини XIV-першої половини XV ст."[2.7] і "Людина в гуманізмі італійського Відродження"[2.3] розглядає погляди італійських гуманістів на природу людини, її місце в системі світобудови, досліджує нове ставлення до життя і смерті, показує, як змінювалося ставлення до світу. Також була використана книга Ревякіної "Гуманістичне виховання в Італії XIV-XV століть",[2.6] в якій розкриваються цілі і завдання гуманістичного виховання, морального формування людини.
У книзі "Італійський гуманізм"[2.2] Л.М. Брагіна показує італійський гуманізм в процесі його історичного розвитку, особливо на тих етапах, коли складалися і міцніли принципи нового світорозуміння, а гуманізм з ідейної тенденції в ідеологічній життя виростав в громадський рух, надавши потужний вплив на подальший розвиток європейської культури.
Мета даної роботи – відобразити уявлення провідних гуманістів другої половини XIV - першої половини XV в.в. про Бога, славу, багатство, громадянський обов'язок, чесноти, науки, земні радощі, гідність. Так як саме ці питання найчастіше стояли в центрі уваги і в кінцевому результаті приводили до зміни загального уявлення про людину, яке в свою чергу змінило уявлення про місце людини в світі.
Завдання:
Проаналізувати зміст творів Ф. Петрарки. Підкреслити їх значення у процесі становлення гуманістичних ідей в Європі.
Розкрити зміст соціально-філософської концепції представників «флорентійського» Відродження.
Визначити особливості формування гуманістичних цінностей в епоху Відродження.
Об’єкт дослідження: гуманізм як історичне явище.
Предмет дослідження: цінності продуковані гуманізмом.
Хронологічні рамки дослідження: друга половина XIV - перша половина XV століть.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використовувати в практичній роботі вчителя історії, а також під час підготовки наукових повідомлень студентами з дисципліни історія середніх віків, а також студентами ВУЗів, технікумів, ПТУ, та інших учбових закладів, а також всіма цікавими до даної проблематики.