(Сітка Томаса-Кілмена)

висока

Індивідуальні дії

Спільні дії

Міра, задоволення власних інтересів

Стиль конкуренції

спів

Стиль робітництва

Активні дії

Стиль компромісу

Стиль ухилення

Стиль пристосування

Пасивні дії

низька

висока

низька

Міра, задоволення інтересів іншої сторони

Міжособистісні методи розв’язання конфліктів грунтуються на врахуванні стилів поведінки конфліктуючих сторін і природи самого конфлікту. Існує п’ять стилів розв’язання конфліктів, критеріями вибору яких є міра задоволення власних інтересів та інтересів іншої сторони. Форми поведінки в конкретному конфлікті відповідно до цих критеріїв представлені у вигляді сітки Томаса-Кілмена.

Стиль конкуренції полягає в тому, що одна із сторін конфлікту намагається задовольнити власні інтереси, не рахуючись з інтересами другої сторони і заставляючи її приймати запропоновані рішення. Ефективним цей стиль може бути тоді, коли ця людина має владу і переконана у правильності рішення в даній ситуації.

Стиль ухилення використовується тоді, коли одна із сторін вважає, що проблема не має для неї важливого значення, а розв’язання її вимагає значних зусиль.

Стиль пристосування означає, що одна з сторін конфлікту не намагається відстоювати власні інтереси і взаємодіє з другою стороною, оскільки для останньої ці інтереси більш важливі або вона має більшу владу.

Стиль компромісу передбачає, що обидві сторони конфлікту трохи поступаються власними інтересами, щоб частково їх задовольнити і прийти до спільного рішення.

Стиль співробітництва полягає в тому, що кожна з сторін конфлікту, відстоюючи власні інтереси, старається враховувати інтереси опонента. Спільні рішення виробляються шляхом переговорів.

Конструктивне розв’язання конфлікту залежить від:

• адекватності сприймання конфлікту, достатньо точної оцінки поступків, намірів сторін;

• відкритості і ефективності спілкування, готовності до всебічного обговорення проблем з метою виходу з конфліктної ситуації;

• створення атмосфери взаємного довір’я і співробітництва.

Для управління конфліктами використовуються дві стратегії:

• попередження конфлікту;

• розв’язання конфлікту.

Стратегія попередження конфлікту – це сукупність заходів організаційного та роз’яснювального характеру.

Стратегія розв’язання конфлікту залежить від ситуації і передбачає такі способи, як примус і переконання, підкріплене стимулюванням.

Дії керівництва при цьому спрямовуються на те, щоб змусити або переконати конфліктуючі сторони припинити свої дії і перейти до переговорів, знайти відповідне рішення.

Для цього необхідно визначити:

- проблему конфлікту в загальних рисах;

- справжню причину конфлікту;

- дійсних учасників конфлікту;

- справжні потреби і побоювання кожного з учасників конфлікту;

- існуючі до конфліктної ситуації міжособистісні стосунки учасників конфлікту;

- ставлення до конфлікту осіб, які не беруть в ньому участі, але зацікавлені в позитивному розв’язані.

Це дозволить обмежити дискусію формальними рамками, що зменшить надмірні емоції і створить можливості для спільного обговорення проблеми та знаходження оптимального рішення.